Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

1. Вступні уваги

Михайло Грушевський

Галичина – її політичні, соціально-економічні й національні взаємини становлять великий інтерес для кожного, хто цікавиться питаннями політичної і соціальної перебудови Росії. Будучи безпосереднім продовженням областей, що входять до складу Росії – т.зв. Південно-Західного краю і Царства Польського, й досі, після майже півторастолітнього відмежування від них, зберігаючи дуже багато подібності чи близьких аналогій, дуже багато спільного й тотожного з умовами цих областей Росії, – вона от уже майже півстоліття живе в умовах конституційного життя. Бере участь у загальному парламентському житті держави, має обласну автономію, користується – de jure принаймні – усілякими «рівноправностями» й «гарантіями» суспільного й економічного розвитку.

Отож надзвичайно цікаво й повчально стежити за поєднанням цих конституційних форм і факторів з умовами старого життя – як спотворювалися принципи конституційного ладу на ґрунті старих суспільних і національних стосунків, як перетворювало їх на пустий звук панування традиційної польської «суспільної ієрархії», що залишилася неподільним володарем краю, і як, якими шляхами ішов у боротьбі з нею опозиційний рух обділених мас і непривілейованих народностей.

Галичина прославилася крайніми зловживаннями, деформаціями конституційних форм, крайньою напругою національної боротьби, що паралізувала будь-який її культурний та економічний розвиток. Для всіх, хто цікавиться проблемою політичного і соціального оновлення Росії, вельми корисно взяти до уваги моменти, що привели до таких сумних явищ край, поставлений у дуже подібні умови з Західною Росією під конституційним режимом, і використати політичний досвід Галичини для майбутньої перебудови Росії, а особливо – її західних частин. Не збираючись вичерпати всі причини тих тяжких умов, у яких живе населення Галичини, я вкажу лише деякі «уроки», які дає вона будівничим майбутніх стосунків Росії.

Сам конституційний режим, без поліпшення соціально-економічних умов існування народних мас, при збереженні всього спадку старих станових, феодальних стосунків, приніс вельми мало користі населенню.

Теоретичне визнання рівноправності народностей без жодних поважних заходів до забезпечення необмеженого культурно-національного розвитку й самовизначення для політично й економічно обділених народностей, до захисту їх від претензій народностей, що зайняли привілейоване становище, лише загострило національну боротьбу й загальмувало економічний і культурний розвиток краю.

Якщо широка обласна автономія, з усуненням майже всілякого впливу центрального управління, не ґрунтується на широких демократичних засадах, не гарантує широкого контролю над органами самоврядування й відповідальності адміністрації, що перебуває під потужним впливом тих же привілейованих груп, у руках яких знаходиться самоврядування, то вона слугує лише зміцненню впливу панівних класів та експлуатації ними економічно й політично обділених.

Обласна автономія в областях, складених з різноплемінних територій, повинна поступитися місцем автономії національно-територіальній, якщо хоче бути об’єктом експлуатації слабших народностей сильнішими. Принцип історичного групування територій рішуче має поступитися місцем групуванню етнографічному.

Пропоновані статті покликані дати матеріал для з’ясування цих положень, головно стосовно Галичини Східної, української (русинської), якій власне належить це ім’я і яка, головним чином, є ареною національної польсько-української боротьби, що майже не зачіпає Галичини Західної (польської) [Західну Галичину, давнє Краківське воєводство, під час приєднання до Австрії цілком механічно з’єднали з українською Галичиною – т.зв. Руським воєводством, за старою польською державною термінологією. – Прим. М. Г.].

Людям, які цікавляться як загальними проблемами майбутнього ладу Росії, так і окремими питаннями національних і соціально-суспільних стосунків Північно- і Південно-Західної Росії, які мають так багато аналогій із взаєминами Галичини, – ці матеріали можуть добре прислужитися. Це міркування змушує мене повторити видання цих статей тепер, через два роки після їх появи, у дещо зміненій формі.

Приводом до їх написання стала стаття в одній із київських газет [«Русинский вопрос в цифровом освещении», Киевские отклики, 1905, № 127. Стаття була підписана літерою «К». – Прим. М. Г.], що мала на меті, за словами її автора, усунути «вельми образливу для поляків думку про утиски ними русинів» й, «сприяючи з’ясуванню істини», сприяти «справі примирення споріднених між собою народностей, що живуть у Південно-Західному краї». Сама стаття, втім, була лише скороченим перекладом давнішої статті, що з’явилась у галицькому органі так званих «вшехполяків» – духовних батьків і попередників нинішніх «народових демократів», – і висловлювала погляди на польсько-українські взаємини цієї політичної партії, що так могутньо панує тепер у польському суспільстві Австрії і Росії [Giеrаltowskі Т., «Кwеstуа ruskа w суfrасh», Рrzеgląd Wszесhоlskі, 1902. Стаття п. К. скорочує першу з двох статей п. Ґералтовського, виданих під цим заголовком; другу він не бере до уваги. – Прим. М. Г.].

Вміщуючи статтю, київська редакція висловила побажання, щоб вона викликала спокійний і відсторонений обмін думками й послужила з’ясуванню взаємних стосунків двох народностей, які населяють Галичину. Я поквапився тоді відгукнутися й на цей заклик. Як киянин за походженням і вихованням, силою обставин перенесений у центр галицьких, польсько-русинських стосунків, я вважав своїм обов’язком максимально посприяти з’ясуванню польсько-українських стосунків Галичини, тим більше, що я завжди цікавився національними взаєминами загалом і польсько-українськими зокрема, й вивченню їх історії присвятив чимало праці, а проживши багато років у центрі галицького життя, мав достатню можливість ознайомитися з їх теперішнім станом. Встановлення справедливих національних стосунків на моїй батьківщині – Україні Правобережній (т.зв. Південно-Західний край) є для мене питанням надзвичайної ваги й інтересу, й уповні погоджуючись з думкою автора статті, що з’ясування галицьких національних стосунків з цієї точки зору може бути вельми корисним, я постарався з цифрами в руках перевірити положення польських апологетів галицького stаtus quо і встановити на них правильний погляд. Надруковані в тій же київській газеті [К польско-украинским отношениям Галиции, Киевские отклики, 1905, № 141, 148, 161, 189 та додаткові замітки в № 201.], мої статті були передруковані в журналі «Киевская Старина» [Киевская Старина, 1905, кн. VII – VIII.] й тоді ж вийшли окремою брошурою [К польско-украинским отношениям Галиции, І – IV, Киев, 1905. С. 112, 160.], яка швидко розійшлася. Тепер я надав цим статтям дещо загальнішого характеру, усунувши детальну полеміку з поглядами польського публіциста, і в цій оновленій формі пропоную увазі читача [Де в чому їх може доповнити XXV розділ мого «Очерка истории украинского народа», присвячений сучасному становищу українства в Галичині, й розділ XXIV, що містить нарис національного відродження австрійської України.].