Кінець ґетто!
Михайло Грушевський
Внесений у Думу законопроект про громадянську рівноправність повинен зняти з українських земель Росії один з найганебніших пережитків середньовіччя, що тяжіє над ними без їхньої провини й волі, – так звану смугу єврейської осілості.
Коли мандрівники з венеційського Великого каналу розглядають з гострою цікавістю й огидою незграбні скупчення «Старого й Нового гетто», – ці сумні пам’ятки середньовічного варварства нагадують, повинні нагадати українцеві, білорусові, полякові, кожному громадянинові Росії, що в них такими ж гетто досі все ще вкрита вся західна частина Росії. Вони повинні знати, що сама вона – ця горезвісна смуга осілості – є одним, значно ширшим, але таким же сумним і ганебним гетто, де скупчене в містах і містечках і позбавлене права вільного пересування й усілякої можливості поліпшити своє економічне й культурне становище нещасне єврейство «об’їдає собі хвости», як характерно висловився, пригадую, український селянин у розмові зі мною про це під час однієї з моїх давніх поїздок по Україні.
Низка белетристичних творів останніх років, присвячених життю цих сучасних гетто, дала таку широку палітру вражень жаху й обурення, які оживають при самій згадці про смугу осілості, що мені немає потреби додавати подробиць до цієї страшної картини наруги над людиною і наруги над краєм, засудженим на це ганебне ув’язнення. Хочу лише нагадати, що до відчуття обурення, викликаного цією картиною, і до відчуття свого безсилля щось зробити для знищення цих ганебних порядків, які мав би відчувати кожен «повноправний обиватель» Росії, – для українця повинні додатися гіркі почуття образи при згадці, що ці ганебні спотворення людських відносин завдячувалися своїм існуванням виключно «турботам» чужих урядів, предметом державного будівництва яких були українська земля й український народ.
Давня Україна X – XIV століть, що жила самостійним політичним життям, не знала «єврейського питання». Його створив тут пізніший польський режим, який спотворив старий суспільний лад системою станових і національних привілеїв і зруйнував місцеве економічне життя політикою придушення тубільної української стихії зайдами з числа польсько-католицьких елементів. Саме він на грунті цілковитого економічного й культурного занепаду насадив тут єврейство і як прибуткове джерело скарбниці зробив його предметом [свого] спеціального заступництва, – всілякої експлуатації під цим оглядом і всіляких обмежень у дусі середньовічної винятковості й бузувірства. Завдяки цій політиці заступництва землі Польської держави, в тому числі й українські провінції, починаючи з XVI століття, стали резервуаром, куди стікалося єврейство з усієї Європи і системою виняткових заходів згуртовувалось у темну, тісно спресовану масу.
Російський уряд «возз’єднав» українські і білоруські землі Польщі, а правилами про єврейську осілість перетворив їх на один великий єврейський квартал, у якому міста й містечка були якимись виправними будинками, де замкнули приречений на безпросвітні злидні єврейський пролетаріат. Централістична суспільно-економічна й національна політика, що засудила тубільні українські маси населення на безпросвітню темряву, на культурний та економічний занепад і позбавила їх будь-якого права на самовизначення й розвиток, витворила другий полюс цього страшного питання, що не перестає вражати нас найжахливішими конфліктами, перед якими не раз у відчаї зупинялася суспільна думка.
Ми далекі від ілюзій, що це страшне єврейське питання вирішиться одним законом про громадянську повноправність. Наслідки діючого впродовж століть фіскалізму, системи національної і релігійної винятковості, не можна виправити одним порухом пера. Вже саме надзвичайне, виняткове скупчення єврейського пролетаріату на території історичної Польщі створює великі труднощі.
Тим не менше, цілком зрозуміло, що першим кроком до виходу з нинішньої ситуації є повна ліквідація громадянських обмежень, що тяжіють тепер над єврейським населенням, знищення смуги осілості, допуск їх до вільного вибору професій, до загальної і спеціальної освіти. Все це конче необхідне для усунення нинішнього стану справ, такого ж фатального і для єврейства, і для земель, заселених євреями, що вимагає негайної реформи як в інтересах перших, так само й останніх. І всі свідомі елементи українського суспільства безумовно чекатимуть з найбільшим нетерпінням закону, який відчинить двері для перетворення штучно роз’єднаних груп населення однієї території на співгромадян і співробітників у справі влаштування і процвітання їхньої спільної батьківщини.
Примітки
Вперше опубліковано в тижневику: Украинский вестник. – 1906. – № 7. – С. 395 – 398. Коректа статті з правками М.Грушевського зберігається в його фонді в ЦДІА України в м. Києві (Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 177. – Арк. 1 – 2-зв.). Вдруге надруковано в збірнику: Освобождение России… – С. 146-148.
Подаємо за текстом збірника в перекладі І.Сварника.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1, с. 456 – 457.