Меморіал товариства до міністра просвіти в справі утворення самостійного українського університету у Львові
Михайло Грушевський
Ексцеленціє!
Наукове товариство ім. Шевченка у Львові як вища наукова інституція руська, покликана тим самим до піклування про інтереси наукового і культурного розвою укр[аїнсько-]руського народу, почуває обов’язок звернутися до Вашої Ексцеленції з усильним представленням з огляду на ті необчислимі шкоди, які терпить наукове і культурне життя укр[аїнсько-]руського народу в Австрії наслідком ненормальних відносин на університеті Львівськім, в котрім руська людність Австрії в першій лінії має шукати задоволення своїх наукових потреб.
Призначений самим положенням своїм служити передовсім культурним потребам руської частини Галичини і по силі цісарського рішення з 4.VII.1871 (донині обов’язуючого) утраквістичний в принципі, він наслідком політичної переваги польського елементу в сім краї прибрав характер майже вповні польський в останніх десятиліттях XIX в. і всі старання русинів коло розширення сфери руської викладової і урядової мови стрічалися з неперебореними перешкодами, бо польський елемент, опанувавши раз університет, уважав своїм обов’язком боронити польського стану володіння на нім.
Таке нарушення признаної основними законами національної рівноправності і запоручених цісарським рішенням прав руської народності до Львівського університету викликало від довшого часу сильне огірчення серед руської суспільності, а на університеті – сильне напруження, яке прорвалося восени 1901 р. масовою, солідарною сецесією всіх студентів руської народності з Львівського університету. Високе правительство подавало надію, що з поворотом сецесіоністів наступить розширення сфери руської мови на Львівськім університеті, й сецесія була залишена з кінцем шкільного року 1901 – 1902.
Одначе для вдоволення домагань руської молодіжі і руської суспільності не зроблено зовсім нічого. Всі заходи коло розширення прав руської мови і помноження руських катедр і руських викладів стрічала неудача, а всі проби габілітації, які мали місце за сі роки, скінчилися нещасливо. Напруження наслідком того зростало, проявляючися бурливими маніфестаціями, по неудачі всіх легальних заходів в інтересах руської мови, а в останніх часах сі маніфестації стали явищем хронічним – починаючи від весняної маніфестації р. 1906.
Вже при кінці 1906 р. заносилося на бурливі маніфестації, здержані лише обіцянкою деяких уступок в інтересах рівноправності руської мови. Коли ж сі обіцянки не справдилися, наступив знаний вибух 23 січня с[ього] р[оку], масові арештування руських студентів і нарешті – нечуване побойовище між студентами польської і руської народності з 2 марта с[ього] р[оку], що дало образ страшенного роз’ярення національного, яке запанувало на сім університеті.
Не можемо укрити наших побоювань, що при такім національнім роз’яренні, яке показала польська молодіж в згаданім інциденті, не можна мати надій на нормальний хід наукових занять на Львівськім університеті, – противно, треба побоюватися, що сі заворушення останніх місяців послужать тільки початком до дальших хронічних неспокоїв і напруженої боротьби, які грозять повною стагнацією університетських занять і величезною шкодою культурному життю руського народу, і так в значній мірі позбавленого, наслідком ненормальних відносин тутешніх, тих культурних і наукових засобів, які повинні йому прислугувати, – наколи високе правительство не постарається енергічно запобігти сій небезпеці.
Вже при кінці р. 1901, слідом по згаданій сецесії Товариство наше звернулося до попередника Вашої Ексцеленції з меморіалом, в котрім дало вираз свому переконанню – яке було також переконанням усеї руської суспільності, що тільки заведення самостійного руського університету у Львові може бути виходом з теперішніх анормальних відносин. Тепер з більшим притиском тільки можемо повторити се. Після того як професори польської народності, що становлять переважну більшість нинішньої професорської колегії Львівського університету, в своїй заяві з дня 2 марта дали отвертий вираз своїй постанові берегти польського характеру сього університету й противитися всякому розширенню сфери руської мови на нім, річ ясна, що всякі старання задоволити наукові потреби руського народу в рамах теперішнього університету будуть безплідною тратою енергії й часу.
Що більше, можна побоюватися, що навіть всяка серйозна проба розширити сферу руської мови на теперішнім утраквістичнім університеті, зі сторони чи правительства, чи навіть професорської колегії, при такім настрої польських кругів, який показали пам’ятні ексцеси з дня 4 марта, могли б привести тільки до нових заворушень і дальшої стагнації наукового життя. Через те Наукове товариство ім. Шевченка позволяє собі з притиском піднести, що тільки безпроволочне заснування самостійного руського університету може бути виходом з теперішнього, крайно небезпечного положення і запорукою успішного наукового розвою руського народу та вдоволення його культурних потреб.
Зі свого боку Наукове товариство ім. Шевченка може запевнити високе правительство, що утворення самостійного руського університету у Львові не стрінеться з ніякими серйозними трудностями наукового характеру. Маючи докладну евіденцію наукового укр[аїнсько-]руського руху, Наук[ове] товариство ім. Шевченка може з усякою рішучістю заявити, що при заснуванні самостійного укр[аїнсько-]руського університету переважна більшість катедр його вже тепер може бути обсаджена науково кваліфікованими руськими силами краю й заграниці, а тільки не дуже значна меншість мусила б бути заступлена суплентурами і то не на довгий час, два-три роки.
Бо нема сумніву, що утворення самостійного руського університету заохотило б до академічної кваліфікації дуже численних адептів науки, які вже заявили свої наукові здібності самостійними працями, але в теперішніх обставинах, не маючи виглядів на академічну діяльність, присвячують себе практичній роботі в різних сферах. Що ж до матеріальної сторони речі, то ми певні, що високе правительство не вважатиме дотацію невеликого університету з трьох факультетів за тяжку жертву там, де мова йде про задоволення есенціальних культурних потреб одного з найбільших народів Австрії.
Примітки
Вперше опублікована у виданні: Хроніка НТШ. – Львів, 1907. – Ч. 31. – С. 20 – 22. Без підпису. Авторство М.Грушевського встановлено за записом у щоденнику від 7 березня 1907 р.: «[…] написав цілий меморіал до міністерства від Т-ва» (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 рр. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 146). Додатковим важливим аргументом щодо авторства є відомості про засідання Виділу НТШ 20 березня 1907 р.: «Відчитано меморіал, зладжений головою проф. М.Грушевським, в справі засновання українського університету у Львові і ухвалено вибрати відповідну делегацію, що вручила би його міністрам» (Хроніка НТШ. – Львів, 1907. – Ч. 30. – С. 3). Передрук: Рада. – 1907. – 7 квітня. – № 82. – С. 1.
Подається за першодруком.
Підставою до укладання меморандуму стала ухвала польських професорів від 2 березня 1907 р. про винятково польський характер університету, яка спричинила напади польських студентів на українських. Після цих подій М.Грушевський подав статтю «Утраквізація чи розділ університету?» (Діло. – 1907. – 14 (1) березня. – Ч. 48. – С. 1). Меморандум став основою для парламентського запиту С.Дністрянського і О.Колесси щодо заснування окремого українського університету в складі трьох факультетів – теологічного, юридичного і філософського.
…по силі цісарського рішення з 4.VII.1871… – йдеться про постанову за № 523, яка санкціонувала право заснування кафедр з українською та польською мовою викладання, встановила утраквістичний характер викладання у Львівському університеті (польський і український). Детально див.: Грушевський М. Листи з-над Полтви: Лист третій // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 170; Качмар В. За український університет у Львові: Ідея національної вищої школи у суспільно-політичному житті галицьких українців (кінець XIX – початок XX ст.). – Львів, 1999. – С. 26 – 32.
…прорвалося восени 1901 р. масовою, солідарною сецесією всіх студентів руської народності з Львівського університету – йдеться про масовий вихід студентів-українців з Львівського університету. Сецесії передувала низка осінніх демонстрацій і віча з вимогою проведення утраквізації університету до заснування самостійного українського.
Після несанкціонованого віча та демонстрації 19 листопада 1901 р. університетський сенат припинив виклади, розпочав слідство та виключив 5 студентів. Це змусило молодь вдатися до рідкісного виду протесту в історії європейського шкільництва і 3 грудня 1901 р. 440 студентів покинули університет, того ж дня поставивши до відома українську громаду закликом в «Ділі». 11 і 12 січня 1902 р. українські студенти відбули на навчання до Відня, Праги і Кракова. Цим актом вони сподівалися змусити австрійський уряд задовольнити їхні вимоги. Сецесія завершилася з літнім семестром у липні 1902 р.
Детально див.: Качмар В. За український університет у Львові… – С. 40 – 50; Його ж. Суспільно-політичне відлуння сецесії українських студентів з Львівського університету в грудні 1901 року // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 1999. – Вип. 34. – С. 289-299; Мудрий В. Змагання за українські університети в Галичині. – Львів; Нью-Йорк, 1999; Лозинський М. З австрійської України. З боротьби за український університет у Львові // ЛНВ. – 1907. – Т. XXXVII. – Кн. 3. – С. 527-536; Ревера Б. Відображення руху за український університет у Львові на сторінках галицької преси (кінець XIX-початок XX ст.) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2001. – Вип. 9. – С. 58-63.
…наступив знаний вибух 23 січня с[ього] р[оку]… – йдеться про заворушення українських студентів під керівництвом П.Крата в знак протесту проти проведення присяги польською мовою. Того ж дня 116 учасників акції були заарештовані. Арешти повторилися 1 лютого. Після чотириденної голодівки посол М.Василько домігся звільнення студентів під заставу, внесену страховим товариством «Дністер».
…слідом по згаданій сецесії Товариство наше звернулося до попередника Вашої Ексцеленції з меморіалом… – йдеться про меморандум НТШ, поданий міністрові освіти Вільгельмові Гартлю у січні 1902 р. делегацією товариства у складі І.Горбачевського, І.Пулюя, С.Смаль-Стоцького, депутатів Ю.Романчука та О.Барвінського. Делегація виступила з вимогою заснування самостійного українського університету (див.: Меморіал Наукового товариства ім. Шевченка з січня 1902 р. // О руський університет у Львові. – Львів, 1904. – С. 11 – 13; Качмар В. Суспільно-політичне відлуння сецесії українських студентів з Львівського університету в грудні 1901 року. – С. 289 – 299).
професори польської народності… в своїй заяві з дня 2 марта… – йдеться про ухвалу польських професорів про суто польський, а не утраквістичний характер Львівського університету.
…пам’ятні ексцеси з дня 4 марта… – цього дня польські студенти здійснили напад на українських студентів-богословів, що спричинило подальші заворушення та блокади університету. Як зазначалося в резолюції української академічної молоді, поштовхом до провокації стала ухвала професорів від 2 березня про винятково польський характер університету (див.: Діло. – 1907. – 4 березня. – Ч. 39. – С. 1; Там само. – 5 березня. – Ч. 40. – С. 1 – 2).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 20 – 22.