Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1907 р. / Святий вечір

Святий вечір

Михайло Грушевський

Святий вечір, багата кутя, свято зимового повороту сонця, свято народження нового року, свято побіди вічного приятеля й подателя життя над його ворогами – ворогами життя. Кінчилося панування темряви й холоду, лютої зими, що побивала своєю хижою силою силу життя. Вічне сонце, ясний Дажбог по кількох місяцях ослаблення знов приходить до сили й віщує оновлення життя природи, людського життя. І веселилося серце нашого народу, «Дажбожого внука». І окружав він себе плодами, врожаєм останнього року, як трофеями останньої побіди життя і сонця над зимою і смертю. Вони віщували йому таку ж нову побіду життя над його ворогами. І він тішився нею вперед серед своєї сім’ї, – учасників перебутих бід, учасників будучих побід вічного людського життя над його ворогами.

Святий вечір!

Минали вони, і нова хвиля принесла в нашу землю і сплела з віковічним старим святом веселого, ясного сонця, нове свято – сонця правди, що засвітило над грішною, слізьми й кров’ю политою землею. Воно віщувало чоловіку побіду тої правди над неправдою, життя над смертю, всій людськості, однаково в далекім жидівськім і нашім «Богу милім» краю. І веселилося серце нашого чоловіка, і до старих святочних кличів він прилучив собі новий крик радості.

Христос рождається, славмо його!

І нехибний оборот землі приносив все і все се свято втіхи й надії на нашу українську землю, однаково в хвилях радісного спокою і в годину страху й руїни. Скільки тої руїни бачила вона! Скільки разів наш народ мусив кидати свої оселі, свої батьківщини, й ховатися як звір в далекі лісові нетрі, скільки разів попелом і бур’яном вкривалися простори нашого краю! Скільки разів мусив він хилитися як парія і раб на сій своїй землі, яку заробив своїм потом і кров’ю! Скільки разів він бачив, як переможна чужа сила поневіряла найдорожчі скарби його життя і його самого, як дурну, безнадійну масу, як робочу худобину! Але нова хвиля народного життя здобувала йому утрачені простори, утрачені сили, і віки навздогін не могли вирвати з його грудей вічноживого духу, вічноживого життя. Він доніс до наших часів скарби свого духу, своє слово, що на наших очах

І людям серце розтопило…

І по Україні пронеслось.

Кілька день тому, на свято Різдва по новому стилю, я сидів у Львові на річнім «народнім з’їзді» т. зв. національно-демократичної партії, що представляє тепер собою весь національно-свідомий загал української Галичини. Мали з’їхатися всі посли, всі т. зв. «повітові організатори», члени ширшого і ужчого народного комітету і делегати 46 повітів української Галичини. Перші категорії були представлені переважно інтелігенцією, делегати були переважно селяни. Більш як чотириста селян приїхало з різних кутів Галичини як вибрані повітовими зборами відпоручники. Виявилося, що поміщення безнадійно мале; сидіти – не було що й думати. Стільці повиносили, і ледве можна було вміститися стоячи. Люди стояли плече в плече, щільно заповнивши залу – стояли так довгі два дні.

Я сидів і слухав безперестанні шум сього людського моря, голосні замітки до слів промов. Я виступав з своїми замітками перед сим морем голів і мусив робити довгі перерви між поодинокими словами, бо селяни хотіли своїми окриками й оплесками заявити своє спочуття моїм гадкам. І я думав: се Галичина, найбільше подавлена економічно і національно частина української землі. Се той хлоп, те бидло, яке п’ять довгих віків учили ходити в ярмі вельможні «культурники». Віками тікало з сього хлопського пекла все більш енергічне, самостійне на Схід, в більш свободні, менш придавлені краї. Віками народний добір (национальный подбор) висортовував для Галичини все більш пасивне, покірне – і по всім тім така сила народної стихії!

Така зміна за кільканадцять літ роботи на грунті конституційного життя – і то конституції зовсім не англійської, навіть не австрійської, а специфічно галицької! Думаєте, тут за конституційних часів не замикали «Просвіт», не забороняли «Січей», не виганяли або переводили в медвежі кути урядників і учителів за те, що вони брали скромну участь в національнім житті? Але народна стихія росте, відроджується і здобуває те, що їй належиться.

Не вмирає воля…

І з забитого, позбавленого всякого людського життя «бидла» виростає свободне, свідоме своєї людської гідності, своїх національних потреб і прав горожанство.

Святий вечір!

У Києві 24.XIІ.1907


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Рада. – 1907. – 25 грудня. – № 289. – С. 2. Підпис: М.Грушевський. У кінці зазначене місце і дата написання: У Києві. 24/XII. 1907.

Подається за першодруком.

Як свідчить запис у щоденнику, стаття написана на прохання редакції «Ради»: «На Різдвяний номер просять ліричної статейки» (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 169. Запис від 23 грудня 1907 p.). Наступного дня він написав цю «ліричну статейку», яка і була опублікована у Різдвяному випуску газети.

Ідеї, змагання і здобутки українців Галичини М.Грушевський ставить у приклад наддніпрянським українцям, закликаючи їх до боротьби за національні інтереси.

…Огненно заговорило… І по Україні пронеслось – тут М.Грушевський подає слова Т.Шевченка (по пам’яті, пропускаючи один рядок) з поеми «Неофіти». В останньому академічному виданні творів Т.Шевченка цей фрагмент має таку редакцію: «Щоб огненно заговорила, / Щоб слово пламенем взялось, / Щоб людям серце розтопило. / І на Украйні понеслось» (див. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: У 12 т. – К., 2001. – Т. 2: Поезія 1847-1861. – С. 246).

…Кілька день тому, на свято Різдва по новому стилю, я сидів у Львові на річнім «народнім з’їзді»… – йдеться про з’їзд Української національно-демократичної партії (Народний з’їзд), наради якого відбулися у Львові 25 і 26 грудня (за новим стилем) 1907 р. З’їзд відкрив голова керівного органу партії, Народного комітету, К.Левицький. З доповідями виступили голова Українського клубу Галицького сейму Є.Олесницький та голова Українського клубу австрійського парламенту Ю.Романчук.

…члени ширшого і ужчого народного комітету… – до складу керівного органу УНДП входив тісніший і ширший комітет. На час проведення з’їзду тісніший комітет нараховував 16 осіб, ширший – 210. М.Грушевський був на той час членом ширшого комітету (список членів комітетів на кінець 1907 р. опубліковано: Діло. – 1907. – 28 грудня. – Ч. 281. – С. 2).

Я виступав з своїми замітками… – у перший день роботи з’їзду, 25 грудня, М.Грушевський виступив у дискусії щодо питання заснування українського університету («Виборіть, панове, університет, а вже наша голова в тім, щоби постаратись о сили»), діяльності парламентських послів та назви клубу («Треба вже раз сказати перед світом, хто ми є, треба назватись Українцями»). Детально робота з’їзду висвітлена в газеті: Діло. – 1907. – 30 грудня. – № 282. – С. 2; 31 грудня. – № 283. – С. 1 – 2. Про свою участь у роботі з’їзду вчений занотував у щоденнику:

«Збори річні народної партії. Я був першого дня майже цілий день, в голоті й тісноті […], по промові Окуневського рішив говорити» (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 169. Запис від 12 грудня 1907 р.).

За декілька днів М.Грушевський зазначав, що його виступ мав ефект, «відчули впливи і силу» (Там само, арк. 169 зв. Запис від 14 – 16 грудня 1907 p.).

Не вмирає правда наша. Не вмирає воля… – тут М.Грушевський подає витяг з поезії Т.Шевченка «Кавказ». В останньому академічному виданні творів Т.Шевченка цей фрагмент має таку редакцію: «Не вмирає душа наша, / Не вмирає воля» (Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: У 12 т. – К., 2001. – Т. 1: Поезія 1837-1847. – С. 343).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 46 – 47.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 30

Модифіковано : 27.04.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.