Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1907 р. / Злобна напасть

Злобна напасть

Михайло Грушевський

Редакція «Діла» дала вже вираз обуренню з причини напасті, яка стріла нашу молодіж з нагоди наділення стипендії К.Володковича: мовляв, руська молодіж, зайнята боротьбою, яка здається їй політикою, перестала видавати з-поміж себе одиниці з кваліфікаціями до побирання стипендій, що вимагають від кандидатів, аби виказалися науковою працею. Відомості, подані про самий конкурс органом краківських консерватистів-слов’янофілів – вповні фальшиві, невважаючи на близкість сеї часописі до членів стипендійного комітету, і вони знайшли вже фактичне спростування: звістка його, що на конкурс не подався ніхто, показалася чистою видумкою.

Не більш справедливий сей загальний відзив, буцім наша молодіж, захоплена боротьбою за університет і політикою взагалі, «перестала видавати з себе» людей з науковими інтересами, з науковими працями, а я підозріваю, що сей закид не являється духовою власністю редакторів краківського журналу, а відгомоном з певних кругів польських, а може, й руських – тих, що так люблять у всім звернути вину на самих русинів. І тому ся «латка», пришита українській молодіжі, варта, мабуть, того, щоб коло неї спинитись.

Гостра боротьба, вічно неспокійна, тривожна атмосфера, напружені відносини на університеті за останні літа, розуміється, не сприяють спокійній науковій роботі. З боку професорів-русинів, з боку наших інституцій і з посольських кругів не раз підношено се, яку шкоду нашій академічній молодіжі роблять сі неспокої на університеті, що стали вже хронічними. Особливо Наукове товариство ім. Шевченка в своїм останнім меморіалі дуже сильно вказувало на необчислимі шкоди, які терпить від сього не тільки наше наукове життя, але й культурні інтереси всеї Галицької Русі, всього краю.

Та дарма, доки компетентні чинники не подбають про те, щоб усунути ті анормальні обставини, які ширять і сіють боротьбу між університетською молодіжжю, доти се напруження, ся «політика» буде тягнутися. Компетентні чинники нічого не роблять для того, щоб задоволити наукові потреби української суспільності і української університетської молодіжі зокрема, прискорити заснування українського університету і тим чином знейтралізувати національну боротьбу в університетських сферах. Драма, се не вина української молодіжі, якадовго писала петиції й посилала депутації, чим зневірено її в легальних способах боротьби.

І все-таки, кажу се з притиском, чиста неправда, ніби українська молодіж так «розполітикувалася», що стратила всякі наукові інтереси й перестала видавати з-поміж себе одиниці з науковими кваліфікаціями. Не вважаючи на те, що від великого університетського віча 1899 p., яке заініціювало боротьбу за університет, минає вже десятий рік, в таких довгих, затяжних, крайньо анормальних обставинах ніколи не вигасали серйозні наукові інтереси серед української молодіжі, не переводилися люди, що інтенсивно працювали науково серед найсильнішого розгару університетської боротьби. Як професор університету й голова Наукового товариства ім. Шевченка, де весь час знаходила свою опору всяка наукова робота, можу се сказати рішучо. А щоб не бути голослівним, я вичислю людей, які за часи сеї гострої боротьби – від університетської сецесії 1901 р. почавши – заявили себе самостійною працею.

Ідучи в альфабетичнім порядку, я назву Б.Барвінського, автора більшої праці з історії Вел[икого] кн[язівства] Литовського і кілька дрібніших статей і заміток; пок[ійного] Б.Бучинського, що, невважаючи на заінтересування «політикою», інтенсивно працював над історією України XV – XVI в. (дещо було опубліковане, інше небіжчик не встиг видати);

– С.Витвицького, автора кількох розвідок з економіки й статистики;

– В.Герасимчука, автора більшої праці з часів Виговського, для якої він працював по місцевих і заграничних архівах, за підмогою Наук[ового] тов[ариства] ім. Шевченка;

– Ф.Голійчука, що працював по історії козаччини XVIII в. (Орлик і його час – велика збірка актів, дещо друковане);

– Я.Гординського – автора статей по новій українській літературі;

– І.Джиджору, що встиг придбати вже репутацію одного з ліпших знавців Гетьманщини XVIII в.;

– І.Кревецького, автора численних розвідок і статей з історії Галичини й українського відродження XIX в.;

– І.Крип’якевича, дуже серйозного архівного робітника, автора недавно виданої більшої праці про Львівську Русь XVI в. і численних статей і заміток;

– д-ра З.Кузелю, що дав себе своїми публікаціями пізнати як етнограф з дуже серйозною ерудицією й приготуванням;

– В.Панейка, автора статей по економіці й соціальним питанням;

– І.Созанського, автора публікацій з історії галицького відродження;

– Ф.Срібного, що заявив себе сумлінними працями по історії львівської Ставропігії (велика критична стаття його в «Записках»);

– Ол. Сушка, автора кількох праць по історії релігійного життя XVI – XVII в.;

– М.Тершаковця, автора цінних збірок матеріалу і статей по історії галицького відродження;

– І.Флюнта, що працює по історії церковних відносин XVII – XVIII в.;

– Ю.Чайківського, автора праці з галицького письменства XIX в.

Я вичисляв, не силкуючись на повність, університетських студентів 1901 – 1906 pp., про яких знаю, що вони працювали самостійно в чім-небудь і дали себе пізнати чимсь друкованим. Всіх, розуміється, не можу знати, а коли б додати тих, що працювали інтенсивно в певнім напрямі, але не дали себе пізнати в друку або не довели до якихось самостійних праць, – то поданий реєстр прийшлось би побільшити в багато разів.

Але й наведеного вистане, аби переконати кождого, що невважаючи на гарячу боротьбу й неможливі відносини на університеті і на повну непоплатність і безвиглядність у нас яких-небудь наукових занять, серед нашої молодіжі все горіли певні наукові інтереси, все йде наукова робота – хоч, розуміється, в розмірах далеко-далеко менших, ніж в яких вона, певно, йшла б, якби українська наука знайшла свою власну хату в виді осібного університету, а українська молодіж – прихильних провідників в наукових заняттях не в кількох одиницях, а в цілій професорській корпорації українській і в своїй науковій праці знаходила б не перепони, а підмогу зі сторони різних інституцій наукових, просвітніх, шкільних – як то буває у інших суспільностей, і вкінці – у самої суспільності.

Тепер сього всього нема. Правительствені круги місцеві й центральні глухі й німі на всі потреби української науки. Не тільки стипендії або грошевої підмоги, але й простого поручения до заграничних архівів не може допроситись, коли дотичний кандидат не має спеціальних колігацій або не заявив себе як «архіпорядна» людина.

Наукове тов[ариство] ім. Шевченка, напр., не має досі відповіді на подання, внесене в р. 1905 в справі видання такого поручения для заняття в російських архівах двох найліпших своїх робітників наукових, хоч таке поручения – се чиста формальність і не коштує нашого правительства ні сотика, і тепер воно мусило удатися в сих справах до посередництва Петербурзької академії. А яку дотацію з публічних фондів й досі має се одиноке огнище нашої наукової роботи – те Наукове товариство ім. Шевченка, яке з своїх скромних засобів одно тільки старалось підтримувати нашу молодіж в перших кроках наукової роботи, запомагати одиниці, які проявляють серйозні наукові інтереси, та служити їй певними науковими засобами?

Як підмога йому з міністерства стала на 6000 кор[он] в 1899 р., так і стоїть досі; 6000 кор[он] інституції, яка двигає на собі наукову роботу Галицької, та й не тільки Галицької України, а котрої науковий бюджет давно перейшов за 50 тис. корон! Правительство зістається глухим на всі подання й представлення його. І так само байдужним і глухим на його потреби зістається наша суспільність і наша репрезентація, яка в своїх політичних постулатах ішла тільки за суспільністю й не могла глянути дальше й глибше в справи, а спеціально в даній справі ніколи не поставилася енергічно, щоб вистаратися о якусь ліпшу дотацію на наукові потреби наші: як репрезентації давніші, так само і нова, теперішня наша репрезентація у Відні. І не тільки в сій справі. Що, напр., зробила вона для того, щоб усунути несправедливу інтерпретацію митового трактату Австрії з Росією, яка сею інтерпретацією загородила від півтора року доступ тутешнім виданням до Росії саме тоді, як упали цензурні заборони? Що сталося з популярним колись постулатом креовання Української академії наук? І інші такі справи…

Так, се треба раз сказати по щирості. Наша суспільність, заінтересована чисто політичними питаннями, замало інтересувалася, замало опікувалася й опікується науковими і не тільки науковими, а й літературними, взагалі культурними потребами нашої суспільності. Те, що робилося на полі науковім, літературними зусиллями немногих одиниць, вона приймала як таке, що мусить само бути й родитися без всякої помочі й опіки з боку суспільності.

А тим часом ті сили й засоби, якими розпоряджали ті одиниці, з часом вичерпалися і ми бачимо, як в останніх літах розмах нашого наукового, взагалі культурного життя замітно стримався. Безсило повисли в повітрі крила, якими піднеслося було вгору наше культурне життя. Про се треба б писати багато, не чорнилом, а кров’ю серця тих людей, які вложили в культурно-національне відродження нашого народу свою душу і силу і тепер бачать, як се діло пристає не тільки через перешкоди з боку ворогів, але і через байдужість своїх – соромну короткозорість і байдужість нашої суспільності й її провідників.

В офіціальних кругах серйозні наукові інтереси в молодого чоловіка – се підозріла, небезпечна марка, яка не поможе, а пошкодить йому в офіціальній кар’єрі. З становища наших традиційних поглядів на науку, як Brotstudium наукові заняття «вісеншафти», також непотрібна трата часу, яка тільки перешкоджає відбувати приписані екзамени, практики, не даючи нічого реального.

Поза тісним кружком людей, перейнятих науковими інтересами, але безсильних помогти, підтримати чимсь реальнішим наукові інтереси молодих адептів науки, вони не знайдуть ніде не тільки матеріальної, а й моральної піддержки. Коли в таких архінеприхильних обставинах на університеті й поза університетом наша молодіж не перестає видавати з себе одиниці з серйозними науковими інтересами в далеко більшім числі, ніж хотілось би нашим «прихильникам» – се, розуміється, втішний знак. Але в теперішній час сі інтереси, звичайно, гинуть безслідно в неприхильних обставинах життя, а суспільність, не даючи помочі, не стараючися через свої репрезентації добитися прихильніших обставин для наукового життя, – мовчки ховає до кишені злобні закиди ворогів про брак наукових сил і крутиться літами безсило в сім фатальнім колесі: нема сил – нема інституцій, нема інституцій – нема сил.

Альфа й омега в сій справі – се неприхильне, вороже становище офіціальних кругів і суспільної ієрархії Галичини до наших наукових і взагалі культурних потреб. Але зломити сей ворожий настрій може тільки живе й щире заінтересування сими потребами нашої суспільності, а з ними – і сильний натиск нашої репрезентації. Досі сей інтерес обмежався формальною стороною: катедрами, гімназіями, університетом. Се все важне, але се не все. Треба ж дивитися на справу ширше: дбати про самий розвій культурного й наукового життя, про сотворения для нього певних опорних точок, ліпших засобів і прихильніших обставин. Без того самі постулати катедр і гімназій нас не вирятують.


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Діло. – 1907. – 14 (1) листопада. – Ч. 246. – С. 1. Підпис: М.Грушевський. За щоденниковими записами встановлено, що вчений завершив написання статті 31 жовтня 1907 р. (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 164 зв.).

Подається за першодруком.

Стаття написана у зв’язку з оголошенням конкурсу на стипендію К.Володковича та закидами польського часопису «Świat Słowiański» на адресу українського студентства Галичини щодо низького рівня їх наукової кваліфікації. На противагу М.Грушевський називає імена своїх учнів, які вже заявили про себе грунтовними науковими працями. Детальним коментарем до цієї статті М.Грушевського може слугувати розвідка одного з його учнів І.Крип’якевича «Історично-філософічна секція НТШ під керівництвом Михайла Грушевського у 1894 – 1913 pp.» (ЗНТШ. – Львів, 1991 – Т. ССХХІІ. – С. 392-411).

Бібліографію праць названих М.Грушевським науковців див.: Бібліографія Записок Наукового товариства імені Шевченка. Томи І – CCXL / Укладач В.Майхер. – Львів, 2003; Періодичні та серійні видання Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1885 – 1939). Анотований покажчик. – Львів, 1990; Літературно-науковий вісник. Покажчик змісту. Том 1 – 109 (1898 – 1932) / Уклав Б. Ясінський. – Київ; Нью-Йорк, 2002.

Редакція «Діла» дала вже вираз обуренню… – йдеться про публікацію: Про надання стипендії Володковича // Діло. – 1907. – 6 листопада. – № 240. – С. 3 (рубрика «Новинки»). У ній поданий витяг (в перекладі українською) зі статті «Polska Fundacya dla Rusinów», видрукованої у краківському виданні «Świat Słowiański», спростовані неправдиві відомості щодо участі українських студентів у конкурсі на стипендію К. Володковича.

…з нагоди наділення стипендії К.Володковича… – стипендійний фонд заснував польський землевласник, українофіл К.Володкович 1907 р. Своїми задумами («мой любимый проект») К.Володкович ділився з М.Грушевським під час особистих зустрічей та в листі від 20 (7) вересня 1906 р. (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 394, арк. 1-2). Стипендія у розмірі 2000 корон щорічно призначалася для наукових студій українських студентів. Оголошення конкурсу та збір заявок фундатор доручив Руському педагогічному товариству, кураторами фонду були призначені О.Барвінський, Б.Лепкий та К.Студинський.

Про виділення стипендій у наступні роки після 1907 відомостей не виявлено. У 1909 р. К.Володкович помер, судовий процес зі спадкоємцями тривав 4 роки. Лише у 1913 р. одеський окружний суд затвердив його заповіт, за яким 400 тис. руб. було призначено на доброчинні справи, з них 30 тис. – на відкриття сільськогосподарського училища у Вінниці та 36 тис. – на заснування у Львівському університеті стипендії ім. К.Володковича для осіб української національності родом з Галичини, які здобували науковий ступінь у Львівському та Краківському університетах (див.: На нужды украинского просвещения // Украинская жизнь. – 1913. – № 10. – С. 84).

Зберігся лист С.Шелухіна від 17 липня 1913 р. до Управи НТШ про небажання М.Грушевського займатися справою заповіту К.Володковича. Це знеохочення вченого, безперечно, було пов’язане з загостренням конфлікту в Товаристві (див.: Рукописи, документи і матеріали Михайла Грушевського у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові. Каталог / Упоряд. О.Мартиненко, ред. Г.Сварник, наук. ред. Я.Дашкевич. – Львів, 2005. – С. 183).

…звістка його, що на конкурс не подався ніхто, показалася чистою видумкою – в дійсності, на конкурс були надіслані подання від С.Томашівського, М.Тершаковця та Б.Барвінського. Як зазначав К.Студинський, «під оглядом наукової кваліфікації стояв С.Томашівський на першім місці». Проте, він не міг отримати стипендію, бо, за умовами конкурсу, укладеними самим К.Володковичем, вона не виділялася одруженим науковцям. Стипендію отримав Б.Барвінський, який завдяки підтримці фонду студіював історію стародавнього світу, Східної Європи та німецьке право у Берлінському університеті (1907 – 1908). Детально див.: «Polska Fundacya dla Rusinów» // Діло. – 1907. – 11 листопада. – 243. – С. 2-3.

Особливо Наукове товариство ім. Шевченка в своїм останнім меморіалі… – йдеться про «Меморіал Товариства до міністра просвіти в справі утворення самостійного українського університету у Львові», який уклав та зачитав М.Грушевський на засіданні президії НТШ 20 березня 1907 р. Вперше опублікований у виданні: Хроніка НТШ. – Львів, 1907. – Ч. 31. – С. 20 – 22.

…Б.Барвінського, автора більшої праці з історії Вел[икого] кн[язівства] Литовського і кілька дрібніших статей і заміток… – йдеться про працю «Жигимонт Кейстутович – великий князь литовсько-руський (1432 – 1440). Історична монографія» (Жовква, 1905), за яку молодому вченому 1907 р. у Львівському університеті було присвоєно ступінь доктора філософії. Як свідчить збережене листування, цю роботу Б.Барвінський виконував під безпосереднім керівництвом М.Грушевського (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 334, арк. 8 – 11 зв.).

Детально див.: Дзьобан О. Богдан Барвінський – український історик, педагог, бібліотекар, архівіст, журналіст (За архівними матеріалами) // Українська періодика: історія і сучасність / Доповіді та повідомлення п’ятої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції 27 – 28 листопада 1998 р. – Львів, 1999. – С. 546-551.

…пок[ійного] Б.Бучинського, що, незважаючи на заінтересування «політикою», інтенсивно працював над історією України XV – XVI в. – за життя молодий історик опублікував на сторінках ЗНТШ свою розвідку: Кілька причинків до часів вел[икого] князя Свитригайла (1430-1433) // ЗНТШ. – Львів, 1907. – Т. LXXVI. – С. 117 – 142. У посмертній замітці М.Грушевський охарактеризував наукові студії учня та, зокрема, зазначив:

«[…] покійник просив одного з товаришів зайнятися його працями в разі смерті й приладити до друку. Се поручення покійника буде правдоподібно сповнене і наукова спадщина, підготовлена настільки, що може появитися в друку, буде опублікована як пам’ятка по предчасно страченім молодім адепті історичної науки» (Грушевський М. Богдан Бучинський // ЗНТШ. – Львів, 1907. – Т. LXXVIII. – С 176-178).

Ця обіцянка була виконана. М.Грушевський сам реферував на засіданнях Історично-філософічної секції розвідки свого покійного учня та рекомендував їх до друку: Студії з історії церковної унії (ЗНТШ. – Львів, 1908. – Т. LXXXV, LXXXVI; 1909. – Т. LXXXVIII, ХС); Початки політичної кар’єри Остафія Дашковича (Там само. – Львів, 1913. – Т. СХІП); Сліди великоруських літературних творів про флорентійську унію та урядового акту московського правительства в «Історії флорентійського собору» 1598 року (Там само. – Львів, 1913. – Т. CXV).

В редагованих М.Грушевським «Записках Українського наукового товариства в Київі» були опубліковані наукові статті Б.Бучинського: Змагання до унії руської церкви з Римом в роках 1498-1506 (Записки УНТ. – К., 1908. – Кн. 4. – С. 100-136; 1909. – Кн. 5. – С. 61-87; Кн. 6. – С. 5-53) та «Грамота Місаіла» і «грамота Ніфонта» (Там само. – К., 1914. – Кн. 13. – С. 5-44). Збереглися 4 листи Б.Бучинського до М.Грушевського за 1906 – 1907 pp., в яких він описує роботу над своїми історичними студіями (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 370).

…С.Витвицького, автора кількох розвідок з економіки и статистики… – одна з перших студій була опублікована у виданні Статистичної комісії НТШ: Економічні відносини в селі Старі Богородчани // Студії з поля суспільних наук і статистики. – Львів, 1909. – Т.1.

…В.Герасимчука, автора більшої праці з часів Виговського… – йдеться про працю: Виговський і Юрій Хмельницький. Історичні студії // ЗНТШ. – Львів, 1904. – Т. LIX. – С. 1-40; Там само. – Львів, 1904. – Т. LX. – С. 41 – 70. Ця публікація стала дебютом В.Гарасимчука як історика, вперше була виголошена на засіданні Історично-філологічної секції НТШ. Як зазначали рецензенти, зокрема Т.Корзон, розвідка була написана під сильним впливом М.Грушевського.

Детально див.: Зазуляк Ю. Василь Гарасимчук – дослідник української козаччини // Гарасимчук В. Матеріали до історії козаччини XVII віку. Василь Гарасимчук: Життя і творчість (1880 – 1944) [Львівські історичні праці. Джерела. Вип. 1]. – Львів, 1994. – С. 107-109.

Студії про життя і творчість В.Гарасимчука, його невидана за життя збірка матеріалів до історії козаччини зібрані у виданні: Гарасимчук В. Матеріали до історії козаччини XVII віку. Василь Гарасимчук: Життя і творчість (1880 – 1944). – Львів, 1994. Про довголітню тісну співпрацю з М.Грушевським див.: Гирич І., Самсоник Н. Листи Василя Герасимчука до Михайла Грушевського // Там само. – С. 48 – 95; Федорук Я. Василь Гарасимчук: його життя і відносини з Михайлом Грушевським // Михайло Грушевський і українська історична наука. – Львів, 1999. – С. 212-216.

…Ф.Голійчука, що працював по історії козаччини XVIII в…. – на цей час історик опублікував розвідки з додатками виявлених документів: Пилип Орлик в Галичині // Науковий збірник, присвячений професорові Михайлові Грушевському учениками й прихильниками з нагоди його десятилітньої наукової праці в Галичині (1894 – 1904). – Львів, 1906. – С. 346 – 351; Хмельницький і сокальські бернардини // ЗНТШ. – Львів, 1906. – Т. LXXI. – С. 161-163; Лист Мазепи до гетьмана коронного Гієр[оніма] Любомірського з 1703 р. // Там само. – Львів, 1907. – Т. LXXV. – С. 117-119; Петро Дорошенко і крехівські василіяни // Там само. – Львів, 1907. – Т. LXXV. – С. 156 – 157.

На пропозицію М.Грушевського на засіданні Історично-філософічної секції НТШ 13 жовтня 1906 р. було ухвалено видати збірку документів про діяльність П.Орлика, впорядковану Ф.Голійчуком. Вона мала вийти в «Жерелах до історії України-Руси», проте так і не побачила світ. Збережені листи Ф.Голійчука до М.Грушевського засвідчують співпрацю учня і вчителя (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 421; 1904, 1909, 1912 pp.).

…Я.Гординського – автора статей по новій українській літературі… – йдеться про праці Я.Гординського «Апокриф про Сивилю» (1905), «І.Галушкевич і його літературна діяльність» (1905), «Причинки до студій над «Енеїдою» І.Котляревського» (1907).

М.Грушевський і пізніше цікавився студіями літературознавця, про що свідчить лист історика від 5 березня 1929 р. про підготовку публікацій Я.Гординського та його наукові дослідження (див.: Рукописи, документи і матеріали Михайла Грушевського у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові. Каталог / Упоряд. О.Мартиненко, ред. Г.Сварник, наук. ред. Я.Дашкевич. – Львів, 2005. – С. 105). Взаємне листування вчених свідчить про їх співпрацю впродовж багатьох років. Листи М.Грушевського до Я.Гординського зберігаються в ЦДІАУЛ (ф. 384, оп. 1, спр. 34, 60); Я.Гординського до М.Грушевського – в ЦДІАУК (ф. 1235, оп. 1, спр. 426; 1911-1913, 1927 рр.).

…І.Джиджору, що встиг придбати вже репутацію одного з ліпших знавців Гетьманщини ХVІІІ в…. – першою науковою студією історика стала рецензія-огляд: Нові причинки до історії відносин російського правительства до України в 1720-х і 1730-х pp. // ЗНТШ. – Львів, 1904. – Т. LXI. – С. 1 – 40.

На підставі опрацьованих матеріалів Малоросійської колегії у Харківському історичному архіві І.Джиджора підготував статтю з добіркою документів: Реформи Малоросійської колегії на Україні в 1722 – [172]3 pp. // Науковий збірник, присвячений професорові Михайлові Грушевському учениками й прихильниками з нагоди його десятилітньої наукової праці в Галичині (1894-1904). – Львів, 1906. – С. 352-372. У 1906 Р. з’явилися нові розвідки та рецензійні статті: Україна в першій половині 1738 р. // ЗНТШ. – Львів, 1906. – LXIX – С. 82-83; До питання про свобідний перехід посполитих на Україні в 20-х pp. XVIII в. // Там само. – Т. LXX. – С. 168 – 170; З новішої української історіографії. Критична студія // Там само. – Т. LXXI. – С. 134 – 157 та інші.

Високий науковий рівень та новизну цих праць зазначав сам М.Грушевський. Детально див.: Пришляк В. Іван Джиджора: життєвий шлях та наукова спадщина // Михайло Грушевський і українська історична наука. – Львів, 1999. – С. 193 – 199; Його ж. Студентські роки Івана Джиджори // На службі Кліо. Збірник наукових праць на пошану Любомира Романа Винара з нагоди 50-ліття його наукової діяльності. – Київ; Нью-Йорк; Торонто; Париж; Львів, 2000. – С. 380 – 392.

І.Джиджора був одним із найближчих учнів та співробітників М.Грушевського, про що свідчить збережене взаємне листування (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 265; 349; ЦДІАУЛ, ф. 309, оп. 1, спр. 2267, 2289) та щоденник М.Грушевського за 1904 – 1910 pp. (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25). Під час конфлікту в НТШ 1913 р. він підтримав М.Грушевського. Свою статтю «Листи до молоді» (Наш стяг (Відень). – 1921. – Ч. 1 (серпень). – С. 15 – 28) М.Грушевський видрукував з посвятою: «Памяти найдорогших учеників і друзів: Івана Джиджори і Миколи Федюшки-Євшана». У 1930 р. Історична секція ВУАН видала збірку праць І.Джиджори «Україна в першій половині XVIII віку: Розвідки і замітки» з передмовою М.Грушевського.

…І.Кревецького, автора численних розвідок і статей з історії Галичини и українського відродження ХІХ в. … – йдеться про праці: Оборонна організація руських селян на галицько-угорськім пограниччі в 1848-1849 pp. // ЗНТШ. – Львів, 1905. – Т. LXIII. – С. 1-26; Т. LXIV. – С. 27 – 58; Цуцилівська тривога в 1848 p. Причинки до історії останніх днів панщини в Галичині // Науковий збірник, присвячений професорові Михайлові Грушевському учениками й прихильниками з нагоди його десятилітньої наукової праці в Галичині (1894 – 1904). – Львів, 1906. – С. 446 – 482; До історії організування національних гвардій в 1848 р. Польська «нелегальна» гвардія в Станіславові // ЗНТШ. – Львів, 1906. – Т. LXXIII. – С. 125-142; Помічні дні. Причинки до історії панщини в Галичині в XIX в. // Там само. – Львів, 1907. – Т. LXXVI. – С. 143 – 155; Фальшування метрик для польських повстанців з 1830 – 1831 pp. Причинок до характеристики галицько-руського духовенства першої половини XIX ст. // Там само. – Т. LXXVII. – С. 77 – 106 та ін. Детально див.: Качкан В. «Реальні образи сумної правди» (Іван Кревецький – історик, критик, бібліограф, пресо- і книгознавець) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / За ред. М.Романюка. – Львів, 1998. – Вип. 5. – С. 398 – 414; Стеблій Ф. Іван Кревецький – історик // Михайло Грушевський і українська історична наука. – Львів, 1999. – С. 200 – 211; Його ж. Початки державницького напряму української історіографії: Іван Кревецький // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2000. – Вип. 7: Збірник на пошану професора Юрія Сливки. – С. 300-310.

М.Грушевський активно сприяв дослідницькій роботі І.Кревецького. Як член Археографічної комісії НТШ він студіював матеріали краківських архівів, для чого у 1905 – 1906 pp. йому були призначені спеціальні кредити та матеріальна допомога. Ще студентом почав активно публікуватися на сторінках ЗНТШ. Збереглося взаємне листування вчителя й учня: листи М.Грушевського до І.Кревецького (ЦДІАУЛ, ф. 309, спр. 988; 1904 – 1913 pp.); листи І.Кревецького до М.Грушевського (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 567; 1904-1913 pp.).

…І.Крип’якевича, дуже серйозного архівного робітника, автора недавно виданої більшої праці про Львівську Русь XVІ в. – йдеться про працю «Львівська Русь в першій половині XVI в.». Вперше опублікована у виданні: ЗНТШ. – Львів, 1907. – Т. LXXVII. – С. 77 – 106; Т. LXXVIII. – С. 26 – 50. Того ж року праця вийшла окремою відбиткою.

Бібліографію праць І.Крип’якевича див.: Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2001. – Вип. 8: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. – С. 19 – 71. До цього видання увійшли матеріали з наукової спадщини вченого, спогади, документи, листування, зокрема, публікації: Крип’якевич Р. Михайло Грушевський та Іван Крип’якевич (За матеріалами неопублікованого листування й мемуарів) (с. 333 – 372); Горинь В. Листи Івана Крип’якевича до Михайла Грушевського (с. 373 – 378).

…д-ра З.Кузелю, що дав себе своїми публікаціями пізнати як етнограф… – йдеться про праці: Угорський король Матвій Корвін в слав’янській усній словесності. Розбір мотивів, зв’язаних з його іменем // ЗНТШ. – Львів, 1905. – Т. LXVII. – С. 1-55; Т. LXVIII. – С. 1-43; Т. LXIX. – С. 31-69; Т. LXX. – С. 86-113; Слов’янські баляди на тему: Хлопець перебирається в жіночу одіж або каже себе занести в мішку до кімнати дівчини, щоб її звести // Науковий збірник, присвячений професорові Михайлові Грушевському учениками й прихильниками з нагоди його десятилітньої наукової праці в Галичині (1894 – 1904). – Львів, 1906. – С. 538 – 575; Причинки до народних вірувань з початком XIX ст. (Упирі й розношення зарази) // ЗНТШ. – Львів, 1907. – Т. LXXX. – С. 109-124; інші. Впродовж 1903-1906 pp. З.Кузеля підготував та видрукував на сторінках ЗНТШ низку оглядів фахової, передовсім західноєвропейської літератури. Перший з них: Нові праці над історією початків слов’янства // ЗНТШ. – Львів, 1903. – Т. LII. – С. 1-25; Т. LIV. – С. 1-36. Підготовка та публікація наукових праць, оглядів, рецензій детально обговорювалися у листах З.Кузелі до М.Грушевського (див.: Листи Зенона Кузелі до Михайла Грушевського / Упоряд. В.Наулко, В.Старков. – Запоріжжя, 2005).

Бібліографію праць З.Кузелі див.: Бібліографія наукових писань Зенона Кузелі / Зложив В.Янів // ЗНТШ. – Париж, 1962. – Т. CLII: Збірник на пошану Зенона Кузелі. – С. 104 – 114.

…В.Панейка, автора статей по економіці й соціальним питанням… – йдеться насамперед про працю: Трест. Правно-економічний нарис // Часопись правнича і економічна: Правничі і економічні розвідки Історично-філософічної секції НТШ. – Львів, 1906. – Т. 9.

…І.Созанського, автора публікацій з історії галицького відродження… – йдеться про публікації дослідника: Недруковані вірші Маркіяна Шашкевича // ЗНТШ. – Львів, 1905. – Т. LXV. – С. 15-20; 3 літературної спадщини Василя Ільницького // Там само. – Т. LXVI. – С. 1 – 59; Причинок до біографії Івана Вагилевича // Там само. – Львів, 1906. – Т. LXIX. – С. 169 – 171; З літературної спадщини Івана Вагилевича // Там само. – Львів, 1906. – Т. LXX. – С. 171 – 176; До генези творчості М.Шашкевича // Там само. – Т. LXXIII. – С. 164 – 165. Див.: Чобіт Д. Про книгу з минувшини міста Броди та її автора // Созанський І. З минувшини м. Бродів. Причинки до історії міста в XVII в. / Репринтне видання 1911 року. – Броди, 2003. – С. III-VII.

…Ф.Срібного, що заявив себе сумлінними працями по історії львівської Ставропігії… – на цей час припадають перші студії Ф.Срібного за темою, зокрема: Рец. на публ.: Крыловский А. Львовское Ставропигиальное Братство. Опыт церковно-исторического исследования. – К., 1904 // ЗНТШ. – Львів, 1907. – Т. LXXV. – С. 171 – 195. У 1911 – 1912 pp. на сторінках ЗНТШ була опублікована його грунтовна праця «Студії над організацією львівської Ставропігії від кінця XVI до половини XVII ст.»

…Ол. Сушка, автора кількох праць по історії релігійного життя XVІ – XVII в…. – йдеться про розвідки: Предтеча унії. Критично-історична студія // ЗНТШ. – Львів, 1903. – Т. LIII. – С. 1-71; Т. LV. – С. 72-125; Там само. – Львів, 1904. – Т. LXI. – С. 126 – 177; Епізод з життя Петра Скарги // Там само. – Львів, 1903. – Т. LVI. – С. 1 – 23; Впроваджене єзуїтів до Польщі. Історично-критична студія // Там само. – Львів, 1904. – Т. LVII. – С. 1 – 29; Т. LVIII. – С. 29 – 60; Варшавський синод з року 1561 // Там само. – Львів, 1904. – Т. LIX. – С. 1 – 17.

…М.Тершаковця, автора цінних збірок матеріалу і статей по історії галицького відродження… – йдеться про збірку: Матеріали й замітки до історії національного відродження Галицької Русі в 1830 та 1840 pp. // Українсько-руський архів. – Львів, 1907. – Т. 3. Рішення про видання цієї збірки було прийняте на засіданні Історично-філософічної секції 30 травня 1907 р. Окрім того, на сторінках ЗНТШ з’явилася низка студій літературознавця до життєпису та творчої спадщини М.Шашкевича.

За цією ж тематикою він подав розвідку «Причинок до студій над М.Шашкевичем» у виданні: Науковий збірник, присвячений професорові Михайлові Грушевському учениками и прихильниками з нагоди його десятилітньої наукової праці в Галичині (1894 – 1904). – Львів, 1906. – С. 431-445. Науковими задумами дослідник ділився з М.Грушевським у своїх листах (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 787; 1905 – 1907, 1911 рр). Детально див.: Тершаковець М. Моя автобіографія // Шашкевичіана (Вінніпег). – 1979. – Ч. 5. – С. 5 – 20; Стеблій Ф. Михайло Тершаковець – дослідник українського відродження в Галичині // Шашкевичіана. Нова серія. – Львів; Броди; Вінніпег, 1996. – С. 367-370.

…І.Флюнта, що працює по історії церковних відносин XVII – XVIII в. … – єдиною публікацією, зафіксованою на сторінках ЗНТШ, була рецензія історика-початківця на працю: Шараневич Исидор. Черты из истории церковных бенефиций и мирского духовенства в галицкой Руси. – Львов, 1902 // ЗНТШ. – Львів, 1905. – T.LXV. – С. 37 – 47.

Про безпосереднє керівництво М.Грушевського науковими студіями І.Флюнта свідчить згадка в листі М.Грушевського до І.Крип’якевича від 12 листопада 1930 р. при обговоренні змісту збірника «Західна Україна»: «Тема Флюнта теж дуже потрібна, я пам’ятаю сю працю, я дав йому тему ще десь перед 1910 роком!» (див.: Крип’якевич Р. Михайло Грушевський та Іван Крип’якевич (За матеріалами неопублікованого листування й мемуарів // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2001. – Вип. 8: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. – С. 361). У листі йшлося про статтю «Боротьба духовенства з селянами в Перемишлі XVII – XVIII ст.». Зберігся один лист І.Флюнта до М.Грушевського за1905 Р. (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 303, с. 78).

…Ю.Чайківського, автора праці з галицького письменства XIX в. – йдеться про студію: Володимир Стебельський // ЛНВ. – 1905. – Т. XXXII. – С. 81-109; 191-214.

…і тепер воно мусило удатися в сих справах до посередництва Петербурзької академії – на засіданнях Археографічної комісії НТШ 8 липня та 25 грудня 1906 р. були прийняті постанови про звернення до Петербурзької АН з проханням надати членам комісії, насамперед І.Кревецькому і І.Джиджорі, дозвіл на роботу в російських державних архівах (Хроніка НТШ. – Львів, 1906. – Ч. 28. – С. 12).

Безпосередньо з цим проханням М.Грушевський звернувся до відомого російського історика, академіка Петербурзької АН О.С.Лаппо-Данилевського. 25 жовтня 1907 р. О.Лаппо-Данилевський відповідав:

«Ваше письмо относительно архивных занятий И.Н.Джиджоры было [доложено] в последнем заседании А[кадемии] н[аук], но, к сожалению, Вы не упоминаете в нем о теме его занятий, а у нас пускают в архивы и ходатайствуют о допущении в них лишь в том случае, когда тема научных изысканий указана с достаточною определенностью. Не откажите сообщить мне в возможно скорейшем времени. Если мое письмо дойдет до Вас до среды (31 октября/13 ноября) и Вы успеете ответить (хотя бы телеграммой) на мое имя, то можно будет что-либо постановить в среду» (цит. за: Матяш И. Прошу принять уверение в совершенном почтении и преданности. Письма А.С.Лаппо-Данилевского М.С.Грушевскому. 1905-1914 гг. // Исторический архив. – 2002. – 4. – С. 142).

У той самий день, коли була видрукувана стаття М.Грушевського «Злобна напасть», 1 листопада 1907 р., О.Лаппо-Данилевський повідомляв:

«На основании Вашей телеграммы (письмо запоздало на несколько часов) я просил академию ходатайствовать о допущении г. Джиджоры в Московский архив Мин[истерства] иностр[анных] дел и юстиции, а также в Киевский центральный и Харьковский исторический. Моя просьба будет исполнена, и я сообщу Вам о результате» (Там само. – С. 143).

14 листопада академік разом зі своїм листом надіслав витяг з протоколу такого змісту:

«Допущение [к] занятиям в государственных архивах России для здешних уроженцев сопряжено с большими трудностями и формальностями. Вследствие этого позволяем себе в виду научных сношений, существующих между нашими Обществом и Академией, обратиться с покорнейшей просьбой – не найдет ли Академия возможным исхлопотать допущения к занятиям члена Общества И.Н.Джиджоры. При этом акад. А. С. Лаппо-Данилевский довел до сведения Отделения, что так как проф. М.С.Грушевский из Львова сообщил ему, что Иван Николаевич Джиджора изучает «устройство и управление Малороссии» со времени Скоропадского до Апостола, то он просил бы Отделение ходатайствовать о допущении г. Джиджоры в архивы: Главный архив Министерства иностранных дел в Москве, Московский архив Министерства юстиции, Киевский центральный архив и Харьковский исторический архив (архив Малороссийской коллегии). Положено сделать соответствующее отношение» (Там само. – С. 143 – 144).

Детально див.: Гирич I. Організація М.С.Грушевським археографічної роботи у львівський період життя й діяльності (1894-1914 pp.) // УІЖ. – 1997. – № 1. – С. 72-86.

Як підмога йому з міністерства стала на 6000 кор[он] в 1899 p., так і стоїть досі… – за відомостями, які подає М.Грушевський у статті «Наукове товариство імені Шевченка», у 1899 р. НТШ отримало допомоги 7 000 золотих ринських, з них від Міністерства віросповідань і освіти – 3 000 (Грушевський М. Твори: У 50 т.: – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 194). У коронах сума міністерської підмоги відповідає названій цифрі в золотих ринських. За відомостями, поданими у щорічних звітах Виділу НТШ, допомога Міністерства віросповідань і освіти за 1904 – 1907 pp. становила ті ж 6 000 корон (Хроніка НТШ. – Львів, 1906. – Ч. 25. – С. 2-3; Там само. – Львів, 1907. – Ч. 29. – С. 6; Там само. – Ч. 32. – С. 3).

Окрім того, міністерство виділяло щорічно одноразову суму в розмірі 2 000 корон на серійні видання. Виділ товариства вживав різних заходів для збільшення дотацій: 16 лютого та 12 липня 1907 р. була прийнята постанова подати до парламенту звернення у цій справі, невдовзі 500 примірників укладеного меморіалу надійшли до Українського клубу у Відні для розповсюдження серед послів. Дотація Галицького сейму у 1907 р. становила 12 000 корон, і Товариство так само виступало за підвищення і цієї суми (Там само. – Львів, 1907. – Ч. 30. – С. 2; Ч. 31. – С. 10; Там само. – Львів, 1908. – Ч. 33. – С. 5).

…котрої науковий бюджет давно перейшов за 50 тис. корон! – бюджет НТШ 1904 р. становив 49 000 корон, 1905 р. – 53 900 корон, 1906 р. – 54 300 корон (Хроніка НТШ. – Львів, 1906. – Ч. 25. – С. 2-3; Там само. – Львів, 1907. – Ч. 29. – С. 6). У доповіді, виголошеній на загальних зборах НТШ 30 квітня 1907 p., М.Грушевський подав огляд діяльності товариства за 1905 – 1906 pp., де наголошував:

«В сумі видатки на наукові видання в останнім році дійшли небувалої цифри 47 100 кор., а видатки на наукові цілі, разом з науковою адміністрацією – до 63 тис. корон, і завдяки старанням Виділу сей величезний бюджет знайшов покриття – при 18 тисячах всього на всього підмог з публічних фондів для Товариства!» (Хроніка НТШ. – Львів, 1907. – Ч. 31. – С. 3).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 39 – 43.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 89

Модифіковано : 7.04.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.