Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1907 р. / Утраквізація чи розділ університету?

Утраквізація чи розділ університету?

Михайло Грушевський

Оборонці польського володіння завзялися доказати, що спільне пожиття поляків і українців у Львівському університеті неможливе. Славним «чищенням університету» пам’ятного 4 марта вони се дійсно доказали urbi et orbi. Культурний світ мусив переконатися, що в таких відносинах неможлива ніяка спільна наука українцям з поляками. Але що ж в такім разі? Звиш тримільйонна українська людність Галичини не може, очевидно, зістатися без університету. Заснування осібного українського університету стає, отже, логічним вислідом останніх подій, єдиним виходом з теперішнього положення, і самі оборонці польського stanu posiadania починають голосити, що треба дати українцям осібний університет, аби заховати теперішній Львівський університет від їх претензій, від утраквізації, від спільного володіння з українцями.

Подражнені змаганнями українського народу до рівноправності, поляки в Східній Галичині взагалі вели в останніх роках політику нервів, а не політику розваги, перетягаючи струни свого національного опору, так що вони рвуться одна по одній. І, зокрема, в університетській справі своїм безоглядним одпором всім домаганням українського культурного життя польські круги тільки причинилися незвичайно сильно й успішно до вияснення ситуації, а подіями останніх днів посунули справу українського університету так сильно наперед, як не могли б самі українці посунути її роками.

Польські професори заявою своєю з 3 марта постановили стерегти польського характеру університету й противитися утраквізації його «в якім-небудь виді»; всякі змагання до українізації його вони признали чинником некорисним, що робить неможливою правильну наукову і учительську працю на сім університеті. Хоч при тім вони заявили, що справи осібного українського університету вони тим не пересуджують, але в дійсності їх заява рішає сю справу цілком виразно, не лишаючи місця ніяким сумнівам, ніяким ваганням.

Польська більшість автономної професорської колегії, рішителька справ університетських заявила, що буде стерегти виключно польського характеру університету й противитися всяким уступкам в напрямі українізації чи утраквізації університету. Заразом признала неможливим правильне життя університету при змаганнях українського елементу до розширення сфери української мови. Ті змагання, очевидно, не устануть, а значить, єдиним виходом з теперішнього положення зістається якнайскорший розділ університету – вилучення з нього теперішніх українських катедр, заснування осібного українського університету й безпроволочне уведення його в життя. Польська преса, найбільш шовіністична, заявляється вже за сим супроти можливості, що центральне правительство замість відокремлення українського університету почне заходи коло уставлення польсько-українського modus vivendi на спільнім університеті. І сим разом її оклик: розділ університету, а не утраквізація має все за собою.

Центральне правительство в відповіді своїй делегатам польських професорів стало, очевидно, на становищі утраквізму університету й заявило недвозначно свій намір задоволяти культурні потреби українського студентства в границях дотеперішніх постанов про Львівський університет і припустивши, що сим разом буде се не порожня фраза, а серйозний намір, мусимо рішучо заявити, що до сього наміру правительство прийшло запізно. Те, що могло воно осягнути більш рішучим впливом на університетські справи десять літ тому, воно в теперішнім загостренні національних відносин, при теперішнім становищі польської сторони осягнути не зможе.

Після того як професори-поляки заявилися за охороною польського характеру університету, а против всяких уступок українському елементові, всякі змагання в сім напрямі і самого українського елементу і центрального правительства будуть, очевидно, безплодною тратою часу й енергії. Навіть якби професорська колегія схотіла зійти з становища безоглядної оборони польського стану володіння, то річ очевидна, що під напором націоналістично настроєної польської суспільності й польської академічної молодіжі вона не зможе робити ніяких уступок для установлення modus vivendi [нормальних стосунків] з українцями. Всяке домагання українців в сім напрямі, всяка проба чи зі сторони центрального правительства, чи зі сторони університетських властей буде тільки приводом до нових вибухів національного антагонізму, нових конфліктів, які на довгі літа зроблять неможливими всяке наукове життя у Львівськім університеті.

Українці можуть бути вдоволені з того, що правительство не схотіло признати польського характеру університету; наперекір полякам могли б вони заграти на ноту: hier stehe ich, hier bleibe ich; могли б пригадати, що теперішній університет належить, властиво, їм і їм призначався правительством. Але се була б також політика нервів, нерозважна і нерозумна. Заложення осібного українського університету було постулатом українського народу протягом останніх 12 літ, від хвилі, коли звісний інцидент з катедрою цивільного права відкрив очі на відносини у Львівськім університеті. Утраквізація була в його очах тільки переходовим станом, і коли тепер її неможливість виказали світові самі поляки, українці з подвоєною енергією повинні добиватися якнайскоршого розділу теперішнього університету: вилучення українських катедр і безпроволочного сформування українського університету.

І розуміється, університету у Львові. Бо перший український університет можливий тільки в центрі українського культурного життя, а заснування його десь на провінції було б рівнозначне з тим, що в дійсності українська людність Галичини позбавлена була б усякого університету. Ся тенденція – відтягати концентрацію українських культурних і економічних сил в їх природнім, історичнім центрі та розсівати їх умисно, з ціллю ослаблення, по різних кутах провінції – проявилася вже не з учорашнього дня. Але українська суспільність мусить раз спротивитися їй і зробити кінець.


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Діло. – 1907. – 14 (1) березня. – Ч. 48. – С. 1. Підпис: М.Грушевський. Стаття написана 28 лютого (за старим стилем), про що свідчать нотатки в щоденнику: «Зрана написав статю для «Діла»« (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 145). Саме цей лаконічний запис дав ключ до пошуку статті, яка до цього часу не була внесена до жодного бібліографічного покажчика праць ученого. Невдовзі після публікації М.Грушевський писав: «[…] вийшов до університетської бібліотеки] і Осолінеум. В університетській бібл[іотеці], здається, польська молодіж дуже мене «їла очима» (Там само, арк. 146 зв. Запис від 10 березня 1907 p.).

Подається за першодруком.

Стаття належить до серії публікацій М.Грушевського в справі заснування самостійного українського університету у Львові: Добиваймося свого університету // Діло. – 1897. – 12 липня (30 червня). – Ч. 145; Листи з-над Полтви: Лист третій // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 161 – 187; Із польсько-українських стосунків Галичини (Кілька ілюстрацій до питання: автономія обласна чи національно-територіальна) // Там само. – С. 485 – 527; За український університет // Село. – 1910. – 11 березня. – С. 1 – 2; В університетській справі // Діло. – 1910. – 1 червня (19 травня); Над свіжою могилою // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2005. – Т. 2. – С. 412 – 413; Невідклична справа // За український університет у Львові (Збірка статей в університетській справі). – Львів, 1910. – С. 7-11.

Праця написана після ухвал академічного сенату від 2 березня 1907 р. про суто польський, а не утраквістичний характер Львівського університету. У відповідь на це рішення 4 березня націоналістично налаштовані польські студенти провели самочинну акцію «чистки» університету з метою не допустити в його приміщення студентів-українців. З огляду на перебіг подій М.Грушевський закликає відмовитися від утраквізації університету і повести рішучу боротьбу за самостійний університет.

13 березня 1907 р. українські професори уклали заяву, в якій домагалися виділення існуючих українських кафедр в окрему автономну структуру для організації самостійного університету. 20 березня 1907 р. НТШ заслухало укладений М.Грушевським меморіал для передачі міністерству освіти. 4 квітня 1907 р. депутація українських професорів та послів відбула зустріч у президента міністрів барона Бека і міністра освіти Мархета. Однак уряд відмовився від виконання їхніх обіцянок.

Детально див.: Винар Л. Михайло Грушевський в боротьбі за український університет. – Мюнхен; Нью-Йорк, 1968; Качмар В. За український університет у Львові: Ідея національної вищої школи у суспільно-політичному житті галицьких українців (кінець XIX – початок XX ст.). – Львів, 1999. – С. 40 – 50; Його ж. Суспільно-політичне відлуння сецесії українських студентів з Львівського університету в грудні 1901 року // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 1999. – Вип. 34. – С. 289-299; Мудрий В. Змагання за українські університети в Галичині. – Львів; Нью-Йорк, 1999; Лозинський М. З австрійської України. З боротьби за український університет у Львові // ЛНВ. – 1907. – Т. XXXVII. – Кн. 3. – С. 527-536; Ревера Б. Відображення руху за український університет у Львові на сторінках галицької преси (кінець XIX – початок XX ст.) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2001. – Вип. 9. – С. 58-63.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 17 – 19.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 29

Модифіковано : 27.09.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.