За український університет

Михайло Грушевський

Ми в Росії добиваємося народної української школи, щоб у ній українських дітей учили українською мовою. А в Україні заграничній, в Галичині, українці добиваються вже українського університету, щоб українці мали свою осібну найвищу школу, де б усі науки викладалися українською мовою і українськими професорами; хочуть, щоб всякі наукові потреби українського громадянства задовольнялися українською наукою – Щоб українство жило своїм власним і повним життям.

Се діло важне, і кілька літ тому, як у Росії заносилося на свободу і розвиток, тоді і на російській Україні піднялося питання про український університет, або принаймні про викладання українською мовою деяких предметів з українства (української мови, письменства, історії, права). По деяких університетах (Одесі, в Харкові) декотрі професори зачали були викладати по-українському, а в Державній Думі українські депутати приготовилися поставити проект закону, аби по тих університетах, що на Україні, заведено кафедри українські – щоб науки про Україну викладалися мовою українською. Та потім пішло все назад, виклади українські по університетах заборонено, депутатів українських в Думі не стало. Де вже думати про університетські науки! Коли б по-українському вчили в школах самих початкових народних, де вчаться діти, що по-руському не вміють. Та й того не хочуть позволити…

А українці закордонні, котрі народні школи українські здавна мають, а новішими часами добилися і українських гімназій, добиваються тепер українського університету: щоб у Львові був осібний український університет.

Теперішній університет Львівський більше польський, ніж український. Властиво мав бути чисто український, бо поляки мають свій університет у Кракові, в польській частині Галичини. Тільки тоді, як про се діло йшло, в 1860-х роках, українці галицькі ледве починали ворушитися після вікового упадку; учених людей між ними було обмаль, окрім священиків, майже нікого. Тому в Кракові університет цілий зроблено польський (перед тим і в Кракові, і у Львові, як і скрізь по Австрії, вчено мовою державною, німецькою, як у Росії російською), а у Львові тільки сказано вчити українською мовою кілька наук, котрі здавалися найпотрібніші.

А поляки, котрі тим часом велику силу взяли в Австрії, згодом так справу повернули, що позволено у Львівському університеті викладати як котрий професор собі хоче – чи по-українському, чи по-польському. Тоді стали вони проводити на всі місця в університеті своїх поляків, і в 1870-х роках уже й не було сливе професорів-українців – окрім тих кількох українських наук, що ще давніше були заведені.

Так, захопивши університет, поляки українців на професорські місця не пускали і добивалися, щоб правительство признало університет за польський. Тоді українці стали домагатися, щоб їм заложено осібний університет у Львові. Посилалися на те, що по австрійським основним законам кождий народ, що в Австрії живе, повинен мати всякі школи, так щоб можна було вчитися на своїй мові, не потребуючи вчитися другої мови. Отже, добивалися по тому закону, щоб у Східній Галичині були українські гімназії скрізь, а у Львові український університет. Бо то наш край і нашого народу там більше понад усякий інший.

Про університет така боротьба дуже завзята пішла вже тому більше, як десять літ. Студенти українські бунтувалися, професори українські подавали про се заяви і прошения до правительства, на вічах люди домагалися університету, депутати добивалися в парламенті. Та поляки, маючи велику силу, спротивлялися тому, бо не хочуть, щоб українці на свої ноги стали, свою освіту і науку мали. І так правительство, слухаючи поляків, все ще ніяк не згодиться дати дозвіл і гроші на заснування осібного українського університету. Та, мабуть, недалекий той час, коли таки згодиться, бо дуже українці напирають – завзялися за свій університет дуже і не заспокояться, поки свого не здобудуть.

Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1910. – 11 березня. – № 11. – С. 1 – 2. Підпис: М.Грушевський. Дата написання статті (4 березня 1910 р.) встановлена за щоденником М.Грушевського (Гирич І., Тодійчук О. Щоденник Михайла Грушевського за 1910 рік // Український історик. – 2002. – Ч. 1-4. – С. 107).

Подається за другим виданням у збірці: Про українську мову і українську школу. – К., 1912. – С. 29 – 32.

М.Грушевський, який був одним із провідників змагання за самостійний український університет у Львові та відкриття українських кафедр в університетах Росії, грунтовно висвітлює історію цього руху в своїх працях: Добиваймося свого університету // Діло. – 1897. – 12 липня (30 червня). – Ч. 145; Листи з-над Полтви: Лист третій // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 161- 187; Із польсько-українських стосунків Галичини (Кілька ілюстрацій до питання: автономія обласна чи національно-територіальна) // Там само. – С. 485-527; Справа українських катедр і наші наукові потреби // Там само. – С. 458 – 484; Утраквізація чи розділ університету? // Діло. – 1907. – 14 (1) березня. – Ч. 48. – С. 1; Меморіал Товариства до міністра просвіти в справі утворення самостійного українського університету у Львові // Хроніка НТШ. – Львів, 1907. – Ч. 31. – С. 20 – 22; В університетській справі // Діло. – 1910. – 1 червня (19 травня); Невідклична справа // За український університет у Львові (Збірка статей в університетській справі). – Львів, 1910. – С. 7 – 11.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 395 – 396.