[Про зняття з себе обов’язків головного редактора «Літературно-наукового вісника»]
Михайло Грушевський
П’ять літ тому, коли обставини українського життя викликали потребу перенесення «Літературно-наукового вісника» до Києва, мусив я з сим перенесенням, з технічних причин, взяти на себе головний провід журналу, не вважаючи можливим відтягнутися від сеї роботи з огляду на потреби нашого життя.
Се було восени 1906 р. За сі п’ять літ мету, для котрої піднято було сю переміну, вважаю в значній мірі осягненою. З другого боку – техніка журналу наладилася; він забезпечив собі постійну участь цілого ряду визначних письменників, значно розширив і зміцнив круг читачів по обидва боки кордону. Вважаю, що можу вернутися знову в ряди ближчих співробітників журналу – і роблю се з отсею книжкою. Всім, хто був помічним мені і журналові за той час, складаю отсим щиру подяку і сподіюся, що тої прихильності і помочі не відмовлять йому й надалі, аби спільною працею удержали ми наш орган на висоті вимог і завдань нинішньої хвилі нашого життя.
15(28)/III. 1912
Примітки
Вперше опублікована в журналі: ЛНВ. – 1912. – Т. 58. – Кн. 4. – С. 3.
Подається за першодруком.
Передрукована в перекладі російською мовою у хронікальній замітці «Перемены в редакции «Літературно-наукового вісника» в журналі «Украинская жизнь» (1912. – № 5. – С. 107 – 108). У редакційному коментарі до тексту зазначено:
«Перепечатывая письмо проф. Грушевского, мы не можем не выразить глубокого сожаления по поводу оставления им плавного руководительства украинского журнала. Последний благодаря инициативе, умению, такту и личному литературному участию руководителя сделался наиболее популярным среди украинской читающей публики изданием и оказал крупные услуги в деле познания украинской действительности, не говоря уже о той громадной роли, какую он сыграл в национально-культурном творчестве украинцев. [… ] И если в данное время нельзя представить более или менее интеллигентного украинца, который бы не читал «Л.-н. вісника», то в этом значительная часть заслуги принадлежит его идейному руководителю».
Вірогідно, до цього кроку та відповідної заяви М.Грушевського спонукали критичні виступи проти ЛНВ у «Ділі» І.Липи та Г.Хоткевича (Хоткевич Г. «Літературно-науковий вісник» // Діло. – 1911. – 16 (3) січня; Липа І. Ще про «Літературно-науковий вісник» // Діло. – 1911. – 8 лютого (26 січня)). Зокрема, Г.Хоткевич нарікав на редакційну роботу видання та відсутність редакційного комітету:
«Редакційна мисль мов би завмерла; мов би редагував хто «вісник» межи иньшою працею, мало завдаючи собі труду, аби лише тримати орган в своїх руках. […] Хто тепер редагує вісник – невідомо. Се якась державна таємниця».
Після заяви М.Грушевського у квітні 1912 р. був створений редакційний комітет, до якого увійшли крім М.Грушевського, О.Олесь, Л.Старицька-Черняхівська, П.Лавров (Ю.Сірий). Склад комітету постійно змінювався (див.: Кузіна Н. Роль «Літературно-наукового вісника» в національному відродженні України (київський період 1907 – 1919 рр.): Дис…. канд. іст. наук. – К., 2003. – С. 11).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 2, с. 433 .