Українське письменство

Михайло Грушевський

Сповістили газети, що комісія Державної Думи для справи народної освіти на нараді своїй признала, що по місцях, де живе люд неруський (инородческий), по школах мають учити місцевою мовою, «коли вона має письменство і літературу».

Колись російське начальство не питало, чи люди мають на своїй мові письменство чи літературу, і заходжуючися вчити різних інородців по школах, не тільки що саме для них книжки складало, а навіть і азбуку укладало, як не було у них ніякого письменства, ні навіть азбуки. Тоді воно дбало про те тільки, щоб навчити того «инородца», зробити його більш тямучим, освіченим, і не боялося, що з такої науки «може вийти політика». Знало, що навчити добре можна тільки рідною мовою, і для того казало вчити по школах рідною мовою, казало для того підучувати тих самих інородців на учителів, складати книжки, перекладати на їх мови Святе Письмо і інші книги, і навіть для того азбуки наново видумувати.

Так було, наприклад, років тому сорок або п’ятдесят на Кавказі: різні почтенні генерали, чиновники та духовні російські складали азбуки, книжки для науки, перекладали Святе Письмо, заводили науку на рідній мові для тих маленьких народів, котрих там на Кавказі без числа мешкає, а єсть такі, що всього того народу кілька тисяч. Був такий генерал, барон Услар називався – так він, Боже ти мій милий, для яких тільки народів не наскладав азбук, словарців, книжок! Що ж, і для кількох тисяч варто потрудитися, щоб дати їм змогу вчитися, просвічатися, на людей виходити.

Тепер зачинають питати, чи є на тій мові письменство або література. Спитають, може, й нас. Чи маєте на вашій мові письменство і літературу?

Маємо, панове депутати, досить маємо, і не з учорашнього дня. Триста літ з верхом минуло з того часу, як наші предки, побачивши, як наш нарід пропадає в темноті, без школи, без книги, заходилися просвічати його мовою рідною, зрозумілою, народною. Побачили, що українські діти вчаться по чужих школах – польських, і, вивчившися, одвертаються од свого народу, гидують своєю мовою і своєю батьківщиною, стають поляками. Побачили, як одкидаються од свого кореня і народу пани і всякі люди заможніші через те, що на нашій мові нема ніякої науки, нема у нашого народу ніякої освіти, ніякої культури [Культурою зветься все, що тичеться освіти і просвіченого життя: наука, письменство, школа, художницька штука всяка, добрий лад в житті людськім, товариськім.].

Щоб тому запобігти, почали заводити школи, перекладати книги церковні, Святе Письмо і всякі інші «на просту посполиту мову», як вони її називали – себто народну, якою сам народ говорить. Почали тою мовою складати вірші церковні, побожні і світські, комедії театральні і всякі книжки.

Особливо ж з кінцем XVIII в., як так дотепно зложив народною українською мовою книжку про Енеєві пригоди – багато стало складатися віршів, представлень театральних і всяких оповідань українською мовою. Бо побачили, що то дуже гарно виходить. Гарні дуже вірші українські складав , оповідання писав . вірші уславили його ім’я не тільки між нашим народом, а і між чужинцями – що славний дуже поет був.

Потім були такі письменники славні, як Куліш, , , ; новішими часами гарні дуже повісті і оповідання писали: , , Кобилянська, Коцюбинський, Стефаник, Винниченко; чудові вірші писав , , Самійленко, Олесь, Чупринка; театральні комедії і драми писали , , .

І інших було багато дотепних і гарних письменників, якими не стид похвалитися і перед чужинцями: їх писання переложені на різні чужі мови, чужі люди їх дуже похваляють. Книжок українських надруковано без ліку. Газет і журналів самих виходить до сотні по різних усюдах, в Росії і за границею. Є журнали наукові, для самої тільки науки. У Львові і Києві є наукові товариства українські, які видають книжки про саму високу науку. Львівське товариство, давніше, вже більше як тридцять літ засноване, видало кількасот різних наукових книжок і дуже поважається у вчених людей.

І наука всяка йде українською мовою – як не в Росії, то за границею. Перша граматика чисто народної української мови вийшла дев’яносто літ тому в Харкові (написав її Павловський). З того часу різних граматик українських, що вчать, як вірно говорити і писати українською мовою, вийшло кілька десятків. Словарів українських для тих, хто хоче знати, яке значення має котре слово українське, також є багато. Є словарі українсько-російські, українсько-німецькі, українсько-польські й інші. Недавно одержав нагороду від Петербурзької академії наук великий словар української мови, що вийшов три роки тому в світ.

В 1848 р. заведено в Львівськім університеті кафедру української мови і літератури – щоб, значить, один професор щороку вчив того. Потім такі кафедри заведено в університетах в Чернівцях і в Кракові (в Австрії); і в Росії зачали були по-українськи викладати в деяких університетах в 1906 – 1907 рр., та потім заборонено. У Львові тепер викладаються по-українськи такі науки: українська мова, українська література, історія українська і всесвітня, географія, право цивільне (гражданське), карне (уголовне), процедура судова, різні предмети церковні; а українці добиваються, щоб був цілий український університет осібний у Львові, і, мабуть, незадовго того доб’ються.

Гімназій таких, де вчать по-українському, в заграничних українських землях є тепер дев’ять (у Львові дві, в Перемишлі, в Станіславові, Тернополі, Коломиї, Вижниці, Чернівцях і Кіцмані по одній); се все державні (казьонні), а приватних (частних) – щось вісім, та про них не говорю. Народних шкіл, де по-українськи вчать, сотні і тисячі є. В Росії вже шостий рік, як стало можна видавати українською мовою всякі книжки і газети; по благословенні Синоду виходить переклад Святого Письма, дозволено по церквах проповідувати українською мовою. Тільки за школою діло стало.

Маємо, панове депутати, всякого письменства і літератури української доволі! Постановляйте тільки скорше, щоб і у нас, в Росії, по школах учили українською мовою, народові до просвіщення дорогу одкривали.

Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1909. – 19 листопада. – № 12. – С. 1 – 3. Підпис: М.Г. За щоденником М.Грушевського, встановлена дата написання статті – 8 листопада 1909 р.: «Вечером написав дві чималі статі для «Села»« [друга стаття «Гетьман Петро Дорошенко» за підписом М.Грушевський опублікована у цьому ж числі. – С.П.] (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 рр. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 309 зв.).

Подається за другим виданням у збірці: Про українську мову і українську школу. – К., 1912. – С. 11 – 15.

Перша граматика чисто народної української мови вийшла дев’яносто літ тому… – йдеться про видання: Павловский Ал. Грамматика малороссийского наречия или грамматическое показание существеннейших отличий, отдаливших малороссийское наречие от чистого российского языка, сопровождаемое равными по сему предмету замечаниями и сочинениями. – Спб., 1818.

В 1848 р. заведено в Львівськім університеті кафедру української мови… – кафедра української мови і літератури була відкрита у 1849 р., її очолив Я.Головацький.

…по благословенні Синоду виходить переклад Святого Письма… – йдеться про переклад Євангелія, здійснений П.Морачевським ще у 1860 р., виданий навесні 1906 р. Див.: Комаров М. П.Морачевський та його переклад Св[ятого] Євангелія на українську мову. – Одеса, 1913.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 385 – 387.