Польський законопроект автономії й українці

Михайло Грушевський

Питання про автономію починає переходити з сфери теоретичних дебат на реальний грунт. Польське коло Думи внесло проект закону про автономну організацію Королівства (Царства Польського), і коли не виникнуть якісь перешкоди, по святах стане він на чергу нарад Думи. Різні партії й напрями думського представительства будуть мати нагоду висловити свої погляди й своє становище не тільки по сьому питанню, а і взагалі про принцип автономної організації Росії.

Щоправда, поляки з свого боку не дають приводу для такого загального дебатування автономної ідеї. Вірні своїй традиції – дивитися на себе як на народ історично і культурно привілейований, вони відлучають себе як націю зрілу від інших «незрілих» недержавних народностей Росії і жадають не загального перестрою Росії на основі національно-територіальної та обласної автономії, а автономії тільки для себе. В своїм законопроекті автономії Польщі вони протиставляють скрізь автономне Королівство Польське, його органи управи; представительство, скарб – представительству, органам, скарбові загальнодержавному, не натякаючи нічим про автономну організацію інших частей держави.

І на тім самім становищі стали органи поступової Росії, які вважали своїм обов’язком висловитися про польський законопроект. Вони трактують його також не з становища загальноавтономічного, не з погляду загального перестрою російської держави, а відокремлено, як справу російсько-польську, як розв’язання «наболілого польського питання», а не як нероздільну частину питання про становище недержавних народностей Росії взагалі, унормування їх відносин до держави й забезпечення їх національного життя й розвою. Про сю сторону діла мови нема, хоч очевидно, з сього становища треба було б передусім трактувати й оцінювати польський проект.

Та поляки і росіяни однаково стоять на історично-централістичнім своїм становищі і розмежовують сфери володіння двох державних, привілейованих народів – російського і польського. Для поляків робиться виїмок з державно-централістичної ідеї російської, про розміри сеї уступки може бути дискусія – одним постулати поляків здаються занадто широкими («Речь»), інші вважають їх досить можливими і уміркованими («Рус[ские] ведомости» і різні інші голоси). Але мова тільки про російсько-польські відносини, російсько-польське розграничення, і нічого більше.

Ми, українці, стояли, стоїмо і будемо стояти – мусимо стояти на цілком відміннім становищі. Ми не допускаємо розділу недержавних народностей Росії на «зрілі» і «незрілі», не вважаємо автономію за премію, яка видається «за трудолюбие и искусство». Бачимо в ній основу правильного й успішного розвою політичного і культурного життя, перший ступінь до установлення нормальних відносин між державою й її «народами і областями», забезпеку свободного розвою сих народів і областей, і тому жадаємо переведення автономічного принципу в загальнім устрої держави, перестрою її на основі автономного ладу національних територій і областей. Для того треба добиватись загального закону про автономію, як принципу державного устрою, а не помагати «зрілим» голосами «незрілих» добувати собі привілейоване становище в державі та збільшати тим число beati possidentes «владетельных народностей» і їх перевагу над непривілейованою сіромою.

При самім відтворенні Думи висловлено було бажання, щоб українська фракція не гаючись зазначила в Думі своє національне становище, свої національні домагання – подала їх до відомості інших партій і народностей. На жаль, українська фракція не сповнила сього бажання, не зазначила своїх національних постулатів ані декларацією, ані якимись іншими заявами. Крайній час зробити се хоч тепер, перед тим, як розпочнеться дебата над польським законопроектом, щоб при сій дебаті рахувалися також з домаганнями українського народу та інших недержавних народностей Росії.

Треба збити се питання з тої позиції, на яку ставить питання про автономію польський проект як справу самої тільки Польщі, і пересунути її на грунт загальний. Треба з становища історично-обласного, на якім стоять поляки, перенести на грунт національний – на підстави національно-територіальні. Треба зв’язати постулати українські з домаганнями й інтересами недержавних народностей взагалі, і на тлі загального перестрою Росії в автономних формах розвинути домагання українські.

Але не можна заслонюватися від сього міркуваннями, що, мовляв, тепер не такий час, щоб справа автономії могла пройти, що й польський законопроект не буде ухвалений в сій сесії. Важна моральна, принципіальна сторона. Треба завчасу привчати громадянство Росії до наших національних домагань. Треба неустанно пригадувати йому, що не можна тут робити вибору між народностями, робити виїмок для поляків, а інших лишати ні з чим. Коли не робилось сього досі, треба невідмінно зробити тепер.

Непростимим гріхом української фракції буде перед українським народом і перед українською ідеєю, коли вона не сповнить тепер свого обов’язку, не підійме поруч домагань польських також і домагання українські і не поставить справу автономії на ширшім грунті – домагань недержавних народностей Росії.

Жадаємо сього від наших послів і остерігаємо їх перед тою одвічальністю, перед тою виною, яку візьмуть вони від себе, не сповнивши сього.

Примітки

Вперше опублікована в газеті: Рада. – 1907. – 21 квітня. – № 94. – С. 1. Підпис: Мих. Грушевський. За щоденниковими нотатками, стаття написана за день до публікації, 20 квітня 1907 р. (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 рр. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 147). Під однойменною назвою стаття передрукована у виданні: Діло. – 1907. – 8 травня. – Ч. 91. – С 1.

Подається за першодруком.

Приводом до написання статті стало внесення Польським Колом на розгляд II Державної Думи законопроекту про автономію Польщі (проект був опублікований у газеті «Рада» від 21 квітня 1907 р.). Це дало підставу висловити думку про загальне становище всіх недержавних народів Росії, розбудову їх національного життя та переустрій імперії на автономних засадах, вироблення відповідного законопроекту. Історик ставить в обов’язок українській думській фракції піднесення цієї важливої справи.

На статтю М.Грушевського відгукнулися як польські, так і російські публіцисти («Новое время», «Gazeta Polska»). Польський часопис з обуренням заявляв: «Тільки тепер один із стовпів українського руху, проф. Грушевський в статті, поміщеній у київській «Раді», намагається угрунтувати вороже становище українських народовців для автономії Польщі. Він робить це хитро («przebiegle»), переносячи справу на ідейний грунт, ховаючи властиву мету свого виступу» (див.: З польського життя і газет // Рада. – 5 травня. – № 103. – С. 3).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 25 – 26.