Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1907 р. / Спустошене життя

Спустошене життя

Михайло Грушевський

Моя стаття з поводу прилучення Холмщини до правобічних українських губерній («Повернення Холмщини» – «Рада», ч. 204) накликала адміністраційну кару на нашу газету за її уміщення. Для статті, що висловляла спочуття правительственому рішенню, се наслідок досить несподіваний – бути покараною за підбурювання против правительствених розпоряджень. Очевидно, завинив гарячий тон її, хоч говорила вона про давні, старі помилки правительства, які само зібралося воно поправити своїм рішенням.

Адміністрація наша, очевидно, забуває часом, що діяльність правительства і адміністрації рішає не абстрактні математичні задачі, а кермує живим життям, й її помилки, зачіпаючи живе тіло суспільності, не завсіди можуть бути обговорювані з такою академічною холодністю, як помилки в рішенні теоретичного завдання. І власне в моїй статті йшла мова про один з таких гріхів старого режиму супроти українського народу, над яким кривавими слізьми плаче і плакатиме кождий, кому дорогі інтереси народного життя.

Може бути, одначе, що і в сім епізоді дала себе почути ще одна обставина, з якою приходиться рахуватись українському слову. Се побільшена, надмірна вражливість на українське слово, яку проявляють урядові й охранительні сфери. Хоч допущене до уживання, се слово все ще не перестає їм здаватись якимсь сосудом, начиненим страшним, вибуховим матеріалом.

Українські вирази вражають непризвичаєних, неознайомлених з ним сторожів старого ладу як щось незвичайно різке, сильне. В його звуках неустанно чується їм страшенна революційна сила, неустанний поклик до помсти, якийсь невмирущий дзвін «всенародного набату». Се вже не раз помічалося літописцями сучасного українського життя, що те ж саме поняття в українській одіжі здається незмірно різшим, небезпечнішим, ніж в одіжі російській, – всім звісній і звичайній. До сеї всі придивилися, вона нікого не вражає; в українській здається все страшно рельєфне, сильне, вражливе.

І ми бачимо, що українську пресу тягнуть за статті, в яких, коли потім переложать їх на російське, не можна вказати нічого кримінального. Українські газети накликають на себе справжні «гонения», не допускаються адміністрацією на село, стрічаються з усякими перешкодами, мовляв, за свій крайній напрям, хоч вони зовсім не різкіші від російських, супроти яких подібні репресії являються зовсім неможливими. Легкодумство, з яким люди зовсім не ознайомлені з українським словом і життям, беруться раз у раз на наших очах судити про українські справи та питання, на сім урядовім грунті приводить до гірких і сумних результатів – сумних не тільки нам, поборникам українства, але і всякому, кому дорогі інтереси життя.

Власне інтересам життя була присвячена моя інкримінована стаття – обороні його від калічення задля урядових фантасмагорій. Образ Холмщини стоїть перед очима теперішніх «устроїтелів народного життя» як страшний привид спустошення життя невмілою, короткозорою, не ознайомленою з ним правительственою політикою. Мабуть, не знайдеться такого «закоренілого» бюрократа, який би навіть в своїй «твердокаменной груди» не чув жалю й сорому перед сими результатами «бюрократичної творчості». Але Холмщина тільки найбільш різкий, найбільш яскравий приклад.

Таке спустошення життя, подавлення народної, громадської стихії і незмірний упадок всіх сил – економічних, культурних, всякої творчої енергії – характеризує всю землю нашу. Викоріняючи всякі прояви національного життя, суспільного й національного самовизначення, старий режим разом з тим незмірно ослабив саму життєву енергію суспільності народу, зробив з нього безрадну, безпомічну масу, позбавлену віри в свої сили, поважання до себе і до всього, чим живе і ціниться людське життя. І коли правящі сфери, чи суспільні верхи, які дають напрям сучасному життю, думають, що сі гріхи старого режиму перед народним життям стираються одним скасуванням давніших проскрипцій і заборонок, – то вони гірко помиляються.

Формальне знесення старих указів, що засуджували українство «на небытие», се такий же формальний паліатив, як саме перечисления Холмщини з «Привислянского края» в «Юго-Западный край». Се тільки початок полагодження старих гріхів. І нехай ті, що відчули сі гріхи супроти Холмщини, знають, що ті ж гріхи чинилися, хіба в легших формах тільки, супроти цілої України, а особливо – України Правобічної, поставленої в аналогічні обставини з тою нещасливою Холмщиною.

Кілька місяців тому, в одній своїй статті [«Украинский вопрос» – в моїм збірнику «Освобождение России и украинский вопрос», СПб., 1907 і осібно. – М. Г.] я писав на адресу російської суспільності, виясняючи невелику вартість формального скасування заборон українського слова в теперішніх обставинах, коли нероздільним і безконтрольним хазяїном лишається та сама адміністрація, що протягом десятиліть займалася викорінюванням українства:

«Навіть як се визволення українства від утисків і гоненій нарешті перестане бути порожнім звуком, то се що не буде розв’язанням українського питання. Се питання, властиво, лежить в тім: що повинно зробити правительство Росії, її правителі й провідники, щоб по змозі полагодити страшенну шкоду, вчинену українському народові політикою «подавления и искоренения», що прикладалася до нього протягом століть в інтересах сеї держави, державної народності, «общеруської» культури і т. ін.?

Які реформи мають бути вчинені, які засоби культурного та національного розвою й самоозначення повинні бути дані українському суспільству, українським народним масам, щоб відживити їх діяльність, вивести з того становища пасивності, безвладності, упадку, до якого довела їх політика гоненій українського національного життя? Що має бути зроблене в сім напрямі зараз, тепер таки? Се питання жде свого розв’язання від правительства, представництва, суспільності Росії, і вони не мають права ухилятися від нього».

«Разоренная жизнь», спустошене життя України жде допомоги. Подавлені, розбиті, знищені народні маси не можуть рушитися без оживлення життя в самих глибоких джерелах його.


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Рада. – 1907. – 26 вересня. – № 217. – С. 1. Підпис: Мих. Грушевський. Реферат статті під назвою «Відносини в Холмщині» з редакційними коментарями передруковано в газеті: Руслан. – 1907. – 21 (8) жовтня. – № 227.

Подається за першодруком.

Стаття є продовженням головних думок попередньої публікації М.Грушевського щодо проблем виділення Холмщини з Царства Польського в окрему губернію та відродження національних прав української людності: Повернення Холмщини // Рада. – 1907. – 8 вересня. – № 204. – С. 1. Див. коментар до статті.

Моя стаття з поводу прилучення Холмщини… накликала адміністраційну кару на нашу газету… – після виходу статті «Повернення Холмщини» вчений занотував у щоденнику:

«За мою статю про Холмську Русь губернатор наложив кару, і тому на пораду Синицького пішов до нього […], губернатор просив зайти вечером, і я був 20 [вересня] – балакали кінець-кінцем на тему – чи для українства треба помочі чи досить толерування (4 ступені: запрещение, благожелательное допущение, поощрение и принуждение)» (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, on. 1, спр. 25, арк. 164 зв.).

Документи Київського тимчасового комітету в справах друку підтверджують, що 12 вересня 1907 р. за публікацію «Повернення Холмщини» редактор «Ради» М.Павловський був оштрафований на суму 100 рублів (ЦДІАУК, ф. 295, оп. 1, спр. 295, арк. 14).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 35 – 37.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 32

Модифіковано : 27.03.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.