Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1907 р. / Визволення Росії і українське питання / Про зрілість і незрілість

Визволення Росії і українське питання

Про зрілість і незрілість

Михайло Грушевський

Усі, хто знає нагальну потребу вирішення національного питання у багатьох і багатьох областях Росії, зі щирою симпатією мали сприйняти утворення «Союзу автономістів-федералістів», який поставив собі за мету «фактичне здійснення рівноправності національностей, що входять до складу Російської держави, і забезпечення всіх культурно-автономних прав національних меншин як у межах всієї держави, так і в межах усіх її автономних частин», а потім сформування, під його впливом, парламентської фракції автономістів у Державній Думі, яка ставить собі за мету «взаємну підтримку й захист» народностей Росії, які прагнуть до здійснення автономії національно-територіальної чи обласної «на демократичних засадах».

Скажу більше. Створення союзів для здійснення спільними зусиллями національної рівноправності й самоврядування для всіх народностей і областей, які прагнуть до свого самовизначення й досягнення автономних прав, і проголошення рівноцінності та рівноправності народностей у їхньому прагненні до забезпечення свого національного існування й розвитку на основі національно-територіальної автономії – це явища, значення яких не обмежується їх найближчими цілями. Це факти, які можуть слугувати вирішенню національного питання не лише в Росії, але й за її межами, наприклад, у таких державах, як Австрія і Німеччина, де національні відносини й боротьба між народностями державними й привілейованими, з одного боку, та непривілейованими – з іншого, прагнення до гегемонії одних і визвольні зусилля інших також є болючим місцем.

Принцип національно-територіальної автономії, достатньо чітко прийнятий парламентською фракцією Думи [Кажу «достатньо чітко», маючи на увазі головно п. 4 програми, який постановляє, що географічні межі автономної області визначає бажання населення. Але вислів «обласні чи національно-територіальні одиниці» загалом вносить певну неясність у нинішню редакцію програми, оскільки поняття «обласний» дуже часто є протиставленням «національно-територіальній» автономії. – Прим. М. Г.], має з цієї точки зору неабияку вартість. Подібно до того, як кожен крок представників прогресивної Росії в улаштуванні політичного й економічного життя слугує тепер поштовхом для прогресивних течій Європи, – таку ж почесну роль могла б Росія відіграти й у розвитку національних відносин. Правильна постановка національних відносин у Росії могла б дуже сильно вплинути в тому ж напрямі й на національні відносини інших держав.

Тим уважніше слід пильнувати, щоб у нові міхи не потрапила стара кислота, яка могла б зіпсувати нове вино. Якщо я чую з уст представників парламентської фракції автономістів і союзу автономістів-федералістів згадку про те, що вимоги автономності для одних народностей уже визріли, а для інших ще не визріли, – та такі вислови довелось мені чути з уст кількох ораторів парламентської фракції; якщо до вимоги автономії загалом додають зауваження: «а передусім автономія Польщі»; якщо доводиться зустрічатися з неприязним ставленням до автономії національно-територіальної і прагненням замінити її автономією областей, у яких досить часто опиняються зшитими шматки різних етнографічних областей, причому одна з народностей відіграє роль «господаря» в цілій області й, очевидно, не проти цю роль за собою зберегти, – я вважаю, що все це симптоми, які можуть дуже сильно зіпсувати всю справу національного визволення.

Адже зрозуміло, що коли допустити поділ народностей на «зрілі» й «незрілі», а вимоги автономії на такі, що треба задовольнити «передусім», і такі, які можна відкласти на невизначений час до отримання ними атестату зрілості, то разом з тим пропадає вся єдність інтересів, яка змусила об’єднатися в один парламентський клуб представників усіх недержавних народностей Росії, втрачає сенс існування такого союзу. Адже не для того зібралися сюди представники «незрілих народностей», аби своїми силами й голосами підтримати своїх «зрілих» товаришів і на своїх плечах підняти для досягнення їхніх цілей. Якщо одні народності вважають свої вимоги зрілими й такими, які слід задовольнити «передусім», а вимогам інших народностей і областей відмовляють у рівноцінності й рівноправності, то їхній союз не лише не робить нічого для взаємної підтримки й захисту, а навпаки – присутність у ньому цих недозрілих, на думку їхніх власних товаришів, народностей і областей лише послаблює силу вимог цих останніх.

Приймаючи мовчки такі заяви «зрілих», представники «незрілих» мовби капітулюють, відмовляючись від своїх прав на рівне здійснення своїх вимог поряд з вимогами народностей, що висувають себе на перший план. Тому безумовно – народностям, яких відсувають, довелось би незабаром дійти до висновку, що з точки зору тактики їм значно доцільніше відділитися від своїх претензійних товаришів, які вважають себе краще атестованими, й створити окремий союз народностей і областей, які не претендують на привілейоване становище.

Ми вже мали нагоду висловити наше принципове положення, що в питанні національної рівноправності не повинні мати місця оцінки культурності, свідомості, історичної давності й дипломатичної обґрунтованості, як не мають вони місця в питанні рівноправності громадянської [Див. статтю «Національне питання й автономія». – Прим. М. Г.]. Національна рівноправність і автономність – це не нагорода за старанність та успіхи, а засіб культурного й суспільного розвитку, запорука подальших успіхів. Вимагати прав розвитку лише для культурно дозрілих – значить вивертати навиворіт це питання, не кажучи про те, що союзу, який стоїть на демократичних засадах, така постановка питання зовсім не личить, бо ніщо так не суперечить справжньому демократизмові, як цей національний аристократизм.

Втім наглядова бюрократія і всі, хто спочиває на лаврах привілеїв, так довго відповідали на вимоги поліпшень у сфері політичних, економічних і суспільних відносин міркуваннями про «незрілість» підопічних, що цілком дискредитували цей аргумент. Посилання на громадянську незрілість селян і їхню неспроможність обійтися без наглядової влади поміщиків, на непідготовленість народних мас до користування громадянськими й політичними правами, на відсутність у трудящих мас культури, необхідної для того, щоб передати їм поміщицькі землі, – так привчили всіх до цих балачок про незрілість і непідготовленість, що такі лицемірні, заяложені фрази вже не допоможуть жодній справі, і вдаватися на слизький шлях подібних аргументів нікому не варто. «Незрілість», що перешкоджає добрим намірам і робить неможливою рівність привілейованих і непривілейованих, – це вже luрus іn fаbulа, і варто цю пісню полишити в спокої.

До того ж у національних питаннях зокрема – це зброя двосічна, палиця з двома кінцями. Поляки Росії схильні виділяти себе з-посеред інших недержавних народностей і вважають свої національно-автономні вимоги непорівнювальними з вимогами інших народностей, подібно як поляки й чехи Австрії залічують себе до вищої категорії порівняно з іншими «менш цінними» (mіndеrwеrthіgе) народностями, яких вони, отже, прирікають на становище підопічних і експлуатованих. Але німці, зі свого боку, рішуче заперечують рівноцінність усіх слов’ян, у тому числі й поляків, з германськими народами і схильні дивитися на них, як на нижчу расу. А представники латинських рас, як, наприклад, французи й італійці, не можуть подолати в собі зневажливо-презирливого ставлення до «твердолобих тевтонів». Заперечуючи зрілість одних, можна завжди почути таке ж заперечення і на свою власну адресу. Градації аристократизму безмежні, і як тільки ми зійдемо з твердого ґрунту рівності, то опинимося на вельми хиткій трясовині.

Представники народностей, які відстоюють рівні права всіх на національне самовизначення, на національно-територіальну автономію, які захищають ці принципи як основу нового державного ладу, яка встановлюється для всієї держави й усіх її народностей і областей, на цю хитку трясовину ступати не можуть. Це їм не по дорозі.


Примітки

Вперше опубліковано в тижневику: Украинский вестник. – 1906. – № 4. – С. 203 – 208. Вдруге – у збірнику: Освобождение России… – С. 81-85.

Друкуємо за текстом збірника в перекладі І.Сварника.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1, с. 421 – 424.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1011

Модифіковано : 1.04.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.