9. Пруденцій
Михайло Грушевський
Пруденцій Галіндо, епископ в місті Труа (в Франції), з середини IX в. († 861 p.) уважається автором хроніки з літ 835 – 861, доданої до т. зв. літописі Бертинської (Annales Bertiniani), урядової літописі французьких королів. Під р. 839 оповідає він тут про послів руських; се оповідання подаємо нижче з тексту Пруденція, виданого Пертцом в Monumenta Germaniae historica, Scriptores, t.I.
Прийшли также посли грецькі, що послав імператор Теофіл: себто Теодосій, митрополит халдиконський, і Теофан Спатарій, з дарунками, вартими імператора, і листом; імператор [Людовик Побожний.] прийняв їх учтиво в Інгуленгеймі [Інгельгеймі.]15 дня іюньських календ (18/V). Посли сі мали мову про затвердження умови і спокою, і вічної приязні, і ласки між обома імператорами і їх підданими; висловлено також подяку і радість в Господі про побіди, які з ласки Неба осягнув (Теофіл), воюючи з чужими народами [Тут і далі, очевидячки, Пруденцій переказує зміст листа Теофіла; в листі, мабуть, стояло: посилаю з послами людей, що звуть себе рос, і т. д. Побіду, про яку згадується, мав Теофіл над болгарами. «Рос» (‘P??), як бачили ми, є звичайне ім’я Русі у давніх візантійців; щодо «хакана» (rex, chacanus vocabulo), то деякі об’ясняли його, як ім’я особи, норманським іменем Гакон, але з філологічного погляду се досить трудно (спеціальна розвідка про се Куника [Куник, Замечания] в «Записках Петербурзької академії», т. VI), і далеко правдоподібніше, що маємо тут титул – хакана, або кагана, як звався король у хозарів, а від їх перейшло те і на Русь: так митроп[олит] Іларіон зве Св. Володимира каганом, так звуться князі руські в «Слові о полку Ігоревім».]; з того просив і імператора (Людовика) і його підданих по-приятельськи подякувати Подавателю всяких побід.
Прислав з ними также якихось людей, які казали, що вони, себто нарід їх, зветься рос (Rhos), що король їх, хакан назвиськом, послав їх до нього (Теофіла) задля приязні, як вони казали. В згаданому листі він (Теофіл) просив, щоб з ласки імператора вони (посли) могли мати можливість повороту й запомоги по всій його імперії, бо дорогу, якою вони прийшли до нього (Теофіла) в Константинополь, мали вони серед варварських, надзвичайно диких і великих народів, так що він (Теофіл) не хоче, щоб вони нею верталися, аби не попалися, часом, в біду.
Імператор (Людовик), докладніше розвідуючи про причину їх приходу, довідавсь, що вони з народу свеонів (gentis esse Sueonum), і думаючи, що вони не так шукали приязні, як були шпигунами до держави його (Теофіла) і нашої, постановив їх задержати в себе, щоб можна було по правді дізнатися, чи з добрими замірами вони прийшли, чи ні [Люди, що назвали себе в Константинополі русею, в Інгельгеймі, по розвідках, показалися свеонами, себто шведами. Се є один з головніших аргументів т. зв. норманської школи на довід того, що русь була народом скандинавським, і від скандинавів се ім’я прийняли народи слов’янські. Антинорманісти, що признають слов’янський початок руського імені й народу, на се відповідають: 1) шведи ніколи не називали самі себе руссю чи росами, як назвали себе руські посли в Константинополі, і самі норманісти признають, що се ім’я дали їм фінни, від яких ніби мали се перейняти слов’яни; 2) не можна довести, щоби вожді скандинавські звалися каганами; 3) якби справді посли руські показались норманами (а норманів на дворі Людовика дійсно тоді добре знали, бо вони розпочали вже свої напади на Францію), то се не доводить, що нарід русь був скандинавський, бо то могла бути служебна дружина, з вихідців-скандинавів набрана, як і пізніше між дружиною руською за часів Олега та Ігоря багато було скандинавів. Другий довід, що дорога послів серед великих і диких народів і їх поворот через Францію мають показувати на скандинавів, не має великої ваги, бо дорога із Києва, наприклад, також не була вільною й безпечною, і, як показує приклад Святослава, часами ставала цілком непрохідною; і в часи того посольства в степах чорноморських мешкали угри, болгари, печеніги. Ширший коментар сього тексту з погляду норманського див. особливо у Куника [Кипіk], Berufung der schwedischen Rodsen, t. II: Schwedischen Rodsen durch die Finnen und Slaven. – СПб, 1844] і Томсена [ Thomsen], Ursprung des rus[sischen] Staates (є і російський переклад 1891 p.) [ Томсен, Начало Русского государства], з антинорманського – у: Гедеонов, Варяги и Русь, т. II; важні уваги також в вищезгаданій розправі Василевського (Русско-византийские исследования).]. Про се він не занехаяв сповістити Теофіла листом через згаданих його послів: що він їх (русів) з приязні до нього (Теофіла) прийняв радо, і як покажеться, що вони щирі і буде можливість їм без шкоди вернутися до вітчини, то він їх одішле з запомогою, а як ні, то він з послами своїми одішле до самого Теофіла, щоб він сам з ними вчинив, що таким людям належить [До чого прийшов Людовик з своїми вислідами про тих послів, Пруденцій не каже.].
Примітки
… Людовик Побожний – франкський імператор у 814 – 840 pp.
… зміст листа Теофіла… – візантійський імператор у 829 – 842 pp.
… Інгельгеймі… – у цьому місті на р. Рейн знаходилася одна з імператорських резиденцій.
… щодо «хакана»… то деякі об’ясиили його як ім’я особи, норманським ім’ям Гакон – прихильники такої точки зору є в сучасній історіографії; див. також: Новосельцев А.П. К вопросу об одном из древнейших титулов русского князя // История СССР. – М., 1982. – № 4. – С. 150-159.
… Іларіон зве Св. Володимира каганом… – йдеться про «Слово про закон і благодать» першого руського митрополита Іларіона, див.: Молдован A.M. «Слово о законе и благодати» Илариона. – К., 1984. – С. 78.
… один з головніших аргументів т. зв. норманської школи… – огляд історіографії норманської теорії зроблений автором: Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К., 1991. – Т. І. – С. 602-624.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 24 – 26.