Похвала в[еликому] кн[язю] Витовту
Михайло Грушевський
кілька уваг про склад Найдавнішої русько-литовської літописі
У Львові 11 (23) X, 1895
Примітки
Друкується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1895. – T.VIII – С. 1 – 16; Підпис: Написав М.Грушевський. Передрук зі збереженням пагінації першодруку – Розвідки й матеріали до історії України-Руси. – Львів, 1896. – Т. І.
Праця М.С.Грушевського, присвячена панегірику на честь великого князя литовського Витовта (1392 – 1430), що дійшов до нас у складі білорусько-литовських літописів, постала в часи, коли дослідження останніх тільки починалося. Суттєвою перешкодою на шляху наукового опрацювання таких літописів був брак корпусного видання їхніх текстів; уперше таку публікацію було здійснено тільки у 1907 р. [Западнорусские летописи // Полное собрание русских летописей. – СПб, 1907. – Т.17; про пов’язані з цим виданням колізії див.: Улащик Н.Н. Подготовка к печати и издание тома XVII «Полного собрания русских летописей» // Летописи и хроники. 1973. – М., 1974. – С. 360 – 368]. Тож, зрештою, не дивно, що навіть такий визначний фахівець, як О.Соболевський, не помітив текстуального зв’язку між записами у віднайденому ним рукописному збірнику слів Ісака Сирина та літописною «Похвалою Витовту». З’ясування цього зв’язку є цілком заслугою М. Грушевського – на чому він і сам наголошував, коментуючи твердження М.Дашкевича, що честь цього відкриття належить О.Соболевському:
«…Коли можна прикладати гучну назву «открытия» такому не дуже важному фактові, то був він моїм ділом…: ак[адемік] Соболевський видав записку 1428 p., нічим не натякаючи на її зв’язь з «Похвалою», і, думаю, немає найменшої потреби в такім «приятельськім» убиранні його в чужі заслуги» [Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К.; Львів, 1907. – Т. 6. – С. 363 – 364. – Прим. 1].
Пізніше М.Грушевський доволі детально розглянув «Похвалу Витовту» в своїй «Історії української літератури», де, скориставшись нагодою, передрукував не лише її текст, а й нотатки переписувача слів Ісака Сирина, котрі, як зауважив дослідник, стали літературним підґрунтям «Похвали» [див.: Грушевський М.С. Історія української літератури. – К., 1995. – Т. 5. – Кн. І. – С. 187 – 190]. Доробок М.Грушевського в окресленій царині оцінив Ф.Сушицький, охарактеризувавши його як «цінний крок наперед в освітленні питання про походження як «Похвали Витовту», так і смоленських частин цілого літопису [найдавнішої редакції. – О.Р.]» [Сушицький Т. Західно-руські літописи як пам’ятки літератури. – К., 1921. – Ч. І. – С. 39 – 40]; при цьому сам науковець вніс чи не найвагоміший внесок у студіювання згаданої пам’ятки, дослідивши її в 10 списках [див.: Сушицький Т. Західноруські літописи… – К., 1929. – Ч. II. – С. 292 – 305].
На жаль, передчасна смерть дослідника (1920 р.) стала на перешкоді його планам видрукувати якісь «нові списки» літописного панегірика Витовту [це зауважив у своїй передмові О.Назаревський: Сушицький Т. Західноруські літописи… – Ч. II. – С. VII. – Прим. 2]; нині про їхню долю нічого не відомо. За останнє десятиліття до наукового обігу запроваджено тільки один новий список «Похвали Витовту» в промосковській редакції, що зберігся у складі Безднинського літописця [Корецький В.П. Безднинский летописец конца XVI в. из собрания С.О.Долгова // Записки отдела рукописей ГБЛ. – М., 1977. – Вып. 38. – С. 192, 205 – 206].
Що ж до наукового вивчення пам’ятки у новітній літературі, то навряд чи можна погодитись із коментатором останнього видання «Історії української літератури» М.Грушевського, що воно було «досить активним» [Грушевський М. С. Історія української літератури. – С. 248. Зауважимо також вульгаризацію цього сюжету тим-таки коментатором С.К.Росовецьким, який знайшов місце, аби висловити обурення «підлабузницьким захватом складача і редакторів» «Похвали Витовту», розцінивши його як «ознаку глибокої деморалізації українських і білоруських книжників, котрі на той час і мріяти забули про якусь державність для своїх народів» (там само). Далекою від історичних реалій є й поширена нині у паранаукових колах міфологізація Луцького з’їзду монархів (1429) як подія загальноєвропейського масштабу, що ґрунтується на текстуальній похибці – об’єднанні у білорусько-литовських літописах другої редакції «Похвали Витовту» з оповіданням про коронаційний з’їзд, що відбувся у 1430 р. у Вільно [детальніше про ці події див.: Blaszcyk Ct. Burza Koronacyjna. Polska і Litwa 1429-1430. – Poznań, 1998).] – йшлося, радше, про розгляд цього сюжету в контексті історії книжності XV – XVI ст., переважно доволі побіжний. Зі спеціальних праць з цієї проблематики відзначимо тільки: Морозова Н. От гибридного церковнославянского к «простой мове» (на материале «Похвали Витовту») // Valoda. – 1997. – Daugavpils, 1999. – С. 118-122].
… чи русько-литовські… – в сучасній літературі за цими літописами закріпилася назва білорусько-литовських. Про термінологічні розбіжності в їх окресленні див.: Улащик Н.Н. Введение в изучение белорусско-литовского летописания. – М., 1985. – С. 3.
… і їх початок, і їх уклад, і їх культурно-історичне значіння… – окреслені питання значною мірою з’ясовані у згаданих вище дослідженнях Т.Сушицького і М.Улащика. Див. щодо цього також: ЧамярыцкіВ.А. Беларускія летапісы як помнікі літаратуры (Мінск, 1969); Семянчук А.А. Беларускалітоўскія летапісы і польскія хронікі (Гродна, 2000).
… або Супрасльської (тепер невідомої)… – нині Супрасльський літопис зберігається у Санкт-Петербурзькому інституті історії Російської Академії наук (ф.115, № 143).
… про нові находки… – перелік відомих на сьогодні списків білорусько-литовських літописів див. у праці В.Чемерицького: Беларускія летапісы… – С. 13. Див. також їх останні видання: Хроника Быховца // ПСРЛ. – М., 1975. – Т. 32; Летописи белорусско-литовские // ПСРЛ. – М., 1980. – Т. 35.
… в збірнику Авраамки… – насправді на час появи праці М.Грушевського цей літопис (нині відомий як Віденський) вже побачив світ у виданні (Отрывок краткой литовской летописи, находящейся в летописном сборнике, именуемом летописью Авраамки / Изд. А.Ф.Бычков. – СПб., 1893).
… і призначена тоді до друку в його виданнях… – праця І.Тихомирова, нагороджена Уварівською премією у 1881 p., вийшла друком лише через 20 років ( Тихомиров И.А. О составе западнорусских, так называемых литовских летописей // Журнал Министерства народного просвещения. – 1901. – № 3. – С. 1-36); № 5. – С. 7-119).
… Найдавнішої руської літописі або літописі Київської (ХІІ в.)… – йдеться про складові частини Іпатського зводу: «Повість минулих літ», що охоплює добу від біблійних часів до 1118 р., та Київський літопис, де описуються події 1119-1200 pp.
… записки літописні… – докладніше про структуру літопису та описані в ньому події див.: Сушицький Т. Західноруські літописи… – Ч. І. – С. 102-136; Ч. II. – С. 137-166.
… запись з рукописного збірника слів Ісака Сирина Петербурзької публічної бібліотеки… – йдеться про публікацію: Соболевский А.И. Запись начала XV века // ЧИОНЛ. – К., 1895. – Кн. 9. – Отд. 2. – С. 219 – 222. Текст надрукованого Соболевським запису перевидано: Западнорусские летописи. – С. 417 – 420; Грушевський М.С. Історія української літератури. – Т. 5. – Кн. I. – С. 188-189.
… цитатами з Святого Письма… – на початку «Похвали» містяться цитати з Книги Товіта (12:7) та першого посланння Петра (2:17).
… про коронаційний з’їзд… – з’їзд, запланований у Вільно на 8 вересня 1430 р.
… що знаходиться в рук[описі] Супрасльській… – див.: Летописи белорусско-литовские. – С. 57.
О. Русина
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 50 – 65.