[Рец.] Партицький Омелян. Старинна історія Галичини

Михайло Грушевський

Т. 1 (від VII віку перед Христом до року 110 по Христі).

Львів, 1894, стор. 372 + 16

Д[обродій] О[мелян] Партицький від давніх часів з найбільшою охотою застановлявся коло початкових часів нашої історії. Останні роки він подавав багато окремих розвідок з найдавніших часів, найчастіше в «Ділі». Тепер подав в цілості результати своїх студій в поважнім томі, назвисько якого ми тут виписали. Як видно з титулу, висліди свої доводить він тут тільки до початку II в. по Христі, кінчаючи дакійськими війнами Траяна й Адріана. Книжка складається з чотирьох частин: «Фракія яко правітчизна слов’ян», «Гетія – край і народ», «Скіфія – край і народ», «З історії гетів».

У «послові» автор нарікає на те, що історики руські взагалі обминають ті давні часи, починають і кінчають «рюриковщиною», тим часом як історія гетів (в яких автор бачить, як і в фракійцях, предків народу слов’янського) незвичайно давня і багата. Отже, автор подає відомості про побут, релігію, мову фракійців і гетів і доводить їх слов’янство, сюди ж залічує він кімерійців, тимчасом як скіфів-сколотів уважає за іранців, предків народу литовського, нарешті, розповідає історію гетів до зазначеного вище часу.

Як сам автор зазначує (ст. XVI), одним з важніших приводів в його виводах був матеріал лінгвістичний. Таку методу не можемо признати щасливою; виводи лінгвістичні, які подибуємо у автора, мають багато довільного, і такі спостереження, що Аполлон є Білун, Арей – Ярий, Гіпаніс – Пониз (пор. Пониззя), Купала – Kυβέλη, навряд щоб багато кого переконали. Так само багато довільності і необережності подибуємо ми в уживанні аналогій. Темні, суперечні питання можна вияснити, тільки уживаючи певні, непохитні доводи, а покликуватись на пісні Верковича, глоси Вацерада, слов’янство гунів і т. ін. – се, як-то кажуть, lite litem dirimere [намагання вирішити одне спірне питання за допомогою іншого такого ж спірного]. Така довільність дискредитує цілу працю, і читач не звертає уваги і на те добре і позитивне, що в ній єсть.

Таких позитивних речей годі праці д. Партицького відмовити. Він пильно зібрав матеріали історичні, етнографічні, лінгвістичні. Деякі розвідки і уваги дуже цікаві і важні (такий, напр., уступ про розповсюдження слів: «обчина», «вірчина» на території між Дністром і Дунаєм – ст. 94, про Жельмана – ст. 156, про границі римських провінцій коло Карпат – ст. 344 і т. ін.), але те оточення, в якому вони виступають, кажемо, може в читача і до них одібрати повагу. Ми схиляємось низько перед совісною і невтомною працею в[исоко]п[оважного] автора, його посвяченням до науки, але в інтересі сієї ж науки, в інтересі того самого висвітлення давніших часів нашої історії, радимо автору де в чім змінити надалі методи своїх студій.

[Ся рецензія написана була перед кількома місяцями, а саме перед її друкуванням не стало О[меляна] Партицького. Не можу не висловити тут кілька слів симпатії і поваги для небіжчика. Хто знає, що мусить понести при науковій роботі в Галичині такий перетяжений працею професор школи середньої, при загальнім браку засобів і руху наукового, мусить задивитись надзвичайній силі духу покійного, що протягом кількадесяти літ так незвичайно жертвував науковій праці свої сили, час і кошти, забивши нарешті себе надсильною роботою. І ті молодші покоління, що діждуть тих ліпших часів українсько-руської науки, для яких працюємо і в які непохитно віримо, певно, признанням пошанують пам’ять перших діячів на тій ниві, що так тяжко і невдячно працювали, здобуваючи замість поваги, часом глум і посміх].

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1895. – Т. V. – Кн. 1. – С. 3 – 5 (Бібліографія).

Автограф зберігається в ЦДІАЛ України. – Ф. 401. – Оп. 1. – Спр. 48. – Арк. 77 – 78. Підпис: М.Грушевський.

Партицький Омелян (1840 – 1895) – український історик, мовознавець, перекладач та етнограф.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 9 – 10.