[Рец.] Прошение сотников Черниговского полка о казачьих обидах, поданное имп[ератрице] Елизавете в 1744 г.

Михайло Грушевський

Київ, 1894, ст. 20 (додаток до «Київської старини», 1894, IV)

Користаючи з приїзду імп[ератриці] Єлизавети на Україну в р. 1744, сотники Чернігівського полку, вибрані до сторожі прибійної, постановили подати петицію про кривди, які діються козакам з сторони старшини козачої.

Головні пункти сієї петиції дотикались таких фактів: записування козаків в підданство, обтяження т. зв. підпомічників козацьких всякими панщинними роботами, забирання козацьких ґрунтів, відновлення і побільшення т. зв. ральцевих зборів з козаків, неправе поступування канцелярій в полкових справах etc.

Сотенна старшина домагалась вислідження сих кривд, але коли прийшло вже подавати петицію, головний екземпляр не був поданий – подавець злякався перспективи слідства, що вона мала викликати; але все-таки дублікат пішов до рук імператриці. Слідство, хоч не скоро розпочалось, сотники – укладчики петиції відтягались всякими способами, справа компонувалась і затягалась, і кінець її цілком невідомий.

Д[обродій] В[енедикт] М’якотін, дослідник Гетьманщини XVIII в., видрукував сю петицію і у вступній замітці розказав цікаву її історію про се слідство на основі «діл» Харківського історичного архіву. Справедливо підніс він тут важний і втішний факт, що утиск козаків і посполитих з боку старшини знаходив собі опозицію й протест серед самої ж, хоч і нижчої старшини. Самі ж факти кривд здебільшого загальновідомі і небагато дають нового для історії нашої прикрої пам’яті лівобічної шляхти.

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1895. – Т. VIII. – Кн. 4. – С. 44 – 45 (Бібліографія). Автограф зберігається в ЦДІАЛ України. – Ф. 401. – Оп. 1. – Спр. 49. – Арк. 14-15. Підпис: М.Г.

видрукував сю петицію – йдеться про надрукований додаток до тому XLV (число 4) часопису «Київська старовина». У 1880 р. архів Малоросійської колегії з Чернігівського губернського правління був перевезений коштом Харківського історико-філологічного товариства до Харкова. Більшість документації колишньої Гетьманщини перебувала в архіві Харківського історико-філологічного товариства (Харківському історичному архіві). (Иванов Е.М. Харьковский исторический архив // Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Харьков, 1905. – Т. XIV. – С. 75-108).

Власне, в цій рецензії М.Грушевський демонструє увагу до інтерпретації історії Гетьманщини О.Лазаревським та його оточенням (зокрема В.М’якотіним). Хоча, з точки зору критики джерел, апелювання до матеріалу скарг і петицій не є вичерпним для характеристики історії Лівобережної України того часу. Це пізніше визнав і М.Грушевський. Див.: Грушевський М. У двадцять п’яті роковини смерті Олександера Матвійовича Лазаревського // Україна. – 1927. – № 4. – С. 8 – 10.

Венедикт М’якотін (1867 – 1937) – російський історик, публіцист, політичний діяч. Досліджував питання української історії XVII – XVIII ст. Автор низки археографічних публікацій. На еміграції (1922 – 1937) негативно ставився до проблем української незалежності. Найвидатніша праця В.М’якотіна з історії України – «Очерки социальной истории Украины в XVII – XVIII вв.» (т. 1, вип. 1 – 3; Прага, 1924 – 1926). Погляди В.М’якотіна на українське минуле багато в чому збігалися з поглядами О.Лазаревського та його послідовників.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 230.