Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Надання Оришевському Копистерина та Гайсина

Михайло Грушевський

Недавно видано заслуженим дослідником нашого минулого д[обродієм] Ол[ександром] Яблоновським реєстр «kozaków nizowych zaporoskich і rzececznych» 1581 p. під проводом Яна Оришевського, «поручика козаків низових запорозьких» [«Źródła dziejowe», t. XIX, p. 154. Що значить rzececzny – чи не походить від слова rzeczka – козаки з Дніпрового низу й з-понад річок? [Źródła dziejowe. – Warszawa, 1894. – Т. XX. – S. 154].], поновляє інтерес до цікавої та малознаної фігури сього чоловіка, одного з перших урядових вождів козацьких. Як бачимо з оповідання його братанича Мартина Бєльського, сей чоловік, «що у козаків був гетьманом немалий час і добре знає ті краї» [«Kronika M.Bielskiego», вид. Туровського, с. 1360. [Bielski M. Kronika Polska Marcina Bielskiego / Wyd. J.Turowski. – Sanok, 1856. – T. 3. – S. 1360].], дійсно був обізнаний з українськими відносинами і значіння великої русько-татарської боротьби розумів ліпше від сучасних політиків польських.

Документ, що подаю я тут, представляє його в іншій ролі – державця українських «пустинь»: король Стефан надає 1577 р. Оришевському, «служебникові» свому, як названий він в тексті обляти, довіку, за його заслуги, «пустині» – Копистерин, «на Кучманськім шляху», та Гайсин з Гоголем, що «позбавлені володарів, мешканців та культури», лежать на пограниччі татарськім. Отже, Оришевський виступає в ролі ніби піонера колонізації й культури. Але й тут, як то часто бувало з такими наданнями, зраджує себе самий документ – показується, що «пустині» сі мали вже володарів давніше – Копистерин держав Дахно Копистеринський, а Гайсин – якийсь Матвій Mizinizinko (очевидно – Мизинченко), небіжчики, а тепер «сусіди неправно претендують на користання» тими маєтностями. Дахна (або Данька) Копистеринського ми знаємо – виступає він з своїм братом Кайдашем серед тих «підліших» зем’ян брацлавських, що «невідомо звідки прийшовши, боярами називаються й селища без надання господарського під собою держать» [«Źródła dziejowe», t. VI, p. 124-125 [Там само. – Warszawa, 1877. – Т. VI. – S. 124-125].].

До тієї ж категорії належав, мабуть, і Мизинченко; 1545 року «селище» Гайсин належало до князів Соколинських [«Źródła dziejowe», t. VI, p. 123, пор. «Архив Ю[го]-З[ападной] Рос[сии]», VI, 1, с. 23 [Архив ЮЗР. – К., 1876. – Ч. VI. – Т. 1. – С. 23].]. Щодо Гоголя, то се, очевидно, урочище Гоголів, коло с.Чечелівки (на схід від Гайсина): на початку XVII в. згадується ґрунт Гоголів, Гоголівський ліс коло Чечелівки, а нарешті сі дві назви ідентифікуються [«Źródła dziejowe», t. XX, p. 556, 613, 618 [Там само. – Warszawa, 1894. – Т. XXI. – S. 556, 613, 618].]. Чечелівка має свою назву, очевидно, від Чечелів, також «підлішої» родини зем’янської; мабуть, їй належав і Гоголів. Отже, і тут стрічаємо ми вічну історію – неправних володарів – русинів, яких витискає на основі королівського надання упривілейований державець. Можливо, одначе, що й ті «неправні» не зовсім були такими: Копистерин ще в пол[овині] XV в. (1448 р.) надано «шляхетному Данилу» [«Akta grodz[kie] і ziem[skie], V, p. 165 [Akta grodzkie і ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum t. zw. bernardyńskiego we Lwowie». – Lwów, 1875. – Т. V. – S. 165].], і хтозна, чи не був той Дахно Копистеринський його потомком.

Чи розпочав колонізаційну роботу на наданих пустинях Оришевський – не маю відомостей. Вже в кінці XVI в. Копистерин належав до Єронима Язловецького; на початку XVII в. Гайсин належав до Острозьких, а Чечелівка – до Жабокрицьких [«Źródła dziejowe», t. XX, p. 398,424,556 [Źródła dziejowe. – Warszawa, 1894. – T. XXI. – S. 398,424, 556].].

Oblata pro parte servitor(is) Oriszowski

Aktum in castro inferiori Leopoliensi feria quarta post festa solenis Paschae proxima anno Dni millessimo quingentessimo octuagesimo.

Ad officium actaque praesentia castr. capitanealia Leopoliensia oblalae sunt litterae papireae infraseriptae sac. regiae mtis servitoribus (sic) gnosi Ioannis Oriszewski datae et concessae, quarum litterarum tenor de verbo ad verbum sequitur et est talis:

Stephanus, Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithwaniae,Rusiae, Prusiae, Mazouiae, Samogitiae, Kijouiat, Wolchiniae, Podlachiae, Liwoniae etc. necnon princeps Transilwaniae.

Significamus tenore praesantium quibus expedit universis et singulis, harum noticiam habituris, quod nos benignam r(ation)em habentes servitiorum gnosi Ioanis Oriszewski, que nobis summe fide (sic) et diligentiae exhibet, cupientesque eum et de nobis et de republica regni nostri ad bene merendum promptiorem et ala(crior)em imposterum reddere, dedimus, do(navimus et conces)simus illi, prout per praesentes damus, (donamus) et concedimus loca certa et possessiones… desertas, possessoribus, habitatoribus (cul)turaque carentes, in confinibus Tar(ta)rorum sitas, quas vicini, illis locis propinquiores, eorum usumfructum nullo iure sibi vendicant, iure advitalicio posidendas unam vezt (videlicet) possessionem desertam Kopisterin vocatam in transitu, vulgo na Koczmanskim sliaku, inter Barum et Braczlauiam ad flumen Morochwa com(un)iter apelatum sitam, q(uam) nobilis olim Dachno Kopisterinski tenuit, et alteram quoque incultam Aissin et Hohul dictam, ultra fluvium Boch sitam, quam torenns Sob p(er)fluit, quoque an(tea) a quodam vita functo Matiae (sic) Mizenizinko posidebatur.

Quibus quidem bonis nostris locis et possessionibus utrisque, in pallatinatu capitaneatuque Braczlauiensi iacentibus, idem ipce gnosus Ioannis Oriszewski utetur, fruetur eaque posidebit et tenebit integre cum omnibus et singulis agris, pratis, campis, fluminibus corumque ripis, stagnis, lacubus, piscaturis, silvis, mericis, saltubus et receptaculis ferrarum, earum venationibus, prout ad nos mensamque nostram pertinent, necnon cum omnibus et singulis proventibus, comodis et proven(tibus), que nune eisdem bonis sunt aut succe(ssu) temporis humana induslria aucta et insti(tu)ta esse possunt, nullis penitus exceptis nee (pro) nobis successoribusque sr. nostris aut pro quo(cunque) alio reservatis, idque ad extrema vitae tempora, salvis tamen iuribus reipublicae regni nostri ac… nostris ad ea bona et possessiones permanentibus. In quorum indubiam fidem manu nostra subscripsimus et sigillum regni nostri praesentibus apendi iusimus. Datum ex castris nostris ad Laternam die quinta mensis septembris anno Dni millesimo quingentesimo septuagesimo septimo, regni nostri anno secundo. Stephanus rex.

Архів Бернардинський у Львові, Львівського гроду, кн[ига] 339, р. 1557 (книга замокла з одного боку; пропущене означено точками, в ( ) взято доповнене по контексту, а також взяте з скорочень).


Примітки

Вперше надруковано: ЗНТШ. – Львів, 1895. – Т. VIII. – Miscellanea. – С. 5 – 8. Повторна публікація зі збереженням пагінації першодруку – Розвідки й матеріали до історії України-Руси. – Львів, 1896. – Т. І. Авторський рукопис (чернетка) передмови на 1 арк. зберігається у фонді родини Грушевських. – ЦДІА України в м. Києві. Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 172.

Опублікувати цей документ М.Грушевського, ймовірно, спонукали дві причини. По-перше, він стосувався визначного організатора реєстрового козацтва – Яна Оришевського, діяльність якого історик планував простежити у своїй «Історії України-Руси», що, зрештою, й реалізував [Грушевський М. Історія України-Руси. – К.-Львів, 1909. – Т. VII: Козацькі часи до року 1625. – С. 155 – 156, 163, 167, 169, 172, 177, 248 – 249]. Однак на час видання цього тому вже були опубліковані розвідки Андрія Стороженка [ Стороженко А. Свод данных о Яне Оришовском // Киевская старина. – 1897. – № I. – С. 125 – 145; Його ж. Новые подробности к биографии запорожского гетмана Яна Оришовского // ЧИОНЛ. – 1907. – Кн. 19. – Вып. 3. – С. 71-80; див. також окремий розділ з його книги «Стефан Баторий и днепровские казаки», присвячений цій особі – Стороженко А. Стефан Баторий и днепровские казаки. – К., 1904. – С. 256 – 275] і тому необхідність у докладному висвітленні діяльності Я.Оришевського відпала. Слід зазначити, що інтересу до цієї особи М.Грушевський не втрачав, про що свідчать рецензії на праці А.Стороженка [див.: Бібліографія // Записки НТШ. – 1897. – Т. XIX. – С. 9-11; Там само. – 1909. – Т. LXXXIX. – Кн. III. – С. 190]. По-друге, публікований документ давав докази про заселеність південно-східних рубежів Речі Посполитої ще до початку активної участі польської шляхти у їх колонізації в другій половині XVI ст. і таким чином корегував погляди більшості польських істориків на роль польської шляхти у цьому процесі.

З новіших праць про Яна Оришевського див: Леп’явко С. Ян Оришовський // Історія України в особах. Литовсько-польська доба. – К., 1987. – С. 202-210.

Яблоновський Олександр Валеріан (1829 – 1913) – польський історик, автор праць з історії України.

… реєстр «kozaków nizowych zaporoskich і rzececznych» 1581 p… – йдеться про попис реєстрового козацького війська, яке 1580 р. брало участь у Лівонській війні. Його уклав 30 березня 1581 р. у Черкасах слуга шафаря «руських земель» і перемиського каштеляна Станіслава Дрогойовського Себастіан Недзвєцький при виплаті реєстровикам жолду за останню чверть 1580 р. [публікація реєстру – Źródła dziejowe. – Warszawa, 1894. – Т. XX: Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijów – Bracław) / Wyd. A.Jabłonowski. – S. 154 – 164; аналіз цього попису див.: Die Herkunft der im Jahre 1581 regislrierten Zaporoger Kosaken // Jahrbücher für Geschichte Osteuropas. – Wiesbaden, 1980. – N 28. – H. 3. – S. 368-390]

… Яна Оришевського, «поручика козаків низових запорозьких»… – Оришевський Ян (бл. 1535 – 1605) – королівський коморник, ротмістр, старший над реєстровими козаками, учасник багатьох воєнних кампаній, прихильник створення оборонної системи на Україні, яка б стримала напади татар (PSB. – Т. XXIV. – S. 271-273).

… його братанича Мартина Бєльського… – Бєльський Марцін (бл. 1495 – 1575) – польський хроніст і поет. Його основна праця «Kronika wszystkiego świata» (1551). Двічі її після першого видання переробляв. Його справу продовжив син – Йоахим, у результаті чого повстала праця «Kronika Marcina Bielskiego przez Joachima Bielskiego syna jego wydana» (1597) (PSB. – T. II. – S. 64 – 66). У цій праці подав наведену М.Грушевським характеристику Я.Оришевського [див.: Kronika Polska Marcina Bielskiego / Wyd. J.Turowski. – Sanok, 1856. – S. 1360].

… король Стефан… – Стефан Баторій (1533 – 1586), семигродський князь (1571 – 1586), польський король (1576 – 1586). Обраний шляхтою на королівський трон як чоловік Анни Ягеллонки [Bęsala J. Stefan Batory. – Warszawa, 1992].

… «на Кучманськім шляху»… – Кучманський шлях – один з шляхів, яким татари вторгалися в Україну. Проходив вододілом Південного Бугу й Дністра [Кісь Я.П. Татарські шляхи на Україні в XVI – XVII ст. // Жовтень. – 1986. – № 4. – С. 134-136].

… князів Соколинських… – Князі Соколинські – гілка роду Друцьких. Засновником її був князь Семен Федорович Соколинський (помер після 1466 р.) [Войтович Л. Князівські династії Східної Європи… – С. 143].

… Копистерин ще в пол. XV в. (1448 р.) надано «шляхетному Данилу»… – 19 серпня 1448 р. польський король Казимир Ягеллончик надав ленним правом шляхетному Данилу та його нащадкам незаселені пункти у Брацлавському повіті – Копистерин і Верхняки [див.: Akta grodzkie і ziemskie z czasów Rzeczypospolitej polskiej z archiwum tak zwanego bernańdynskiego we Lwowie. – Lwów, 1875. T. V: Dyplomataryusz / Ed. O.Pietruski, X.Liskie. – S. 165-167].

Вже в кінці XVI в. Копистерин належав до Єронима Язловецького… – Копистерин дійсно вже 1590 р. належав Язловецьким. Тоді його власником виступає снятинський і червоногродський староста Миколай Язловецький. Перед цим Копистерин нащадками Дахна Копистеринського був уступлений київському воєводі князю Костянтину-Василю Острозькому. М.Язловецький силою зайняв Копистерин. Для цього мав певні підстави, бо і князь К.-В.Острозький і нащадки Д.Копистеринського відмовилися від претензій на Копистерин (РДАДА. Ф. 389, оп. 1, д. 199, л. 106 об. – 108 об.).

… Єронима Язловецького… – Язловецький Єроним (бл. 1570 – 1607) – подільський воєвода (1605 – 1607), сокальський (з 1580), червоногродський (з 1595) староста. У володіння Копистерином вступив у 1595 р. після смерті брата Миколая. Одружений з Елеонорою Острозькою, донькою князя Януша Острозького [PSB. – Т. XI. – S. 120-121; Urzędnicy podolscy… – S. 206].

…на початку XVII в. Гайсин належав до Острозьких… – очевидно, йдеться про два різних населених пункти з подібною назвою. Айсин – дідичне володіння князя Я.Острозького, що згадується у 1606 р. в зв’язку з одержанням магдебурзького права, належав до Тетіївської волості князів Острозьких і називався ще й Липовцем (Архив ЮЗР. – К., 1890. – Ч. VII. – Т. 2. – С. 385 – 388). Натомість, 2 березня 1605 p. подружжя Петро Свирський та Ядвіга Ружинська отримали потвердження привілею на королівські добра. Гайсин наданий їм після смерті Яна Оришевського [РДАДА. Ф. 389, оп. 1, д. 204, л. 96 – 97 об.; Стороженко А.В. Стефан Баторий… – С. 274 – 275]. У 1616 р. Гайсином все ще володіла Я.Ружинська зі своїм другим чоловіком – Яном Одривольським (РДАДА. Ф. 389, оп. 1, д. 206, л. 135 об.-136).

… а Чечелівка – до Жабокрицьких… – у 1612 р. Чечелівка належала Івану Жабокрицькому [див.: Źródła dziejowe. – Warszawa, 1894. – Т. XXI: Ziemie Ruskie. Ukraina. – S. 556].

П. Кулаковський

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 135 – 137.