26. Умова кн[язя] Святослава з Візантією
Михайло Грушевський
Умова ся, датована липнем 971 p., закінчила війну Святослава з греками, розказану у Льва Диякона. Переховалась вона в нашій літописі Початковій, де виступає як результат побіди русі над греками: Святослав хоче тільки на час піти до Русі, привести свіжого війська і для того закликає греків до згоди. Цілковита противність, в якій стоїть зміст умови до сього оповідання, усуває всяку думку про фальсифікацію. Текст подаємо з редакції Іпатської, як і попередні.
Царь же наутрѣя призва я, и рече царь: «Да глаголють посли Русции». Они же ркоша: «Тако глаголеть князь нашь: хочю имѣти любовь съ царемъ Грѣцькымъ свѣршену прочая вся лѣта». Царь же радь бывъ, повелѣ письцю писати на харотью вься рѣчи Святославли; и начаша глаголати посли вся рѣчи, и нача писець писати, глаголя сице [Я згадував вище, що се оповідання цікаве, бо виразно надає уклад умови грекам, хоч диктувати її літопись примушує послів руських.]:
Равно другаго свѣщания, бывшаго при Святославѣ велицѣмъ князи Рустѣмъ, и при Свѣнгельдѣ [Л[авр].: Свѣналъдѣ.], писано при Феофилѣ Сенкелѣ и ко Иоану, нарѣкаемому Цимьскому [Л[авр].: Цѣмьскию.], царю Грѣцкому, в Дерьстрѣ мѣсяца иулия, индикта 14 в лѣто 6479 [Дата літописі, замазана в копії Іпатській, існує в інших копіях сеї редакції, в редакції північній (Лавр.) і ін., вона сходиться з числом індикта, але стоїть в противності з головним джерелом нашим – Львом Дияконом, що закінчення війни кладе на р. 972. Хронологія літописі небагато варта, бо оповідання було пізніше вже, знати, розбито на роки, і рік міг і в умову пізніше вставленим бути, але він знаходить собі підмогу в Ях’ї, бо з його оповідання виходить, що війна не могла закінчитись літом 972, а хіба 971. Справа остаточно не роз’яснена.].
Азъ Святославъ, князь [В пізн[іших] копіях: великій князь.] Рускый, якоже кляхся, и утвѣржаю на свѣщании семъ роту свою, и хочю имѣти миръ и свѣршену любовь съ всякимъ и великимъ царемь Грѣцькимъ, и съ Васильемъ, и съ Ко[н]стянтиномъ, и съ богодухновенными цари [Замість съ Иоаномъ в літопись прийшло съ всякимъ и. Срезневський об’ясняв, що се ім’я було написано глаголицею (Ионъмъ), а відчитано кирилицею. Василь і Ко[н]стантин, сини Романа, внуки Ко[н]стантина Порфірородного, були лише номінальними імператорами до смерті Цимисхія.], и съ всими людми вашими, [и] [і з Л[авр].] иже суть подо мною Русь, бояре и прочий, до конца вѣка [Розумій: хочу мати згоду і т. ін. я і підвладна моя Русь; може бути, що Русь (як і трохи нижче) все ще значить володарів і виступає як синонім дружини.]. Яко николиже помишляю [Зміст такий: я і ті, що зо мною і підо мною: тому Миклошич поправляв: иже подо мною.] на страну вашю, ни сбираю людий, ни языка иного приведу на страну вашю и елико есть подъ власть(ю) Грѣцькою, ни на власть Коръсуньскую, и елико есть городовъ ихъ, ни на страну Болъгарьску. Да аще инъ кто помыслить на страну вашю, да азъ буду противень ему и бьюся с нимъ. Якоже и кляхся азъ к царемъ Грѣцьскымъ, и со мною бояре и Русь вся, да хранимъ правая свѣщания. Аще ли отъ тѣхъ самѣхъ й преждереченыхъ не хранимъ, азъ же и со мною и подо мною [Л[авр].: помышлю.] да имѣемъ клятву отъ Бога, в неже [Вар[іант]: него же.] вѣруемъ, в Перуна и въ Волоса, бога скотья, да будемъ золотѣ якоже золото се, и своимъ оружьемъ да иссѣчени будемъ, да умремъ. Се же имѣете во истину, яко же створихъ, нынѣ к вамъ, и написахъ [Вар[іант]: сотворихомь, написахомь.] на харотьи сей и своїми печатьми запечатахомъ [Цілий зміст умови в тім, що Святослав присягає не нападати на сусідні землі грецькі – в Криму і на Болгарію, що также опинилась під властю грецькою, і обіцяє військову поміч Візантії; порівняти з сим прелімінарні пертрактації у Льва Диякона, IX. 10; там є мова і про торговельні зносини, але, як бачимо, торговельних відносин сама умова не тикається зовсім, для того, мабуть, що вони були нормовані попередніми умовами і все мало зістатись in statu quo [тут: без змін], як се в тих прелімінарах сказано.].
Примітки
Срезневський обПодається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 89 – 90.