3. Страбон
Михайло Грушевський
Страбон (р[одився] коло 63 р. до Христа, вмер коло 23 по Христі) написав не раніш 18 р. по Христі свою «Географію», де звів тогочасний матеріал географічний, збагачений останніми римськими походами на схід і північ. Для збирання припасу С[трабон] багато їздив, але чи оповідав за чорноморські береги як свідок, чи з чужих відомостей, годі довести; можна зауважити тільки, що відомості його далеко не так докладні і не визначаються такою реальністю, як Геродотові; проте він по Геродоту найважніше джерело античне щодо нашого краю. Про скитів оповідає він в кн[изі] VII (текст з рецензії Крамера [Strabo, Rerum geograficarum]).
III. 16. Коло устя Тири є башта, звана Неоптолемовою, і село, зване Гермонактове; як проплисти вверх 140 стадій, по обидва боки міста: з одного – Ніконія, з другого – Офіусса; мешканці, що при річці, кажуть, що, як проплисти 120 стадій, то ще є місто. Від устя на 500 стадій є на морі острів Левке (Білий), присвячений Ахіллею [Тира – Дністер; Офіуссою інакше звалося місто Тира, недалеко устя Дністрового (де Акерман); те місто, що було ще вище по Дністру, заміщують коло с.Коротного (нижче Тирасполя), де знайдено напис з І в., що означав кінець тирської території. Левке, інакше Ахіллеїв острів, – тепер Зміїний, по-новогрецьки Фідонісі, на схід від устя Дунаю; вже з Піндара (І пол[овина] V в.) з’являється в поезії грецькій легенда про мешкання Ахіллея по смерті на сьому острові; для того Ахіллея уважали господарем Чорного моря; окрім Левки, його ім’ям звалася Тендерська коса (коло Одеси), на Левці був його храм, збудований ольвіанами, що уважали Ахіллея своїм патроном і мали його храм і в себе в місті, як то оповідає Діон Хрисостом (І в. по Христі).].
17. Далі Бористен-ріка, можна нею плисти 600 стадій, а поблизу інша ріка Гіпанід і острів перед устям Бористену, з пристанню. Як проплисти Бористеном стадій 200, є місто одного ймення з рікою. Зветься воно Ольвією, велике торгове місто, засноване мілетянами [Тут Страбон кладе Ольвію при Бористені, тим дає повід думати, що Бористеном звався не Дніпро, а Буг (як думають деякі), але Геродот і Діон Хрисостом, що самі були в Ольвії, виразно кажуть, що, хоч звалася вона Бористеном, але лежала при Гіпаніді – Богу.]. Щодо іншої землі, вищезгаданої, між Бористеном і Істром, то перш за все тут пустиня гетів, далі – тирагети, за ними язиги-сармати і так звані царські, і урги, здебільшого кочівники, небагато і хліборобством бавиться: такі, кажуть, живуть і коло Істру, часто по обох боках його. Всередину краю далі – бастарни, сусіди тирагетів і германів, та й самі, мабуть, германського роду, поділені на кілька народів: одні звуться атмони і сидони, ті, що зайняли Певку, острів на Істрі – певкіни, а ті, що найдальші на північ, займають рівнини між Танаїсом і Бористеном, – роксолани. Бо весь край від Германії аж до Каспія є рівнина, скільки знаємо. А чи живе хто за роксоланами, не знаємо [Гети вперше з’являються у Геродота (в оповіданні про похід Дарія) на захід від Дунаю; Геродот, Страбон (VII, с[трічки] III, І) уважають їх народом трацьким, і така думка й досі найбільш розповсюджена. Пустиня гетська припадає на землі між Дунаєм і Дністром; ім’я тирегетів натякає на Тиру, тиритів, отже, уважають їх за мішаний нарід з гетів і тиритів (подністрянців) і містять над Дністром. Сармати – савромати за Геродота – мешкають за Доном, у Гіппократа – навколо Меотиди, у Страбона ми бачимо їх десь коло Дністра, і се ім’я, як попереду скитів, надається взагалі варварським народам наших степів, але то не була переміна цілої людності, а хіба орди-власті: поруч з язигами бачимо Геродотових царських, «урги» дуже нагадують його ж «хліборобів» (Гεωργοί), а з одного напису ольвійського, що відносять до III в. («Декрет Протогена»), знаємо, що тоді мешкали коло Ольвії меланхлени під своїм ім’ям савдаратів: в мові осетинській (іранського кореня) то значить: люди в чорній одежі; сі царські і урги мали мешкати десь на схід від Богу, а народи, які далі згадує С[трабон] (ніби бастарнського кореня), сиділи десь далі від моря, годі їх мешкання певніше означити, бо й сам Страбон, як знати, не мав про них докладної відомості.].
Роксолани воювали з воєводами Митридата-Євпатора, вождь їх був Тасій, ходили помагати Палаку, сину Скилура; уважано їх за добрих войовників, але проти ушикованої і добре узброєної фаланги не зможе ніяке військо варварське і легке. І вони (роксолани) – коло 50000 проти 6000, що були з Діофантом, воєводою Митридата, не встояли, і більшість їх пропали. Вони уживають шкіряні шоломи і нагрудники, щити з пруття, а за зброю – піки, лук і меч. Такі ж здебільшого і інші народи. А у кочівників намети повстяні, прироблені до возів, і в них вони живуть; кругом наметів худоба, з якої вони живляться – молоком, сиром і м’ясом. Вони й ходять за отарами, міняючи місця, щоб завше мати траву, – зимою в болотах коло Меотиди, а літом – і на рівнинах [Роксоланів ще деякі старі книжники XVI – XVII в., уважаючи на їх ім’я, хотіли нав’язати до Русі, новішими часами ту ж гадку провадить д. Іловайський («Разыскания о начале Руси»), але та гіпотеза не має під собою ніякої підвалини. Інші знову в’яжуть те ім’я з аланами, а в сих бачуть народ іранський, предків осетин. То безперечно, що серед т. зв. сарматської людності (до сарматів залічує роксоланів Тацит) існувала значна течія іранська, що позоставила слід в іменах осіб і місць (про се особливо див. Миллер, Осетинские этюды, III). Війну, за яку оповідає Страбон, вів Митридат задля Херсонеса: «скитський» цар Скилур (що мав царство десь коло Ольвії, бо та його власть узнавала) наступав на Херсонес в останній чверті II в. до Христа, Херсонес завізвав до помочі Митридата, і Палака, Скилурового сина, побито (Скилур, мабуть, вже не жив); про сю битву оповідає напись, знайдена в Херсонесі (написі північного берега Чорного моря окремо видав недавно в Петербурзі В.Латишев: Inscriptiones [antiquae] orae septentrion[alis] Ponti Euxini, t.I – II, 1885 – 1890, перший том містить написі західні, від Тири до Херсонеса, II – східні).].
XI, II. 2. У Танаїсу знаємо устя (їх два – в північній часті Меотиди, на 60 стадій одне від одного), а далі за устя відомо мало що через холод і природні перешкоди, які можуть терпіти тубільці, що по-кочівничому живляться м’ясом та молоком, а чужинці не терплять. До того й кочівники не охочі до зносин з іншими, а численні та дужі не пускають, як де й є вступ до краю або річкою можна доплисти [Порівнюючи подані тут витяги з Страбона, виразно бачимо, що варварська людність чорноморська його часу, як і за часів Геродота, не була однорідною щодо культури, і коли частина (може, більша) була кочовою, частина (як коло Дунаю й Меотиди) була хліборобською.].
3. Де річка тече в озеро (Танаїс в Меотиду), є місто того ж імені – Танаїс, що осадили елліни з Боспору. Недавно його зруйнував цар Полемон, бо його не слухалося. А то був торг спільний для азіатських і європейських кочівників і для тих, що приїздили озером з Боспора: ті привозили невільників, шкури і інші речі кочівничі, а сі замість того привозили убрання, вино й інше, що належить до культурного життя [Боспором звався союз грецьких міст коло Боспору Кіммерійського (проливу Керченського), з Пантикапеєм (Керчю) в головах; династія Спартокідів (мабуть, варварська з роду) опанувала його в V в. до Христа, й, не нарушаючи міської автономії, панувала до Митридата-Євпатора (+ 63 до Хр[иста]), що був якийсь час паном Боспору; по ньому перемінилися кілька династій, з них останній і був Полемон (в останній чверті перед Христом), що зруйнував старий Танаїс. Уважаючи на находки археологічні, Танаїс кладуть коло слоб[оди] Недвигівки, коло рукава Дону – Мертвого Донця. Потім Танаїс відбудовано, в II – ІІІ в. він знову був значним торгом. Щодо кочівників азіатських, то тут розуміє автор народи задонські, бо Дон уважався границею Європи.]…
4. Скрізь понад морем (Меотидою) живуть меоти, хлібороби, але во-йовники не гірші від кочівників; вони поділені на багато народів: ті, що близько Танаїса, – більш дикі, ті, що близько Боспора, – лагідніші [Ім’я меотів було збірним назвиськом для варварських народів, що жили коло Меотиди (їх вилічує Страбон нижче, § 11); воно є вже у Геродота.]…
Примітки
… написав не раніше 18 р. по Христі свою «Географію» – сучасні дослідники наводять іншу дату – приблизно 7 р. до н.е. (Стратановский Г.А. Страбон и его «География» // Страбон. География. – Л., 1964. – С. 778).
… як свідок, чи з чужих відомостей… – Страбон не відвідував Північного Причорномор’я.
Декрет Протогена – опублікований у: Inscriptiones Tyrae, Olbiae, Chersonesi Tauricae aliorum locorum a Danubio usque ad regnum Bosporarum / Ed. V.Latyschev. – Petropoli, 1885. – P. 30-45.
… роксоланів ще деякі старі книжники XVI – XVIIb… хотіли нав’язати до Русі… – такі твердження зустрічаємо у Густинському літописі та «Синопсисі» (Густинський літопис // Українська література XVII ст. – К., 1987. – С. 147; Синопсис // Там же. – С. 170).
… новішими часами ту ж гадку проводить д. Іловайський – історіографію цієї проблеми див.: Кириленко С.О. Причорноморсько-Азовська Русь: історіографічний нарис // Український історичний журнал. – К., 2004. – № 3. – С. 39 – 47.
… до сарматів залічує роксоланів Тацит – див.: Тацит Корнелий. Сочинения в двух томах. – Л., 1969. – Т. II. – С. 42.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 11 – 14.