11. Аль Баладурі (і Табарі)
Михайло Грушевський
Арабський історик і генеалог Абу-ль Аббас Ахмед ібн Яхія ібн Джабир, прізвиськом аль Баладурі, з Багдада (род[ився] в початку IX в., ум[ер] 892 р.) в своїй «Книжці про завоювання країв», писаній в 60-х pp. IX в., зоставив цікаву звістку про арабський похід на наші краї з VIII в. Доповнює й об’яснює сю відомість оповідання пізнішого історика Абу Джафара Табарі (себто – з Табаристану, писав коло 914 – 915 р.) в його «Історії царів», що заховалась, одначе, здебільшого вже в пізнішій персидській переробці. Аль Баладурі видав Де Гуе, Табарі – Цотенберг, уривки з них в згаданім збірнику Гаркаві.
Аль Баладурі: (Марван) вступив в землю хозар, з боку Баб-аль Алана, і ввів до неї Асіда ібн Зафіра ас Суламі [і] Абу Язіда; були з ними царі гірські з околиць Баб-аль Абваба [Марван був, як оповідають аль Баладурі і Табарі, начальником північної, вірменської границі каліфату за каліфа Гішама, в 1-й пол[овині] VII в., а 743 р. сам став каліфом. Походом він ішов, як видно, берегом Каспійського моря (прохід Баб-аль Алан, Аланія – в Дагестані сучаснім) на Семендер, що був коло сучасних Тарків або Тарху, на каспійськім березі, на північ від Дербента (тогочасного Баб-аль Абваба).]. І Марван напався на слов’ян, що жили в землі хозарів, взяв у них в неволю 20000 люду (або – родин) і осадив їх в Хахіті [Хахіт – Кахетія (в Грузії).]. Коли ж вони потім вбили свого старшого і втікли, він (Марван) догнав і побив їх.
Табарі: Марван скликав військо і, взявши його, прийшов до проходу, званого Баб-аль Алан, все побиваючи, аж прийшов в Семендер, а се одно з міст хозарських. Также прийшло військо з Баб-аль Абваба з чоловіком на ім’я Асид-аль Лям [Помилка, замість ас Суламі], і у Марвана військо доповнилося до 150 тис. З сим військом ішов він до міста Семендера, де живе король хозарський. Хакан втік, а Марван пішов далі, лишивши місто позаду себе, і став обозом коло Слов’янської ріки, напався на оселі невірних, побив їх усіх і зруйнував 20 тис. домів [Оповідання аль Баладурі і Табарі поповняють себе посполу, і з них можна вивести, що Марван напав на оселі слов’ян, що мешкали на Слов’янській ріці, під зверхністю хозарською. Як сказано було, араби називають Слов’янською і Руською рікою південні частини Дону і Волги. Нема поводу заперечити тому, не признавати, що в басейні Дону могла мешкати в VIII в. значна людність слов’янська (хоч число 20 тис, може, й побільшене); слідом тих південно-східних осель слов’янсько-руських в XI в. зоставалася Тмуторокань, що тоді, одначе, була вже островом, відділеним від іншої слов’янсько-руської території степами, що зайняли тоді кочові орди (про се у: Барсов, География начальной летописи, с. 149).].
Примітки
… в його «Історії царів», що заховалась… в пізнішій персидській переробці – «Історію пророків та царів» у 60-х pp. X ст. скоротив, переклавши на перську мову, саманідський вчений Бал’амі Мухаммед (пом. 974 p.).
… Табарі Цотенбенг… – йдеться про видання: Cronique de Tabari traduite selon la version persane de Bel’ami / Ed. per H.Zotenberg. – Paris, 1867. – T. I.
Марван… 743 p. сам став каліфом… – Марван II був каліфом у 744 – 750 pp.
… оповідання аль Баладурі і Табарі поповнюють себе посполу… – окрім цих двох авторів, сучасні дослідники, вивчаючи похід Марвана, використовують ще твір арабського історика ал Куфі (пом. 926 р.) «Книга завоювань».
… араби називають Слов’янською і Руською рікою південні частини Дону і Волги – між дослідниками продовжується дискусія про ідентифікацію цих назв з Волгою або Доном (Новосельцев А.П. Восточные источники о восточных славянах и Руси VI – IX вв. // Древнерусское государство и его международное значение. – М., 1965. – С. 369 – 371).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 28.