21. Житіє Василя Нового
Михайло Грушевський
Про похід Ігоря 941 р. на Візантію маємо ще джерело в житії Василя Нового († 944), зладженім його учеником Григорієм: сей оповідає між іншого, що святий предсказав той похід й оповів про нього. Сей епізод, цікавий тим більше, що він був джерелом, чи мав спільне джерело з оповіданням про се нашої літописі, проминено в тексті житія, виданім в Acta Sanctorum, і його навів недавно з рукоп[исі] XIV в. Олександр Веселовський [Видение Василия Нового] (в «Журнале Министерства нар[одного] просвещения», 1889, І).
Він (Василь) сказав: «Варварський нарід нападе на нас немилосердно, зветься Рос, Ог і Мог». Я ж сказав йому: «Пане мій, пане, чи не мають вони взяти і сього міста (Константинополя)?» А він: «Мати Господа нашого Ісуса Христа не дасть сьому місту впасти в руки його ворогів, бо то уділ, даний їй від Бога, і вона добре його обороняє. Нарід той прийде з попущення Божого задля наших гріхів і зруйнує краї на той бік від р.Риви (‘Pιβαζ) і далі, багато вони покалічать і спалять весь край побережний від Хризополя до землі ‘Iερόν і далі. Та прийде на них з добрим військом патрицій Фока, що скоро стане магістром і доместиком тяжко узброєної варти (імператорської), з ним святійший воєвода Федір, прізвищем Спонгарій, прийде на них і Пантир, доместик з 40 т[исячами] вояків з голими мечами, що вміють битися добре, і вони за молитвою Богородиці, сил небесних і всіх святих посоромлять ворогів, і з тих одні згинуть під мечем, а інші втічуть, дорогою попадуть в хоробу страшну, розвільнення живота, й з того загинуть, і тільки небагато з тих останніх спасуться в свій край, оповісти про те, що з ними сталося. І не осоромлять християн, а підуть, як і сказав отсе зараз тобі».
Кілька днів пізніше прислав воєвода херсонський звістку до імператора, сповіщаючи про той похід, що вони вже наближаються до тих країв [Д[обродій] Веселовський справедливо зауважив, що ся подробиця пригадує оповідання про літописний другий похід Ігоря, де звістку про нього дають до Константинополя корсуняни.]. Скоро по тому прийшли вони до ‘Ιερόν’a, і військо імператорське, вийшовши проти них, як казав чоловік Божий, не дало їм вступити до міста; вони ж пройшли до Риви, набігаючи аж до Іраклі Понтійської й Пафлагонії, пройшли через усю стратигію Никомідійську, багато покалічили й попалили все побережжя до Στενόν, як то наперед сказав слуга Божий. І тоді прийшли зі сходу доместик Пантир з 40 т[исячами] війська, далі – патрицій Фока з великою силою македонів, також святійший воєвода Федір, прізвищем Спонгарій, з великим військом тракесійців.
Вони окружили тих навісних собак, що немилосердно на нас брехали, і стиснули їх всередину, не даючи їм виходити з своїх човнів на погибель християнську. Напав на них страх і переляк великий, хотіли потай втікти і спастися з рук наших воєвод, та не могли, бо боялися нашої флоти, що стерегла і чигала на них на морі. Відважившись з біди, не вважаючи на небезпечність, виходять вони на ромеїв, почався бій, і ромеї побили русь дуже. Одні пропали під мечем, інші втікли з-посеред них і ввечері потай повтікали на своїх човнах, поки наша флота стояла коло ‘Iερόν’a. Коли ж попередні довідалися про їх втікачку і дали знати богоспасенній нашій флоті, більшість їх вже втікла, перейняли тільки задніх, сталася битва, і наші почали їх палити т. зв. ясним (λαμπρό?) огнем чи пак знадобом. Страшно було дивитись, як, боячись огню, прокляті самі кидалися в безодню морську, воліючи ліпше потонути в воді, аніж згоріти огнем, та й сі, і ті погинули по слову святого: одні згоріли, інші самі кинулись в безодню морську, інших взято й стали рабами; таке сталось з ними. А ті, що спаслися з рук нашої флоти, впали в страшну хоробу, розвільнення живота, і дорогою пропали, небагато спаслося в свій край і оповіло там, що з ними сталося й що потерпіли з волі Господа [В двох точках бачимо виразну згоду сього оповідання з літописсю: в оповіданні про землі, які пограбувала русь (з тою одміною, що замість річки Риви, що тече в Вітанії, приходить в літописі сама Бітинія), і в іменах воєвод візантійських; тут є різниця з продовженням Амартола, і знати, що літопись, окрім нього, черпала з житія (чи з якого спільного джерела).].
Примітки
… сей епізод… був джерелом, чи мав спільне джерело з оповіданням про се нашої літописі… – про це джерело див.: Шахматов А. А. «Повесть временных лет». – С. 62 – 72; Истрин В. Где было переведено Житие Василия Нового? // Известия Отделения русского языка и словесности Академии наук. – Петроград, 1917. – Т. 22. – Кн. 2.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 81 – 82.