7. Житіє Георгія Амастридського
Михайло Грушевський
Амастрида, тепер Аммасера, місто коло Синопу, при південнім березі Чорного моря. Св. Георгій був тут єпископом в кінці VIII і початку IX віку.
Час написання житія його і автор невідомі, аналіз приводить до гадки, що написано воно в 1-й пол[овині] IX в., разом з доданими до нього чудами; одно з сих чуд і має важне значення для нас. Житіє заховалось в єдиному рукописі X в., видано було спочатку в Acta sanctorum, a p. 1893 видав його в Петербурзі, з перекладом російським і з додатком спеціальної розправи, проф. Василевський під назв[ою] «Русско-византийские исследования» (і в «Летописи Археограф[ической] комиссии», т. IX); переклад тексту подаємо з його видання.
Гл. 43. Напали варвари рос, нарід, як то всі знають, дуже жорстокий і немилосердний, що не мав жадного сліду ласки до людей [Маємо нахід русі на південний берег Чорного моря, цілком аналогічний з находом Ігоря 941 р. русь з’являється під формою ‘Pcöc, (indeclinabile), як взагалі в раніших візантійських джерелах. Признаючи тут звістку, як сказано, 1-ї полов[ини] IX в. про факт з початку того віку, будемо мати чи не найранішу певну згадку за русь. Цікаво, що вона виступає тут як нарід вже відомий добре загалу, неновий. Про національність сього народу не находимо відомості: риси, якими його схарактеризовано, можна однаково добре прикладати як до слов’ян, так і до інших народів, – власне, їх жорстока вдача і поганські звичаї; щодо жорстокості можна навести оповідання про нелюдські вчинки слов’ян в Тракії у Прокопія: на палі сажали, палицями забивали, живих палили. Зауважено згадку оповідання про таврські звичаї (за таврів звичайно оповідали, що вбивають чужинців): вона натякає, що автор нав’язував русь якимсь чином до таврів, отже, ніби відносив до північних берегів Чорного моря (з сим можна порівняти назву русі у Льва Диякона – тавроскити).]. Подібні до звірів своєю вдачею, нелюдські своїми вчинками, самим виглядом виявляють вони жадобу морду, не мають втіхи ні в чому, що належить чоловіку, як тільки в убиванні. Отсей-то нарід, погибельний і чином, і іменем, почавши руїну від Пропонтиди і перейшовши дальший берег, дійшов і до вітчини святого, вирубаючи немилосердно всяку плоть і літа всякі, не жалуючи старих, не проминаючи дітей, але на всіх разом погибельну узброяючи руку, поспішав запровадити смерть скільки сили. Руйнуються церкви, святощі поганяться; на їх місці олтарі (язичеські), беззаконні зливання й жертви; таврійське побивання чужинців давнє, ще й досі в них живе; смерть дівчат, чоловіків і жінок. Ніхто не помагав, не було кому заступити. Шанують сіножаті, джерела й дерева. Провидіння вишнє попускає, може, – щоб сповнилася злоба; знаємо з Письма, що багато такого потерпів Ізраїль [Гроб Георгія Амастридського.].
44. Добрий пастир не був присутній тілом, а духом був з Богом і перед лицем його, розуміючи і читаючи в судах невислідних, не дбав про оборону і відтягав поміч. Але нарешті не міг так лишати і творить тут чудо не менше від інших. Бо коли варвари увійшли в храм і, побачивши гроба, подумали, що там є скарб (бо й справді то був скарб), і взялися розкопувати його – ослабли в них руки, ослабли ноги і, зв’язані невидними кайданами, стояли нерухомі, нужденні, повні дива і страху, не можучи нічого більше, як тільки стогнати.
45. Воєвода їх, побачивши таке чудо, сповнився страхом і дивом і, привівши якогось, в неволю взятого, запитався в нього, що воно значить і яким чином сталося таке з воїнами. Той відповідає: «Се сила Бога, що із неіснування привів се все до існування, що чинить все з своєї волі, якому ніхто не може противитися, ані цар, ані володар (τύραννο?), ані князь, ані варвар, кого б ти не назвав, ані цілий нарід. З його волі царі царствують і владики володіють землею». Каже варвар: «Що ж, хіба ми щоденно не чинимо жертв богам, устрояючи олтарі й зливання?» – «Але то, чоловіче, неправдиві боги, яким ви жертвуєте (зливаєте), і не з таких жертв тішиться Бог; нічого йому не потрібно, бо всім він володіє». Каже той: «А є якась інша жертва, яку любить ваш Бог? І як той, хто потребує такої жертви, може уважатися таким, що нічого не потребує?» [Далі християнин оповідає про правого Бога й радить для визволення своїх принести єлею і воску, шанувати храм і пустити невільників.].
46. Здивований тим всім варвар обіцявся все те зробити якнайскорше. Дає волю й свободу християнам, наказує їм просити Бога і святого. Запалюють багато світла, правлять всеношну службу і співи псалмів. Варвари звільняються з богопосланого гніву, вчиняють якусь угоду й умову з християнами. Більш уже вони не поневіряли святощів, не зневажали Божих олтарів, не грабували непоштивими руками святих скарбів, не поганили храмів кров’ю; досить було одного гроба, щоб об’явити нерозсудність варварів, щоби задержати велике убивання, спинити нелюдськість і до тихості овечої привернути вовків жорстоких, до поважання Божих храмів довести тих, що шанували гаї і луки [Далі йде похвала гробу й святому, тим і кінчиться ціле житіє. Як видно з поданих уривків, написане воно дуже риторично, і за сією риторикою пропадають реальні ознаки тієї русі. Одначе може бути, що релігійні погляди, які автор нав’язує їй, шанування лук, ключів і гаїв (дерев), мають реальне значення; се цілком згоджувалось би з іншими відомостями про релігію руську, своїми й чужими, в яких культ ключів і дерев з’являється звичайно.].
Примітки
Час написання житія його і автор невідомі… – ці два питання залишаються дискусійними (Сахаров А.Н. Дипломатия Древней Руси: IX – первая половина X в. – М., 1980. – С. 30 – 33; Древняя Русь в светле зарубежных источников. – М., 2000. – С. 91-92).
… звістку… 1-ї половини IХ в…. будемо мати чи не найранішу певну згадку за русь… – найвірогіднішою звісткою про русь слід вважати повідомлення Бертинських анналів, датоване 839 р. (див. коментар до IX розділу про Пруденція).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 21 – 23.