8. Житіє Стефана Сурозького

Михайло Грушевський

Цілковиту аналогію з поданим витягом з житія Георгія Амастридського має одно з чуд (3-є) житія Стефана Сурозького, але, на жаль, щодо своєї автентичності не так певне. Ширша редакція житія, що містить в собі згадане чудо, заховалася тільки в мові слов’янській, в рукописях XVI в.; чудо, одначе, не має в собі ознак пізнішого підроблення (хіба додаток «з Новгорода»). Стефан, єпископ Сурожа, жив в 2-й полов[ині] VIII в.; чудо мало статися скоро по його смерті, довід сього бачать також в імені єп[ископа] Філарета в тому ж чуді; з того всього мало б воно бути не пізніше 1-ї чверті IX в. Ціле житіє видав проф. Василевський разом з житієм Г.Амастридського; чуда з кн[язем] Бравалином і Анною видав раніше Востоков в «Описании [русских и славянских рукописей] Румянцевского музеума», с. 689; подаємо текст з видання Василевського [Русско-византийские исследования].

3. О прихожденіи ратію к Сурожу князя Бравлина изъ Великого Новограда.

По смерти же святаго мало лѣтъ миноу, пріиде рать велика роусскаа изъ Новаграда – князь Бравлинъ силенъ зѣло, плѣни отъ Корсоуня и до Корча, съ многою силою пріиде кь Соурожу [Сурож – тепер Судак, давніше Сугдея або Солдая, містечко на півд[енному] березі Таврії, коло Феодосії. Князь руський пограбував весь південний берег Таврії: від Корсуня (Херсона, коло сучасного Севастополя) до Корча (Керчі); замість імені його Бравлин в інших рукописях стоїть «бранлив й силен» – себто войовничий, але се, мабуть, перекручено з імені. Щодо Новгорода, звідки він прийшов, – се звичайно уважають за пізніший додаток (оснований на легенді, що русь пішла з Новгорода), і се правдоподібно.]. За 10 дьній бишася злѣ межоу себе, и по 10 дьній вниде Бравлинъ, силою изломивъ желѣзнаа врата, и вниде въ градъ, иземъ мечь свой.

И вниде въ церковь, въ святую Софію, и разбивъ двери, и вниде, идѣже гробъ святаго. А на гробъ царьское одѣало и жемчюгъ, и злато, и камень драгый, и кандила злата, и съсудовъ златыхъ много, все пограбиша [Катедрою в Сурожі справді була церква Софії; се, як і ім’я Філарета, може доводити автентичність оповідання.]. И въ томъ часѣ разболѣся, обратися лице его назадъ, и лежа, пѣны точаше. Възпи глаголя: «Великъ чоловѣкъ святъ есть, иже зде, и оудари мя по лицу, и обратися лице мое назадъ». И рече князь боляромъ своимъ: «Обратите все назадъ, что есте взяли». Они же възвратиша все и хотѣша и князя пояти оттуду, князь же възпи, глаголя: «Не дѣйте мене да лежу, изламати бо мя хощетъ единъ старъ святъ моужь, притисну мя, и душа ми изити хощетъ». И рече имъ: «Скоро выженѣте рать изъ града сего, да не възметъ ничтоже рать». И излѣзе изъ града. И еще не въстаняше, дондеже пакы рече князь боляромъ: «Сіи възвратите все, елико пограбихомъ священныя съсоуды церковныя, въ Корсоуни, и в Керчи, и вездѣ, и принесите сѣмо все, и положите на гробѣ Стефановѣ». Они же възвратиша все, и ничтоже себѣ не оставиша, но все принесоша и положиша при гробѣ святаго Стефана.

И пакы въ ужасѣ [Себто в екстазі – се належить до Бравлина.] рече святый Стефанъ къ князю: «Аще не крестишися въ церкви моей, не възвратишися и не изыдеши отсюду». И възпи князь глаголя: «Да пріидоуть попове и крестят мя; аще въстану, и лице мое обратится, крещуся». И пріидоша попове, и Филаретъ архіепископъ, и молитву сътвориша надъ княземъ; и крестиша его въ имя Отца и Сына и Святаго Духа, и обратися лице его пакы; крестишажеся и боляре вси [В одному попередньому чуді (чудо 1) згадується клірик Філарет, сучасник св. Стефана і його безпосередній заступник на Сурозькій катедрі; справді, в Таврії єп[ископ] Філарет існував в 1-й чверті IX в., як зауважив д. Василевський, доводячи, що то й був згаданий в нашому чуді архієпископ (передмова [Русско-византийские исследования], с. 282); се є доводом і автентичності, і часу чуда.]. Но еще шіа его боляше; попове же рекоша князю: «Обѣщайся Богоу, елико отъ Корсуня до Корча что еси взялъ плѣнникы – моужи и жены и дѣти, повели възвратити вся». Тогда князь повелѣ всѣмъ своимъ вся отпустити и идоша кождо в своясіи; за недѣлю же не изиде изъ церкви, донелиже даръ даде великъ святому Стефану; и градъ, и люди, и поповъ почтивъ, отъиде. И то слышавше иніи ратніи, и не смѣаху наити, аще ли кто наидяше, то посрамленъ отхождааше [Далі йде чудо з «царицею Анною», що «оть Корсуня в Керчь идущи, разболѣся на пути смертнымъ недугомъ на Чернѣй водѣ» (Кара су, Чорна вода коло Судака) – тут звичайно розуміють Анну, жінку Св. Володимира, хоч се зостається справою непевною (в деяких списках стоїть натомість: «а іная царица», «а и царица…»).].

Примітки

… одно з чуд (3-є)… щодо своєї автентичності не так певне – сумніви дослідників щодо вірогідності цього сюжету досить вагомі; огляд історіографії див.: Сахаров А.Н. Дипломатия Древней Руси. – С. 26 – 28.

… кн[язем] Бравлином – легендарний новгородський князь (IX ст.).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 23 – 24.