Припинення війни

Михайло Грушевський

До причин, через які була проголошена Українська Народна Республіка, можна віднести також нагальну потребу покласти край Світовій війні.

В Україні цю війну вважали плодом міжнародного імперіалізму, та й оскільки Україну в неї втягнув ненависний всім царський режим, її не схвалювали від самого початку.

Через те, що воякам з України, яка була під владою Росії, доводилося воювати проти своїх етнічних братів з Австро-Угорщини, ця війна ставала ще більш жахливою та неприпустимою. Вони добре знали російські наміри придушити «український сепаратизм», адже це посприяло б перемозі Росії в цій війні. Зі страхом і ненавистю вони брали участь у російській кампанії в Галичині, власними руками руйнуючи надії на українське майбутнє, до втілення яких в життя доклалися з такою наполегливістю та ентузіазмом українці як з Австрії, так і з Росії.

Під час царської політики заборон українці Росії вбачали в Галичині український П’ємонт, і не шкодували сил та користали з кожної можливості розвинути тут українське національне життя настільки, наскільки це було можливим. Саме тому в Україні так палко й завзято, як ніде більше, бажали покласти край цій війні.

Як тільки після революції український народ отримав змогу висловлювати свої бажання на мітингах і зібраннях, він вимагав також негайного припинення війни. Будучи на боці народу, Центральна Рада внесла цей постулат до своїх політичних вимог. Але до того моменту, як була проголошена незалежність, цей пункт залишався без реалізації.

Коли радянський уряд Росії, який також вніс до своєї програми пункт про негайне припинення війни, розпочав мирні переговори в Бресті (Брест-Литовську), Українська Центральна Рада не зволікала з тим, щоб відправити туди своїх делегатів. Юридично УНР як самостійна держава не була визнана, тому брала участь у переговорах як член Російської Федерації, хоча такої й не існувало насправді. Зволікання з тим, чи визнавати її право брати участь у міжнародній політиці, затримували прийняття рішення про укладення миру.

Російська делегація то визнавала, то заперечувала за українцями право брати участь у переговорах, то оголошувала про те, що право представляти Українську Республіку передається організованому більшовиками у Харкові радянському Центральному виконавчому комітетові. Отже, позиція російської делегації стосовно питань миру була нестійкою та мінливою. На переговорах вона проголошувала декларації з метою довести до відома Європи свою програму, і не замислювалася про власне укладення миру. Тому українська делегація втратила будь-яку надію укласти мир спільно з російською делегацією.

Ситуація ускладнювалася тим, що закінчення війни Центральна Рада розглядала своїм першочерговим завданням перед українським народом, але наступ радянської армії на Україну загрожував існуванню УНР та інтересам нації. Тому Центральна Рада надала своїм делегатам повноваження довести мирні переговори до кінця. Був укладений мирний договір на досить вигідних умовах: Україна залишалася нейтральною державою і мала постачати країнам Четвертного союзу пшеницю, а вони їй натомість – німецькі продукти, яких потребувала.

Недоліком цього миру можна вважати те, що він був сепаратним – Центральна Рада сама це визнає, – але, як було сказано, вона була змушена зробити такий крок через непослідовну та нераціональну з точки зору соціалістичних принципів політику більшовиків щодо України.

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 213 – 214.