Лист від М.Грушевського
[у відповідь на запросини до Америки]
Михайло Грушевський
Чехія, Нове Місто, Резец
Високоповажані панове!
Перед самим моїм виїздом з Парижа на інтернаціональну соціалістичну конференцію до Люцерни я отримав вашу телеграму з Чикаго – за підписами д-ра Гриневецького, о. Струтинського, д-ра Сіменовича і добр[одія] Кисіля, з зазивом – від Чикаговського віча – прибути до Америки. Я не відписав вам зараз, бо не хотів збути того кількома словами, а не мав спромоги написати більше. Пишу аж тепер, виїхавши на малий спочинок на село.
Я дуже вам вдячний за ту увагу, з котрою ви поставились до моєї телеграми. Дуже дякую всім землякам за ласкаві запросини прибути до Америки.
Дуже високо ціню прихильність і довір’я до мене моїх заокеанських земляків, бо дуже високо ціню їх взагалі: я певний, що вони ще відіграють велику ролю у великій будові нашого національного життя; з своїм досвідом, набутим в найбільшій, першій республіці світу, котра прийняла на себе таку велику всесвітню ролю. Наш нарід, наша країна тільки що вступила на тернисту путь боротьби за незалежність. Ще на сім шляху її чекають великі тяжкі бої з російськими, польськими і всякими іншими ворогами і прийде пора і вам, дорогі земляки, взяти в ній безпосередню участь!
Я мав немалі трудності, поки добився можливості приглянутися на місці міжнародній політиці. Переконавсь, що великі світові правительства, які під теперішню хвилю взяли в свої руки долю «малих народів», просто засудили нас на політичну смерть, на розділ між Росією і Польщею, про око нібито вимовляючи нам якусь автономію в тих шляхетських та московських пашаликах. Але нема тої сили, щоб той засуд смерті могла на нашім народі виконати, його невмирущу силу вбити! А на сей засуд, виголошений правительствами, мусимо ми апелювати до їх народів, і їх очі розкрити на сю ганебну, до неба вопіющу кривду.
В Європі мусимо передовсім звернутись до кругів соціалістичних, котрі найбільше мають і матимуть ще більше в найближчій будучності послуху в тих поступових, незалежних кругах, до котрих мусимо відкликатись. Я з сею метою взяв мандат до Інтернаціоналу від нашої мужицької партії, з котрою працював від часів революції – українських соціалістів-революціонерів. Був на Люцернській конференції, де ми, українські делегати, між іншим добились протесту проти мирової конференції, що вона не хоче формально признати незалежності тих держав, які утворились на території бувшої Росії, України в тім числі, і резолюції проти польської окупації Галичини. Зимою хочу приготовити українську акцію на конгресі, що має бути в місяці лютім в Женеві.
Якою дорогою належить розбудити увагу американського громадянства і поставити перед його очима ту страшну кривду, яку робить Америка, піддержуючи супроти України політику французько-англійську – от про що я хотів би з вами порозумітись, і справді хотів би приїхати для сього до Америки, щоб довідатись добре, що ви робите, що ви робили і що можна й належить ще зробити в сім напрямі.
Але в найближчих місяцях я буду зайнятий в Європі. Хочу, власне, наладити постійну базу для нашої роботи за кордоном, планової, систематичної, котрої не велося досі, котра не може вестися руками урядників і дипломатів, хоч би й українських. Думаю, що се я зроблю в Женеві, куди хочу вскорості виїхати.
Зараз же, скоро, заложу таку українську квартиру, вас повідомлю, і вашої участі й помочі у веденні справи попрошу. Також мушу помогти наладити ті інформаційні видавництва і той журнал наш для оборони нових республік Східної Європи, про котрі вам писав. Поки ж що прошу вас, яко провідників Чикаговського віча, тою дорогою, котру знайдете найбільше відповідною, привітати від мене і подякувати всім учасникам того віча за запросини і засвідчити моє гаряче бажання якнайскорше бути між ними.
З глибоким поважанням до вас,
Михайло Грушевський
2.ІХ. 1919
Примітки
Лист під заголовком «Професор Грушевський до американських українців» вперше видрукований у часописі: Америка (Філадельфія). – 1919. – № 128. – 31 жовтня. За день – у газеті: Свобода (Джерсі Сіті). – 1919. – Ч. 130. – 1 падолиста. – С. 2. В «Америці» випущений перший абзац та абзац «В Європі […] в місяці лютім в Женеві». Підпис: Михайло Грушевський. Місце написання зазначене на початку листа: Чехія, Нове Місто, Резец. Дату написання автор зазначив у кінці: 2.IX.1919 (у «Свободі»). В «Америці» на цю ж саму дату вказує редакційна замітка.
Подається за повним варіантом листа, опублікованим у «Свободі».
Перед самим моїм виїздом з Парижа на інтернаціональну соціалістичну конференцію до Люцерни… – участь Закордонної делегації Української партії соціалістів-революціонерів у Міжнародній соціалістичній конференції в Люцерні 1 – 9 серпня 1919 p. M.Грушевський детально описав у статті «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)». Матеріали про участь М.Грушевського та Закордонної делегації УПСР в Люцернській конференції (декларації, виступи, резолюції нім., англ., франц., укр. мовами) зберігаються? ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 61.
…з зазивом – від Чикаговського віча – прибути до Америки – за редакційною заміткою, доданою до цього листа М.Грушевського в газеті «Америка», відомо, що віче мало відбутися 21 вересня 1919 р. Через два роки, коли М.Грушевський знову отримав запрошення до Америки, він згадав і цей епізод у листі до В.Кузіва:
«Поклики приїхати я все дістаю, з різних кругів. Перший раз мене кликали, як тільки я приїхав з України до Парижу – літом 1919, з віча в Чикаго, і якби я тоді зараз був поїхав, певно, що се могло б дати дуже гарні наслідки, матеріяльні бодай. Але я тоді був зв’язаний участю в Інтернаціоналі, на котрий мене вислали з України – аж до січня 1920» (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 266. – Арк. 17-20 зв.; лист від 8 травня 1923 p.).
Я дуже вам вдячний за ту увагу, з котрою ви поставились до моєї телеграми – найвірогідніше, йдеться про телеграму, відправлену 19 липня 1919 р. з Парижа за підписом М.Грушевського, Д.Ісаєвича та Ф.Савченка на ім’я голови Українського народного комітету в США Петра Понятишина:
«З причини теперішних тяжких обставин основано Комітет Независимої України для оборони українських інтересів. Він буде видавати інформаційний журнал у французькій й англійській мові. Присилайте сейчас поміч літературну і фінансову на адресу: Савченко, 28 Рі Поке. Просимо повідомити другі організації» (Свобода. – 1919. – Ч. 89. – 29 липня. – С. 2).
Отримавши телеграму, П.Понятишин скликав на 24 липня 1919 р. надзвичайне засідання Українського народного комітету, на якому одноголосно було ухвалено переслати з Фонду оборони Галичини першу допомогу новозаснованому Комітету незалежної України у сумі 25 000 франків, а також «переслати проф. М.Грушевському щирі желаня від українського загалу в Злучених Державах в його праці для волі українського народу» (Там само). Ця інформація у «Свободі» була опублікована під заголовком «Поміч для праці проф. Грушевського в обороні України».
Саме Український народний комітет у США на чолі з П.Понятишиним був безпосереднім організатором і координатором різноманітних акцій на підтримку дипломатичних зусиль ЗУНР на Паризькій мирній конференції. Ще до відкриття конференції разом з В.Лотоцьким і С.Ядловським він прибув до Вашингтона та налагодив зв’язок із сенатським комітетом у закордонних справах, що формував міжнародну політику США. Очільникам УНК вдалося схилити на свій бік кількох впливових сенаторів, зокрема майбутнього президента Ф.Рузвельта, який під час дискусії у сенаті заявив: «Фінляндія, балтійські провінції, Литва й Україна мусять бути незалежними» (Дацьків І. Дипломатія ЗУНР на Паризькій мирній конференції 1919 р. // УІЖ. – 2008. – № 5. – С. 124).
Я з сею метою взяв мандат до Інтернаціоналу від нашої мужицької партії, з котрою працював від часів революції – українських соціалістів-революціонерів – у цьому випадку М.Грушевський говорить не про членство в УПСР, а лише про мандат партії презентувати її на конференціях II Інтернаціоналу.
Про це свідчать і замітки початку липня 1919 р. у «Записній книжечці О.Жуковського з 1919 року». Нотуючи свою розмову з одним із помічників української делегації на Паризькій мирній конференції, він передавав його незадоволення щодо участі М.Грушевського в соціалістичних конференціях:
«Перш всього – чого це М.С. делегований на соціалістичну конференцію, а не другий хто-небудь? Адже ж М.С. не записаний до партії і не лічиться її офіціальним членом. […] видно, що були дуже гарячі дебати, бо у Лисенка вирвалась в розмові така фраза, а як хто-небудь з’явиться на соціалістичну конференцію й заявить про те, що М.С. не є її представник, бо не рахується її членом. Ся одна думка про те, що з’явиться на соціалістичну конференцію і зробить подібну заяву, свідчить про багато дечого, тільки не про дружну об’єднану працю. […] Закидається ЦК те, що він на соціалістичні конференції посилає делегатами не членів партії, а окремих від неї осіб» (Записна книжечка О.Жуковського з 1919 року // Український історик. – 1986. – Ч. 1 – 2. – С. 82).
Свій статус «безпартійного» на час Люцернської конференції II Інтернаціоналу (1 – 9 серпня 1919 р.) історик особисто оприлюднив в опублікованому «Листі від професора Мих[айла] Грушевського [до Мирослава Січинського]» (23 серпня 1919 p.): «Стоячи завсігди на грунті селянських інтересів і їх представництва, і я через те йшов разом з соціаліста-ми-революціонерами, хоч з огляду на свою позицію позостався формально безпартійним». Див. також коментар до листа «До редакції «Вперед»-у у Львові» (29 жовтня 1921 p.).
…мирової конференції…– йдеться про Паризьку мирну конференцію (18 січня 1919 р. – 20 січня 1920 p., з перервами), скликану державами-переможцями у Першій світовій війні для вироблення мирних договорів з переможеними країнами. У ній взяли участь 21 держав, які воювали на боці Антанти. Головну роль у конференції відігравала Найвища рада («Рада чотирьох») – президент США В.Вільсон, прем’єр-міністри Великобританії – Д.Ллойд-Джордж, Франції – Ж.Клемансо, Італії – В.Орландо.
До конференції були допущені делегації новостворених держав, які постали наслідком перемоги держав Антанти та які Антанта визнавала своїми союзниками (Чехословаччина і Польща). Покладаючи надії на справедливе повоєнне вирішення національного питання конференцією держав-переможниць, у Париж приїхали делегації нових країн, які постали на руїнах Російської імперії. Україну представляла спільна делегація УНР та ЗО УНР, яку очолював Г.Сидоренко (з 22.08.1919 – М.Тишкевич). До її складу входили: В.Панейко, А.Галіп, П.Дідушок, Д.Ісаєвич, В.Колосовський, О.Кульчицький, М.Кушнір, М.Левитський, А.Марголін, Б.Матюшенко, А.Петрушевич, О.Севрюк, Ф.Савченко, С.Тимошенко, С.Томашівський, С.Шелухін, О.Шульгин та ін.
Перед українськими дипломатами стояли завдання добиватися міжнародно-правового визнання УНР і допомоги з боку Антанти для боротьби проти агресії більшовицької Росії, а також відстоювати територіальну цілість України. Делегацію УНР запрошували лише на окремі засідання, проте проблема Східної Галичини та ЗУНР посіла помітне місце в діяльності конференції. З грудня 1919 р. делегація ЗУНР вела переговори самостійно, протестуючи проти польського окупаційного режиму на західноукраїнських землях та порушуючи питання про визнання незалежності ЗУНР. Ширше про діяльність української делегації на конференції див.: Дацьків І.Б. Дипломатія ЗУНР на Паризькій мирній конференції 1919 р. // УІЖ. – 2008. – № 5. – С. 121 – 137; Його ж. Дипломатія українських державних утворень у захисті національних інтересів 1917 – 1923 рр. – Тернопіль, 2009.
17 червня 1919 р. до Парижа приватно прибув і М.Грушевський, щоб «з першого джерела довідатись про заміри антантської політики», «плани різних антантських кругів на сході Європи». В автобіографічній статті «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)» описав свої заходи щодо збору відповідної інформації. Незадоволення діяльністю української делегації на Паризькій мирній конференції породжувало різні думки щодо зміни її складу. Одна з них, що стосувалася і М.Грушевського, занотована в записнику О.Жуковського:
«Вітовський [член делегації. – Упоряд.] того погляду, що необхідно зараз всю Мирову делегацію відкликати. Грушевськ[ий] най залишається і приготовлює терен для нової делегації, яка поведе іншу політику» (Записна книжечка О.Жуковського з 1919 року // Український історик. – 1983. – 1986. – Ч. 1-2. – С 83).
…і резолюції проти польської окупації Галичини – окремою постановою Міжнародна соціалістична конференція в Люцерні проголосила протест проти політики польського уряду в Східній Галичині з вимогами негайно відкликати польську окупаційну армію (окупація була санкціонована Найвищою Радою Паризької мирної конференції 25 червня 1919 p.). Пізніше, в січні 1920 p., М.Грушевський підготував і видав декілька закликів: «До народів цивілізованого світу!» (від Комітету незалежної України») та «За Галичину» (від Закордонної делегації УПСР).
Зимою хочу приготовити українську акцію на конгреси що має бути в місяці лютім в Женеві – 10-й Конгрес II Інтернаціоналу відбувся 31 липня – 4 серпня 1920 р. в Женеві без участі Закордонної делегації УПСР.
Думаю, що се я зроблю в Женеві… Зараз же, скоро, заложу таку українську квартиру, вас повідомлю… – з Женевою, де мав відбутися Конгрес II Інтернаціоналу, М.Грушевський пов’язував свої подальші плани і проекти.
У розлогій статті «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)» вчений подав історію заснування та ліквідації «женевського осідку» (від 24 листопада 1919 р. до 2 квітня 1920 р.):
«Я намічав собі Женеву місцем найближчого осідку, в зв’язку з сим конгресом і з Лігою Націй, що мала теж в Женеві розпочати свою роботу в найближчім часі. З Женевою ж – традиційним революційним осідком, освяченим працею першого українського соціалістичного (Драгоманівського) гуртка в 1870 – 1880-х рр., хотів я зв’язати перші кроки Українського соціологічного інституту».
Реалізував свій задум 24 листопада 1919 p., відразу приступивши до організації східноєвропейського осередку представників нових республік колишньої Російської імперії. На початку 1920 р. в Женеві відбулися установчі збори «Ліги незалежних народів Росії», пройшло декілька мітингів, один із них під гаслом «Біда України». Але поступово «українська кватира» в Женеві втратила свою актуальність, бо «стратила всякий інтерес Ліга Націй, так само конгрес II Інтернаціоналу, який потім відбувся таки літом, але без участі вже нашої партії.
Американські земляки не відізвалися на ідею сотворения в Женеві постійного українського пункту, не підтримали «L’Europe Orientale» – «Eastern Europe» […]. Се видання треба було ліквідувати, а не переносити. При тім Женева ставала малопридатною для пробуту й роботи в міру того, як швейцарська валюта дорожіла в порівнянні з іншими. Вернувшися до Женеви з кінцем лютого і зваживши всі сі мотиви, я рішив ліквідувати женевський осідок, і 2 квітня, рік по своїм виїзді з України, подався назад до Праги».
…і той журнал наш для оборони нових республік Східної Європи… – див. коментар до листа «До українців в Америці» (27 вересня 1919 p.).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 238 – 239.