До українців в Америці
Михайло Грушевський
Дорогі браття!
Велика рана, котру нам завдано, пече і болить нас! Нема одного чесного українця, котрий міг би на хвилю забути, що наша Галичина, ся передова сторожа України, яка шість віків видержувала героїчну боротьбу з польським наступом, віддана під власть польську, на жир і поталу польської шляхти. Від вістей, котрі приходять відти, стинається кров в жилах. Але підносить дух та відвага і та витривалість, з якою наші браття в Галичині витримують сю польську навалу, що впала на них. Ніхто з них не приймає польського панування. Урядники від найвищих до найнижчих, навіть слуги державні, відрікаються складати присягу Польській республіці, зрікаються посад своїх, єдиної підстави свого існування, приймають голод і нужду, аби не лишити ні тіні признання польського володіння. Ніхто не приймає участі до польського сойму. Се під військовою владою, що не лишає ніякої гарантії громадської свободи! Які гарні прояви громадської та національної свідомості!
В тім мусимо підтримати наших братів. Мусить світ бачити, що Україна і місцеві українці ніколи не признають польського права на нашій землі. Партія українських соціалістів-революціонерів, ся наймогутніша партія, представниця нашого селянства, на своїй партійній конференції у вересні с. р., протестуючи проти віддання яких-небудь земель Польщі, зажадала суду за державну зраду на всіх, хто входив би в яке-небудь порозуміння з поляками про се. На сім стоять і інші партії. Такий голос всіх чесних українців. Але із словом мусить іти й діло.
Треба підтримати наших братів в польській окупації; треба їм помогти прожити на грунті, дочекатись того часу, коли держави порозуміють свою помилку. Треба дати поміч і тим, хто був або буде мусити тікати перед польським переслідуванням. До вас, заморських братів, витягають свої руки галицькі браття. Представники їх їдуть до вас про поміч. Але поки вони до вас прибудуть, складайте гроші і посилайте на адресу Української місії у Празі на поміч галицьким та буковинським українцям. Знаю людей, що ведуть ту справу в місії, і можу підтвердити, що вони добре скористаються з вашої жертви.
Іменем Комітету незалежної України складаю подяку всім, хто надіслав йому жертви і складки до Парижа на адресу д[обродія] Савченка. В падолисті буде оголошений виказ всіх складок, які наспіли на серпень, вересень і жовтень. Тим часом повідомляю вас, що за недовгий час свого існування сей Комітет зробив поважні речі. Знаєте про працю української делегації на інтернаціональній соціалістичній конференції в Люцерні.
Ся конференція одноголосно висловилась за те, що нові республіки, які організувались в бувшій Росії, в тім числі й Україна, повинні дістати признання своєї незалежності та бути прийняті до Ліги Народів. Конференція також одноголосно прийняла українську резолюцію протесту проти польської окупації в Галичині; проти польського терору та погромів; проти помочі, яку в Галичині полякам Антанта дала. Конференція поставила жадання, щоб польське військо було негайно виведено із Східної Галичини, а границі українсько-польські були означені свобідним голосуванням людності. Сі та інші матеріали й статті в українській справі містяться в новім журналі, який при помочі Комітету виходить від першого вересня в Парижі у двох виданнях, на французькій та англійській мові («L’Europe Orientale», «Eastern Europe»).
Сей журнал видається представниками нових республік, які організувались в бувшій Росії, при участі заграничних письменників, котрі порозуміли потребу оборонити сі республіки від тої великої Росії та великої Польщі, що їх нерозважно заходилась будувати мирова конференція. Поширюйте англійське видання сього журналу між американською суспільністю, добивайтесь, щоб він був по всіх бібліотеках та читальнях і скрізь, де його можуть люди бачити. Адреса редакції: «Eastern Europe», 11, rue Bassano, Paris, 16.
Піврічна передплата – 15 франків (3 долари).
З братерським привітом вам:
М. Грушевський
Прага, 27 вересня 1919
Примітки
Першодруки: Свобода (Джерсі Сіті). – 1919. – Ч. 129. – 30 жовтня. – С. 2; Америка (Філадельфія). – 1919. – Ч. 130. – 5 падолиста. – С. 2; Український прапор (Відень). – 1919. – Ч. ЗО. – 26 падолиста. – С. 4; Канадійський українець (Вінніпег). – 1919. – Ч. 55. Підпис: М.Грушевський. В кінці зазначені місце написання і дата: Прага, 27 вересня 1919. Редакційні примітки в «Америці» та «Українському прапорі» вказують на передрук листа за «Свободою».
Подається за публікацією у «Свободі».
…віддана під власть польську… – йдеться про рішення Найвищої Ради Паризької мирної конференції від 25 червня 1919 p., яким була санкціонована тимчасова окупація Польщею Східної Галичини. Див. тексти та коментарі до статті «Ще один звільнений край» та відозв «За Галичину», «До народів цивілізовано світу».
Партія українських соціалістів-революціонерів… на своїй партійній конференції у вересні с. р…. зажадала суду за державну зраду… – у головних рішеннях конференції УПСР, що відбулася 7 – 8 вересня 1919 р. у Вінниці, зазначалося:
«Та сама одірваність влади Директорії від українського народа завела її нарешті за кордон України і подиктувала їй акти, які не тілько йшли всупереч з національними і соціальними інтересами українських трудових мас, але являлись зрадою цих інтересів» (Борітеся – Поборете! – Відень, 1920. – № 1 (Вересень). – С. 56).
…Знаю людей, що ведуть ту справу в місії… – М.Грушевський мав на увазі насамперед голову Надзвичайної дипломатичної місії у Празі Максима Антоновича Славинського (1868 – 1945) – українського громадсько-політичного діяча, публіциста, поета і перекладача, активного діяча української громади в Петербурзі, депутата І Державної Думи Росії, редактора органу української фракції І Думи «Украинского вестника», представника Української Центральної Ради при Тимчасовому уряді. У 1919 – 1923 рр. очолював дипломатичну місію УНР у Чехословаччині.
Збережені листи М.Славинського до М.Грушевського (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 753) засвідчують велику взаємну повагу, багатолітню співпрацю двох видатних діячів українського руху. За участі М.Славинського вийшло перше видання «Очерка истории украинского народа» М.Грушевського (1904). Він залучив історика до підготовки збірника «Формы национального движения в современных государствах» за ред. А.Кастелянського, розробки концепції та підготовки першої енциклопедії українознавства «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914 – 1916).
М.Славинський був автором статті про М.Грушевського, опублікованої у «Энциклопедическом словаре Товарищества «Братья А. и И. Гранат и Ко» (Москва, 1913. – Т. XVII. – С. 266 – 268), високо оцінював наукові праці історика, насамперед «Історію України-Руси», називаючи її «нерукотворним пам’ятником, що Ви його собі будуєте за життя». (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 753. – С. 37). Підтримував М.Грушевського і на своїй новій посаді голови Надзвичайної дипломатичної місії у Празі, хоча на їхніх стосунках відбилися тогочасні протиріччя, що панували в середовищі української еміграції.
В падолисті буде оголошений виказ всіх складок…– 14 листопада 1919 р. був укладений детальний звіт про одержані пожертви від американських українців та їх розподіл (Від Комітету незалежної України. Париж. 14 листопада 1919 року. За Комітет незалежної України: М.Грушевський, Д.Ісаєвич, М.Лозинський, Ф.Савченко // Свобода. – 1919. – Ч. 146. – 9 грудня. – С. 2; передрук за архівним примірником (машинописом): Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., 2006. – Вип. 10/11. – С. 708-711).
Звіт уклав Ф.Савченко (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 65. – Арк. 216). Згідно з цим документом, у серпні – жовтні 1919 р. надійшло 36 045 франків 25 сантимів. На час звіту з цих коштів було витрачено: на підготовку видання французькою мовою «Історії України» М.Грушевського, «Антології українського письменства», «Економіки України» І.Фещенка-Чопівського та «Галичина в рр. 1918 – 1920» М.Лозинського – 18 000 франків; на видання журналу «L’Europe Orientale» («Eastern Europe») – 5000 франків; на організацію Українського клубу в Женеві – 1500 франків; на допомогу Українському соціологічному інституту – 3000 франків (Свобода. – 1919. – Ч. 146. – 9 грудня. – С. 2).
…на інтернаціональній соціалістичній конференції в Люцерні– конференція відбулася 1 – 9 серпня 1919 р. Свою участь у міжнародному форумі М.Грушевський детально описав у статті «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)».
…в новім журналі… – йдеться про журнал «L’Europe Orientale» («Eastern Europe»), що виходив у Парижі з 1 вересня 1919 р. по 16 січня 1920 р. Загалом вийшло 12 номерів у 10 випусках. Журнал мав підзаголовок «Для оборони нових Республік Сходу», маючи на увазі Естонію, Латвію, Литву, Білорусь, Україну, Кубань, Північний Кавказ, Азербайджан, Грузію і Вірменію. М.Грушевський опублікував у журналі 6 статей.
Видання було спільним інформаційним органом делегацій соціалістичних партій нових республік, що постали на руїнах Російської імперії. Заходи щодо заснування журналу проходили паралельно з організацією закордонного осередку східноєвропейських республік. Активну роль у цих організаційних процесах відігравав М.Грушевський, у вирішенні фінансового забезпечення видання – Комітет незалежної України. У зверненні Комітету до українців Америки від 14 листопада 1919 р. зазначалося:
«Наші члени заснували часописи «Europe Orientale» – «Eastern Europe» – (були таки ініціаторами її): журнал сей ведеться спільно представниками нових республік, що організувались в старій Росії й боронять їх справу проти претензій росіян, поляків і тих, що їх підтримують. Справу сих республік – Естонії, Латвії, Литви, Білоруси, України, Кубани, Північного Кавказу, Грузії, Арменії, Азербайджану – вважаємо нашою спільною справою, бо спільними силами легче оборонити їх справу і нашу справу перед світом, переконати його в справедливости наших домагань. З 1 вересня журнал почав виходити в Парижі, по французькі і англійські, що два тижні, досі вийшло по 5 чисел на кождій мові; він виробляє собі потроху послух. Крім нашого Комітету з українських організацій підтримує його Українська Рада в Парижі» (Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., 2006. – Вип. 10/11. – С. 710).
Перші організаційні заходи з заснування часопису, концепцію видання, його зв’язок з Комітетом незалежної України та всю його коротку історію М.Грушевський висвітлює у своїй статті «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)».
М.Грушевський мав намір перенести видання до Женеви, де задумував створити постійний український еміграційний центр. У лютому 1920 р. вчений прийняв рішення про «ліквідацію женевського осідку», а разом з цим і закриття «L’Europe Orientale».
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 239 – 240.