Шевченкові роковини
Михайло Грушевський
Протягом цілого півстоліття роковини уродин і смерті великого нашого Кобзаря були маніфестацією, часами єдиною можливою того, що «ще не вмерла Україна».
Справді, були такі сумні часи, коли українці в царській Росії не могли нічим більше й зазначити, що вони ще живуть і не забули того, що вони українці, як тільки тим, щоб зібратися в Шевченкові роковини, справити панахиду «по рабу божім Тарасі», з вірними людьми пом’януть його «незлим тихим словом».
Коли ж наставали часи чи обставини, що пом’янути можна було гарно і прилюдно, то тоді мобілізувались усі сили громадські, щоб показати, що можуть українці: організовувались хори, споряджались грандіозні концерти, випускались спеціальні шевченківські номери, брошури і т. ін. Положим, в царській Росії ніколи, здається, не вдавалось в усій повні розвити сеї програми; але в Галичині справді виснажувалась вся громадська енергія, щоб обставити се свято можливо імпозантно!..
Довгі часи Шевченко був символом українства – не тільки культурним, національним, але також і соціальним, і політичним. За неможливістю казати від свого імені ясно і виразно те, що хотілось сказати, приходилось покликатись на сього класичного свідка як виразника мрій і бажань народних, розшифровувать його поетичні образи, підчеркувать його натяки, неясні й невиразні.
Чи минуло се? Здається, повинно б.
Нарід український сказав своє слово і підтримав його ділами, які не зможуть бути перечеркнені ніякими хитрощами дипломатів, ніякими інтригами ворогів українського відродження. Поруч Шевченкових роковин з’явилось далеко більш пророчисте політично-національне свято української самостійності і з’єднання України. Які б сили не виступили против гасел, котрим присвячене воно, сі гасла не вмруть, свято не зникне.
І соціалістичні мрії Шевченка – неясні, знейтралізовані біблійською фразеологією, поблідли перед ясним і сильним словом, котрим висловив свої соціалістичні домагання свідомий український селянин і робітник. Правда, в Києві і, мабуть, не тільки в Києві українським організаціям знову приходиться громадитись для того, щоб святкуванням Шевченкових роковин підчеркнути, що поза соціальною сферою зістається далі національна сфера потреб, домагань і бажань. Але хто вірить в те, що такого маніфестування треба буде довго?
Мабуть, недалекий час, коли національні, політичні і соціальні домагання, які носилися перед мисленними очима нашого Кобзаря й знаходили більш або менш виразисте відбиття в його поетичних оборотах, будуть сповнені і тривко.
Тоді значіння маніфестацій сих національних, соціальних і політичних досягань та їх перемоги перейде до наших днів як святкування актів 22 січня та або інших моментів, які зазначаться в боротьбі за сі досягання. Шевченкові роковини, одначе, не втратять і тоді свого значіння як пам’ять всеї тої доби національного життя, котрої він навіки останеться центральною фігурою. Але з глазу національних, соціальних, політичних мотивів його поезії, що втінеться в інших, може, яскравіших моментах, виступлять глибші, основніші течії його поезії, які так довго заслонювались тими мотивами. Ми знаємо їх – се висока гуманність, проповідь вселюдського братства, величання любові і згоди як найвищого добра на землі.
Шевченко належить до поетів, у котрого сі мотиви любові до людини виступають особливо яскраво, залягають особливо глибоко. Всі інші мотиви випливають з них. Він гнівається, клене, грозить, тому що його почуття любові ображається людською кривдою. Ті явища, против котрих повставав він, переживаються і відходять, але основний мотив, котрий водить його проповіддю – любов і гуманність, – не переживаються і зістаються вічно.
По старому слову апостоловому – коли переживуться пророцтва і поучения, зістанеться любов. Шевченко зістанеться вічним дорогим проповідником любові, учителем релігії людства. В сім безмежне виховуюче значіння його поезії, яке не буде ніколи пережите.
І ся сторона його поезії все яскравіше мусить підчеркуватись Шевченковими святкуваннями, в міру того, як інші українські свята святитимуть побіди в інших сферах українського життя.
Примітки
Вперше опублікована в газеті: Життя Поділля (Кам’янець на Поділлі). – 1919. – № 68. – 10 березня. – С. 1 – 2. Підпис: М.Грушевський. Стаття не внесена до жодного бібліографічного покажчика праць М.Грушевського. Передрук здійснений у журналі: Український історик. – 2006 – 2007. – Ч. 4/1-2. – С. 105-106.
Подається за першодруком.
Шевченкові роковини, яким присвячена стаття М.Грушевського, широко відзначалися того року в Кам’янці-Подільському, де була створена Комісія з влаштування свят. 10 березня, в день народження Кобзаря, на Соборній площі за участі громадськості, шкіл, Українського університету, міського самоврядування, земства та військової влади відбулася панахида. З промовою виступив професор Українського державного університету В.О.Біднов. 11 березня, в день роковин смерті, в Народному домі відбувся урочистий концерт-вистава, влаштований спільними силами українських організацій і установ та артистів театру М.Садовського. Прибуток від концерту призначався у фонд спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку в Кам’янці.
Місцевий часопис «Село» присвятив окреме число Кобзарю, вмістивши статті професорів Українського університету та місцевих літераторів. Як повідомляла преса, у підготовці цього числа взяв участь і М.Грушевський, що дало змогу виявити невідому на сьогодні ще одну шевченкознавчу працю М.Грушевського «Шевченкове слово» (див. у цьому томі).
Вшануванню пам’яті Кобзаря М.Грушевський присвятив низку своїх публіцистичних праць: «[Виступ на Шевченковому святі 1896 р. у Львові]», «[Виступ на Шевченковому святі 1902 р. у Кракові]» (Грушевський М. Твори: У 50 т. – К., 2008. – Т. 11. – С. 45-50, 150-154); «Сіяння вітру», «В сорок восьмі роковини Шевченка», «Два ювілеї», «Свято єднання», «Шевченкове століття» (Там само. – К., 2005. – Т. 2. – С. 243-250, 382-385, 418-421, 430-432, 468-471); «Шевченків день», «Пам’ятник Шевченку», «Українське свято», «Українські свята і українські будні», «Шевченко і українська минувшина», «Пам’ятник Шевченку» (Там само. – Т. 3. – С. 16, 257, 271 – 272, 273, 324 – 327, 328 – 336); «Шевченко як проповідник соціальної революції»; «Шевченкове слово» Детально див.: Бурлака Г. Тарас Шевченко у публіцистиці Михайла Грушевського // Записки НТШ. – Львів, 2012. – Т. CCLXIII: Праці Філологічної секції. – С. 530 – 535.
…національне свято української самостійності і з’єднання України – йдеться про день 22 січня. 24 січня 1919 р. голова Ради Народних Міністрів УНР В.Чехівський та Міністр народної освіти І.Огієнко підписали закон, за яким встановлене «щорічне святкування 22 січня як дня проголошення Українською Центральною Радою самостійності України» (див.: Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 – листопад 1920 рр. : Документи і матеріали. У 2-х томах, 3-х частинах. – К., 2006. – Т. 2 / Упоряд.: В.Верстюк (керівник) та ін. – С. 453). День 22 січня 1919 р. увійшов в історію України як день Злуки – об’єднання УНР та ЗУНР в єдину соборну українську державу.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 32 – 34.