Поклик [Комітету незалежної України]
Михайло Грушевський
Великі гасла визволення народів потоптані. Наша Галичина віддана полякам; російським генералам Колчаку та Денікіну доручено відбудовувати стару Російську державу разом з Україною. Так рішили нинішні правительства, які кермують світом, і з ними нема навіть що говорити більше під теперішню хвилю. Треба звернутись до громадянства; треба вияснити впливовим партіям, впливовим органам і широким громадянським кругам всю глибину кривди, яка діється під теперішню хвилю українцям, та й іншим народам бувшої Росії; всю тяжкість злочину, який діється над українським народом, і всю шкоду, яка чиниться світовому спокоєві хибкою політикою нинішніх керманичів, – щоб сею дорогою добитись кінець кінцем зміни сеї політики під натиском громадянської опінії.
Сього не мають змоги чинити офіціальні делегації Української Республіки, вислані її правительством до правительств інших держав. До сього мусить взятись українське громадянство.
Ви, дорогі земляки, маєте в Америці змогу дорогою преси, зборів, маніфестацій, депутацій звернути увагу громадянства і всяких впливових чинників та розкривати перед ними наші кривди, жалі й домагання. В Європі круг наших можливостей значно вужчий і вимагає тим більшої праці їх використання.
«Комітет незалежної України», котрому ми даємо почин, скільки йому його сили і засоби позволять, старатиметься використати сеї можливості.
В головніших політичних центрах Європи він постарається заснувати свої відділи із сталим осідком, для того щоб увійти в безпосередні зносини з політичними партіями, впливовими діячами й представниками преси.
Для освідомлювання політичних кругів і преси вже тепер приступаємо разом з представниками інших покривджених народів бувшої Росії до видавання часописі у французькій і англійській мові, яка має розсилатись членам парламентів, політичним діячам та важнішим органам преси цілого світу.
Для поширювання вірних відомостей і збивання баламутств, розширюваних нашими ворогами, розпочинаємо видавання книжок про Україну та український нарід у французькій та англійській мові. В першу чергу мають бути видані: а) історія України, б) географія, в) економіка, г) вибір українського письменства від найдавніших часів до нинішнього дня, д) історія української літератури, є) огляд українського мистецтва, ж) вибір українських пісень і композицій з мелодіями і вступними статтями про українську музику, з) окрема книжка про Західну Україну (Галичину, Буковину й Угорську Україну).
Для здійснення сих планів потрібно значних сил і великих коштів, і тепер, коли переважна частина наших країв захоплена ворогами, наші просвітні й політичні організації паралізовані в своїй діяльності, і навіть самі зносини перервані, ми мусимо в першій лінії звернутись по поміч до вас, – котрі не підпали великій руїні нинішнього часу. Послужіть Україні в сей тяжкий, але великий момент, так, як вам показує громадянське сумління і ваша змога.
Про вжиток надісланих вами засобів і про нашу діяльність будемо вас ретельно сповіщати через часописі.
Тимчасова адреса Комітету:
Theodore Savtchenko, 28, rue Pauouet, 28, Paris (16)
Париж, 26 липня 1919
За комітет незалежної України:
Михайло Грушевський
Дмитро Ісаєвич
Михайло Лозинський
Федір Савченко
Примітки
Подається за першодруком у газеті: Свобода (Джерсі Сіті). – 1919. – Ч. 98. – 19 серпня. – С. 2. Підпис: За Комітет незалежної України; Михайло Грушевський, Дмитро Ісаєвич, Михайло Лозинський, Федір Савченко. В кінці перед підписами зазначена дата: Париж, 26 липня 1919. Авторство М.Грушевського встановлене за збереженим автографом: ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 65. – Арк. 6 – 9. Там також зберігається машинопис тексту з виправленнями автора (Арк. 10 – 12). Передрук: Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., 2006. – Вип. 10/11. – С. 705 – 706. Ця публікація не зафіксована у жодному бібліографічному покажчику праць М.Грушевського.
Звернення, адресоване до американських українців, було заслухане та ухвалене на установчих зборах Комітету незалежної України в Парижі 26 липня 1919 р. (Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., 2006. – Вип. 10/11. – С. 704 – 705).
Комітет існував з 26 липня 1919 р. по 31 серпня 1920 р. Історію КНУК М.Грушевський подав у статті «Ліквідація Комітету незалежної України». З сучасних досліджень див.:
Садов А. М.С.Грушевський і Комітет Незалежної України за матеріалами родинного фонду Грушевських (ЦДІАК, ф. 1235) (Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., 2006. – Вип. 10/11. – С. 697 – 724.
Його автор висловлює декілька думок щодо особливостей комітету. Одна з них, про напівтаємний характер організації на кшталт масонської ложі, базується на підставі листа самого М.Грушевського до М.Чечеля від 12 грудня 1919 р., у якому автор повідомляє:
«На Зборах Комітету порятунку в Парижі 12.XI. ми вибрали Вас членом. Комітет напівсекретний. 17 грудня будуть загальні збори в Парижі, про се Вас сповіщаю, і запрошую» (Марочко В. «Що чути з України і Києва…»: Невідомі листи Михайла Грушевського 1919 – 1922 років // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – К., 2005. – Вип. 14. – С. 82).
Ця теза лідера КНУК до певної міри суперечить відомостям про подальшу діяльність Комітету, який достатньо відкрито подавав інформацію про свою діяльність, а відомості про його створення вільно поширювалися в середовищі української еміграції. Про це свідчить лист С.Шелухіна до Є.Чикаленка від 14 червня 1920 р. Критикуючи позицію соціалістів-революціонерів та М.Грушевського, він зазначав:
«Надумав Грушевський видати свою історію в перекладі на фран[узьку] мову. Як се зробити? І от він вигадав «Комітет незалеж[ної] Укр[аїни]», з себе та Ісаєвича. Для галичан запросив Лозинського. От і весь комітет, наче більше немає незалежників нікого. Для адреси і зборів взяв Савченка, який має наше бюро преси й контору для того. Після сього пішли шукати грошей для Коміт[ету] незал[ежної] Укр[аїни]» (Чикаленко Євген. Щоденник (1919 – 1920). – К., 2011. – С. 388 – 389).
Ці відомості співпадають з первісною практичною метою КНУК, визначеною самим М.Грушевським у листі до М.Чечеля від 12 грудня 1919 p.: «Головне завдання є публікації, зв’язки з американськими українцями» (цит. за: Піскун В. Політичний вибір української еміграції (20-ті роки XX століття): Монографія. – К., 2006. – С.350 – 351). З огляду на несприйняття УПСР та УСДРП в тодішньому офіційному політикумі – уряді Директорії – слушною видається думка про КНУК як «еміграційний опозиційний уряд», «проект опозиційного українського представництва за кордоном, яке мало об’єднуватись навколо М. Грушевського і, очевидно, протиставляти себе офіційному уряду УНР» (Садов А. М.С.Грушевський і Комітет Незалежної України за матеріалами родинного фонду Грушевських… – С. 701).
Наша Галичина віддана полякам… – 25 червня 1919 р. Найвища рада Паризької мирної конференції прийняла фатальне для українців рішення, яким санкціонувала тимчасову окупацію Східної Галичини. З благословення Антанти поляки перейшли в наступ, і до середини липня 1919 р. Східна Галичина була окупована Польщею. 11 липня 1919 р. польська сторона офіційно передала уряду УНР текст з рішенням Найвищої Ради щодо Східної Галичини. Детально див. у цьому томі тексти та коментарі до статті «Ще один звільнений край», відозв «За Галичину!» та «До народів цивілізованого світу».
В головніших політичних центрах Європи… Буковину й Угорську Україну… – цю частину тексту (з незначною редакцією) взято із «Постанови установчого засідання Комітету незалежної України» від 26 липня 1919 р. (Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., 2006. – Вип. 10/11. – С. 704-705).
Про вжиток надісланих вами засобів і про нашу діяльність будемо вас ретельно сповіщати через часописі – у листі «До українців в Америці» від 27 вересня 1919 p. M.Грушевський висловив подяку всім, хто відгукнувся на «Поклик», надіславши допомогу на розвиток Комітету. 14 листопада 1919 р. був також опублікований детальний звіт про діяльність Комітету та використання пожертв, що надійшли з Америки у серпні – жовтні 1919 р. (Від Комітету Незалежної України. Париж. 14 листопада 1919 року. За Комітет Незалежної України: М.Грушевський, Д.Ісаєвич, М.Лозинський, Ф.Савченко // Свобода. – 1919. – Ч. 146. – 9 грудня. – С. 2; передрук за архівним примірником (машинописом): Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., 2006. – Вип. 10/11. – С. 708-711).
Михайло Грушевський Дмитро Ісаєвич Михайло Лозинський Федір Савченко – саме ці особи, присутні на установчих зборах Комітету 26 липня 1919 p., увійшли до його тимчасового бюро: М. Грушевський та Д.Ісаєвич як представники УПСР, М.Лозинський як представник Галичини, Ф.Савченко як представник Української Ради в Парижі. Як анонсувалося у постанові установчих зборів, Комітет мав бути спільним органом УПСР та УСДРП, але представників соціал-демократів на той час не було в Парижі. Пізніше ЦК соціал-демократичної партії висловив негативне ставлення до КНУК, його склад поповнили персональні члени: М.Шраг, М.Чечель, О.Жуковський, П.Чижевський, Ю.Бачинський, О.Коваленко, М.Шаповал.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 235 – 236.