За Галичину! Відозва до світової демократії
Михайло Грушевський
Відозва делегації Української партії соціалістів-революціонерів до всіх соціалістичних партій
[Звернення надіслане секретареві Інтернаціоналу 31 грудня 1919 р.]
Дорогі товариші!
Ви дуже добре знаєте, що міжнародна конференція в Люцерні, яка відбулася в серпні минулого [1919] року, прийняла одноголосне рішення на знак протесту проти політики польського уряду та Антанти в Східній Галичині. Конференція задекларувала, що збройна окупація цього краю польським урядом за активної моральної і технічної підтримки держав Антанти в ім’я так званих історичних прав не відповідає принципам Інтернаціоналу. Конференція закликала, щоб окупаційні війська польської армії були негайно відкликані зі Східної Галичини, а питання щодо спірного українсько-польського кордону вирішувалося шляхом плебісциту.
Ця резолюція залишилася без наслідків. Навпаки, польський уряд, не задовольняючись мандатом Мирної конференції від 11 липня, почав вимагати й отримав ще більші поступки, незважаючи на протести делегації Української Республіки та Східної Галичини. У резолюції 21 листопада Найвища Рада постановила, що Східна Галичина повинна залишатися протягом двадцяти п’яти років під управлінням Польщі зі своїм статутом, що гарантував би їй територіальну автономію. Через двадцять п’ять років подальшу долю краю вирішить Ліга Націй.
Але польський уряд не був задоволений цим рішенням і наполягав на остаточній, а не тимчасовій анексії. Французький уряд підтримав ці претензії, і допіру президент Ради, Ж.Клемансо, «мав задоволення оголосити» в Chambre Des Deputes (Палаті депутатів) свою особисту перемогу – заміну тимчасового мандату поляків стосовно Галичини на остаточне приєднання.
Цей новий тріумф Клемансо, всупереч більш розважливій позиції інших союзників, вразив усіх тих, хто хоч трохи обізнаний з цією справою. Він свідчить не лише про порушення прав народів розпоряджатися своєю долею, але й проголошує результати, що повністю суперечать бажанням населення.
Півроку польської окупації Східної Галичини показало всім дуже ясно, чого можна очікувати від польського правління цим краєм. За цей час Східна Галичина стала найнещаснішим та найжалюгіднішим краєм у світі. І це без перебільшення. У краї воістину царить беззаконня, всі громадські інституції зруйновані, населення пригноблене терором. Інтелігенція та селяни гниють у в’язницях і концтаборах, які при такому огидному правлінні стали направду осередком епідемій.
Край заражений тифом; згідно з офіційною статистикою, сотні комун знищено цією недугою, проте жодних заходів для боротьби з нею не було вжито. Умови життя жахливі. Люди живуть у землянках, майже не забезпечені харчами, тому що зерно та врожай конфісковує польська влада. Населення налаштоване дуже ворожо до польської влади. Навіть поляки втікають із краю, з жахом усвідомлюючи, що за таких умов вони приречені на смерть або громадянську війну.
Соціалістична преса, не лише українська, але, зокрема, й польська, не перестає засуджувати такий стан речей. Навіть для тих політиків, які все ще мріють про ізолювання Німеччини та кордон із колючого дроту супроти більшовизму, створення табору відчаю і страждання, яким стане Східна Галичина під польським пануванням, є, вочевидь, безглуздям. Продовження польської окупації Східної Галичини буде ще більш неприйнятним для тих, кого не захопила химера імперіалізму і хто бажає лише миру в Європі. Ніколи ні українські селяни й робітники Східної Галичини, ні українська інтелігенція не будуть підпорядковуватися польському контролю. А Галичина під цим контролем стане центром заворушень, які будуть постійно загрожувати миру в Європі.
Унаслідок всього цього ми, українські соціалісти, надсилаємо нашим товаришам по всьому світу відозву із закликом мобілізувати всі свої ресурси – пресу, громадськість, парламентські представництва, – щоб гучно виступити в інтересах прав зневажених народів розпоряджатися власною долею, а також вимагати в інтересах миру, здоров’я і добробуту Європи:
1. Щоб польські війська негайно покинули Східну Галичину.
2. Щоб польська влада дозволила повернутися всім, хто був насильно депортований.
3. Щоб через місцеві органи, економічні комісії союзників та їхні Товариства Червоного Хреста цьому повністю зруйнованому краю була надана попередня допомога у вигляді ліків, одягу та будівельних матеріалів.
4. Щоб мандат на управління Східною Галичиною був відкликаний у польського уряду, а Галичина отримала можливість для запровадження автономії та захисту під контролем Ліги Націй або, за потребою, міжнародної комісії.
Від імені делегації Української партії соціалістів-революціонерів
М. Грушевський, голова.
Д. Ісаєвич, секретар.
Примітки
Вперше опублікована в Парижі 1920 р. окремими брошурами паралельно англійською («For Galicia! Appeal to the world democracy») та французькою («Pour la Galicie. Appel a la democratie mondiale») мовами. Заклик вийшов з підзаголовком: Відозва делегації Української партії соціалістів-революціонерів до всіх соціалістичних партій. Підпис: Від імені делегації Української партії соціалістів-революціонерів М.Грушевський, голова. Д.Ісаєвич, секретар. Примітка («Звернення надіслане секретареві Інтернаціоналу 31 грудня 1919 p.») вказує на орієнтовну дату написання.
Авторство М.Грушевського встановлене за згадками у статті «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.»:
«В порозумінні з т. Ісаєвичем, як секретарем делегації, ми рішили випустити інформаційну брошюру на французькій і англійській мові про Галичину – котру саме в тім часі Клемансо віддавав полякам без усяких застережень, при мовчазній згоді Ллойд- Джорджа, всупереч ранішим постановам Найвищої Ради. Я написав відозву в сій справі «До цивілізованого світу», додав історичну записку і кілька документів про польські звірства: се все разом розіслано було до соціалістичних партій і випущено двома окремими брошурами по-французьки і по-англійськи, під фірмою Закордонної делегації УПСР («Pour la Galicie. Appel a la democratie mondiale»; «For Galicia. Appeal to the world democracy»).
Авторизовані машинописні копії тексту брошури з правками та дописками М.Грушевського зберігаються: ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 67. – Арк. 65 – 69, 76; 70-73; 74-75; 77-79 (англ.); Арк. 82-85; 86-89; 90-93; 94-106; 118-120 (франц.).
Текст складається з самого заклику, який є скороченим варіантом звернення «До народів цивілізованого світу», та додатку про умови перебування українців у таборах інтернованих, упорядкованого за матеріалами тогочасної преси.
Подається вперше українською мовою за англійським варіантом у перекладі К.Нікітюк.
Відозва написана у зв’язку з фатальними для українців Східної Галичини постановами Найвищої Ради Паризької мирної конференції від 25 червня 1919 р. та 20 листопада 1919 р. Перша постанова санкціонувала тимчасову окупацію Східної Галичини, яка з благословіння Антанти до середини липня 1919 р. була окупована Польщею. Другою постановою Найвища Рада затвердила угоду між Антантою і Польщею про надання останній тимчасового 25-річного мандата на управління автономною Східною Галичиною («Статут для Східної Галичини»).
І хоча останнє рішення вже 22 грудня 1919 р. було відтерміноване, воно не вплинуло на реальний статус краю. Рішенням Ради Амбасадорів держав Антанти в Парижі від 14 березня 1923 р. Польща отримала юридичне право на володіння Східною Галичиною, офіційно визнавши східний кордон Польщі за Ризькою угодою. Перебіг подій, пов’язаних з вирішенням долі Східної Галичини, детальніше розкрите у відозві «До народів цивілізованого світу» та статті «Ще один звільнений край», вміщених у цьому томі.
…міжнародна конференція в Люцерні… – конференція в Люцерні відбулася 1 – 9 серпня 1919 р. М.Грушевський з Д.Ісаєвичем презентували на ній УПСР. Детально перебіг конференції та свою участь у ній М.Грушевський висвітлює у статті «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.».
…мандатом Мирної конференції від 11 липня… – див. коментар до статті «Ще один звільнений край» та звернення «До народів цивілізованого світу».
У резолюції 21 листопада Найвища Рада постановила, що Східна Галичина повинна залишатися протягом двадцяти п’яти років під управлінням Польщі зі своїм статутом… – у тексті відозви подана дата офіційного оголошення тимчасового 25-річного мандата на управління Східною Галичиною, ухваленого Найвищою Радою 20 листопада 1919 р. Детально цей сюжет розкритий у коментарях до статті «Ще один звільнений край» та зверненні «До народів цивілізованого світу».
Але польський уряд не був задоволений цим рішенням і наполягав на остаточній, а не тимчасовій анексії – див. коментар до статті «Ще один звільнений край».
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 250 – 257.