Сторіччя великого українця

Михайло Грушевський

Не можна завершувати рік, не згадавши, що на 1919 припадає 100-річчя від дня народження великого письменника, представника українського руху минулого [19] століття, Пантелеймона Куліша, який народився в 1819 і помер 1897 у маленькому хуторі на Чернігівщині. Два факти з історії України XIX ст. тісно пов’язані з його ім’ям. Це Кирило-Мефодіївське братство, діяльність якого у 1846 – 1847 рр. стала кульмінаційним моментом розвитку української ідеї в XIX ст., що асоціюється з трьома визначними іменами: Шевченком, Костомаровим і Кулішем; та «період Основи», час діяльності українського гуртка в Петербурзі (1858 – 1862), яка проявлялася в пропаганді й численних публікаціях, і яка мала вагомий вплив на розвиток українського руху; час, коли після смерті Шевченка Куліш як один із найвизначніших представників українофільства встановив справжню диктатуру розуму в українському літературному й політичному житті.

Однак вплив Куліша не був довготривалим. Погіршилися стосунки між провідником і його друзями, соратниками й послідовниками, поступово колишній голова почав суперечити провідним ідеям української літератури, а деколи навіть власним поглядам. Та він продовжував працювати натхненно й завзято, чи то йшлося про поезію, чи журнальні статті, чи історію.

На схилі літ Куліш майже не впливав на тодішнє українське життя. Не тільки його памфлети, але й геніальні твори більше не знаходили відголосу серед українців, і взаємна ворожість позначила останні роки великого українського метра.

Шевченко й Куліш, хоч і дуже різні в своїй творчості, є найхарактернішими фігурами цього визначного часу.

Шевченко, виходець із селянської, наполовину кріпацької сім’ї, все своє життя був провідником радикальних і навіть соціалістичних ідей, ідеї соціальної емансипації, які повпливали на формування його національних і політичних поглядів.

Куліш походив із старшинського козацького роду та був представником козацьких культурних і державотворчих традицій. Незважаючи на те, що його позиція упродовж життя зазнала певних змін, він залишався вірним національно-культурним ідеям і був прибічником загальносвітового розвитку.

У приватному листі за 1857 р. він описує програму, якої дотримувався протягом довгих років:

«Вважаю, що потрібно організувати видання газети (щомісячного журналу), щоб запезпечити право на існування нашій мові. Ми збагатили російську мову виразами, яких вона не знала до цього, перебуваючи в мороці російської культури. Тепер ми маємо забрати з відсотками те, що нам належить, не переймаючись тим, що Пушкін й інші з ним зробили. Я зараз перекладаю на нашу мову першу частину «Чайльд Гарольда» так, наче російської не існує, а є тільки наша і англійська. Коли я закінчу решту – три частини, ви побачите, наскільки це вдало. Треба перекласти «Гамлета», «Вільгельма Телля», щоб знову надати звучання нашій мові, яка стала мовою селян, щоб вона могла служити універсальній думці».

Це було програмою всієї літературної еволюції наступного століття, і Куліш сам багато зробив для її втілення у життя; але, залишаючись на боці культурного розвитку, він, зрештою, відмовився від попередніх переконань щодо історичних традицій, щодо історії козацтва, славу якого він так палко оспівував до цього, та навіть від демократичних принципів, які раніше сповідував.

Творча спадщина Куліша дуже різноманітна. Він багато писав у різних жанрах і з неоднаковим успіхом.

Він був ліричним, епічним, драматичним поетом, автором великих історичних трилогій, і час до часу йому вдавалося писати досконалі речі, але, найчастіше, його твори тенденційні, нещирі і загалом невдалі. Його численні переклади Біблії, Шекспіра, Байрона здебільшого характеризуються холодністю. З багатьох його романів і повістей лише декілька стали класичними, як славнозвісна «Хроніка 1663 року» «Чорна рада». Окремі частини його вагомої історичної праці – Історії козаччини (яка нараховує 7 томів, описуючи події до 1654 р.) – є чудесними, але загалом позиція автора надто упереджена, щоб мати наукову цінність. У своїх літературно-критичних есе, іноді довершених і блискуче написаних, він теж часто вдавався до перебільшення.

Вплив тих численних творів, які він написав за своє життя, на літературу, національний рух і українську політичну думку був таким значним, що він ще й досі відчувається в найрізноматнітніших сферах, починаючи від українського правопису, що названий на честь автора, і закінчуючи історичними концепціями та поглядами наших сучасників.

Сучасний українець використовує фонетичний правопис Куліша – «кулішівку» – (хоч і змінений) і читає його переклади Біблії й Шекспіра. Це свідчить про його вагому роль в українському житті. Незважаючи на його перебільшення та кардинальні зміни позиції, Куліш залишиться назавжди одним із найвидатніших представників української ідеї.

Примітки

Вперше під заголовком «Le Centenaire d’un Grand Ukrainien» опублікована французькою мовою у виданні: L’Europe Orientale (Paris). – 1919. – № 8. – 16 Decembre. – P. 232 – 234, а також паралельно в англомовному варіанті цього ж видання («Eastern Europe»). Підпис: M.Hrouchevski. Передрук французькою: Mykhailo Hrouchevskyi. Sa vie et son oeuvre. – Paris, 1997. – P. 145 – 147.

Подається вперше в перекладі з французької О.Козак за виданням: L’Europe Orientale (Paris). – 1919. – № 8. – 16 Decembre. – P. 232-234.

Стаття «Сторіччя Великого українця», яку вводимо до наукового обігу українською мовою, доповнює короткий, але важливий перелік праць М.Грушевського про П.Куліша. На сьогодні відома його некрологічна звістка (ЗНТШ. – Львів, 1897. – Т. XV. – Б. с.; передрук: Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2004. – Т. 6. – С. 571) та розлога студія «В тридцяті роковини Куліша: соціально-традиційні підоснови Кулішевої творчості» (Україна. – К., 1927. – Кн. 1 – 2. – С. 9 – 38). М.Грушевський також опублікував невідому раніше першу редакцію драматичної поеми Куліша «Иродова морока, вертепна містерія на різдвяні свята» (Україна. – 1927. – Кн. 1 – 2. – С. 96 – 104) та написав передмову «Перша редакція «Іродової мороки» Куліша» (Там само. – С. 94 – 96).

…помер 1897… – у тексті допущена коректорська помилка: дата смерті П.Куліша вказана: 1887.

Це Кирило-Мефодіївське братство… – цей сюжет документально відтворений у (Кирило-Мефодіївське товариство. У 3 т. – К., 1990. – Т. 2. – С. 10 – 194), а також у справах інших братчиків (Там само. – Т. 1 – 3).

Уперше найповнішу збірку документів слідчої справи кирило-мефодіївців підготував М.Грушевський до століття від дня народження Т.Шевченка: Матеріяли до історії Кирило-Мефодіївського брацтва. Признання кирило-мефодіївців / Приладив до друку М. Грушевський // Збірник пам’яті Тараса Шевченка (1814-1914). – К., 1915. – С. 99-256. Публікація, до якої увійшли й протоколи допиту П.Куліша, була здійснена за копією, зробленою з двотомної слідчої справи, що зберігалася в архіві київського, подільського та волинського генерал-губернатора.

Сама справа була сформована з ініціативи генерал-губернатора Д.Бібікова, який у квітні 1847 р. звернувся до начальника III відділу О.Орлова з проханням копіювати та надсилати до Києва всі протоколи допитів та інші матеріали слідства, що і було зроблене. І хоча ця київська добірка переважно дублювала справу III відділення (у 19 частинах), проте дослідник історії Кирило-Мефодіївського товариства В.Міяковський зазначав, що в ній містилися окремі оригінальні документи початкового етапу слідства, які не відправляли з Києва до Петербурга (див.: Міяковський В. З нових матеріалів до історії Кирило-Методіївського брацтва // Україна. – 1924. – Кн. 1 – 2. – С. 121 – 124).

Копія справи була зроблена з ініціативи Н.Молчановського, який від 1891 р. був керівником відділу канцелярії київського генерал-губернатора, а від 1902 р. – її начальником.

«Він узяв кирило-методіївське діло додому, в глибокім секреті, з великими обережностями зробив з нього копію (писав її глухонімий переписувач, умисно вишуканий для сього – це оповідав мені пок. Молчановський перед смертю). По смерти Молчановського (в грудні 1906 р.) ця копія переховувалась у його приятеля О. Ів. Левицького. Він носився з гадкою її опублікування, але не відважуючись це зробити, кінець кінцем передав її для опублікування мені, до огляду на 100-літні роковини народин Шевченка; зимою 1913 р., по опублікуванню витягів з неї, копія була повернута Ор. Ів. Левицькому»,

– проливає світло на історію добірки М.Грушевський у редакційній примітці до статті В.Міяковського «З нових матеріалів до історії Кирило-Методіївського брацтва» (Там само. – С. 121). За свідченням В.Міяковського, після 1915 р. сліди київської справи губляться, на 1924 р. серед документів генерал-губернаторського архіву їх не виявлено. Не вдалося розшукати цієї справи й упорядникам тритомного корпусу «Кирило-Мефодіївське товариство».

… «період Основи»… – наприкінці 1850-х років у Петербурзі зібралися колишні члени Кирило-Мефодіївського братства М.Костомаров, В.Білозерський, Т.Шевченко, П.Куліш, О.Маркович. З їхньої ініціативи у другій половині 1858 р. постала Петербурзька українська громада. Петербурзька громада, генетично пов’язана з Кирило-Мефодіївським братством, мала значно ширші масштаби діяльності та кількість членів. На початку заснування сходини громадівців відбувалися в помешканні П.Куліша, на що вказують його листи до Т.Шевченка.

Саме тоді Куліш подав прохання до міністерства народної освіти про дозвіл видавати український журнал під назвою «Хата», зміст якого активно обговорювали майбутні автори. Найголовнішою ділянкою праці Громади стала видавнича діяльність, зосереджена насамперед довкола «Основи» (1861 – 1862), де Куліш умістив низку своїх літературних та історичних творів.

Окрім «Основи», петербурзька Громада видавала в друкарні Куліша так звані «метелики»: впродовж трьох років вийшло 40 книг з творами тогочасних українських письменників. 1862 р. вийшла друком його поетична збірка «Досвітки. Думи і поеми». Із забороною українського слова Громада згортає свою діяльність. Детально див.: Антонович М. З історії громад на рубежі 1850 – 1860 років // Київська старовина. – 1998. – № 2. – С. 35-49.

Шевченко й Куліш… – проблему «Шевченко – Куліш» М.Грушевський значно ширше розглядає у своїй праці «В тридцяті роковини Куліша: соціально-традиційні підоснови Кулішевої творчості» (Україна. – К., 1927. – Кн. 1 – 2. – С. 9 – 38), в досить різкій формі («Куліш прокляв козаччину і Шевченка») у статті «Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання. Замітки з приводу дебат на конференціях закордонних членів партії».

У приватному листі за 1857 р. він описує програму, якої дотримувався протягом довгих років… – йдеться про лист Пантелеймона Куліша до Григорія Галагана від 30 березня 1857 р. із С.-Петербурга:

«У мене така думка, що нам би не вадило завести свій журнал, щоб дать южноруському слову гражданство. Ми збагатили московську річ словами, котрих, при їх темноті науковій, у москалів не було. Тепер треба взять своє назад з лихвою, не вважаючи на те, що хозяйствовав на нашому добрі Пушкін і інші. Оце я, оддихаючи, переложив по-нашому перву пісню «Чайльда Гарольда» так, мов і на світі нема московської речі, а єсть тілько англійська да наша. Переложу ж і три останні, і побачите, коли не буде добре. Так же само треба переложити «Гамлета», «Вильгельма Теля», «Геца фон Берліхінгена» і «Ламермурську молоду», щоб виробить форми змужичалої нашої речи на послугу мислі всечоловічній» (Частная переписка Г.П.Галагана. 3. Письма П.А.Кулиша (1856 – 1858 гг.) // Киевская старина. – 1899. – Т. 66. – Сент. – С. 349).

…перекладаю на нашу мову першу частину «Чайльд Гарольда»… – повний переклад «Чайльд Гарольдової мандрівки» вийшов у Львові у 1905 р. заходами І.Франка.

…«Гамлета»…– див.: Шекспир У. Гамлет, принц данський: Переклад П.А.Куліша. Виданий з передмовою і поясненнями д-ра Ів.Франка. – Львів: Українсько-руська видавнича спілка, 1899.

…«Вільгельма Телля»…– П.Куліш чимало сприяв популяризації творчості німецького поета і драматурга Фрідріха Шіллера, перекладаючи його ліричні вірші та балади, працював і над перекладом «Вільгельма Телля» (переклад залишився неопублікований).

Творча спадщина Куліша дуже різноманітна– див. бібліографічні покажчики праць П.Куліша та досліджень про нього: Дорошенко В. Найновіша література про П.Куліша: (Інформативний огляд видань і розвідок за останні п’ятнацять літ; 1914 – 1928 рр.) // ЗНТШ. – Львів, 1928. – Т. CXLVIII. – С. 307 – 334; Кирилюк Є. Бібліографія праць П.О.Куліша та праць про нього. – К., 1929; Ямпольський І. До бібліографії праць П.О.Куліша та писань про нього // Літературний архів. – 1931. – Кн. 1/2. – С. 154 – 178; Його ж. Ще декілька додатків до бібліографії П.Куліша // Там само. – Кн. 3. – С. 100 – 102; Федорук О. Пантелеймон Куліш: Бібліографія літератури (1989 – 2002) // Відкритий архів. Щорічник матеріялів та досліджень з історії модерної української культури. – К, 2004. – Т. 1. – С. 453-573.

Його численні переклади Біблії…– роботу над першим повним перекладом Біблії українською мовою П.Куліш розпочав наприкінці 1860-х років і продовжував до останніх днів життя. У співпраці з І.Пулюєм підготував переклад Нового Заповіту, який вийшов у Львові 1881 р. Повний переклад Біблії (Святе письмо Старого і Нового Завіту), що його зробили П.Куліш, І.Пулюй та І.Нечуй-Левицький, з’явився 1903 р. заходами Британського та Закордонного Біблійного товариства. На час написання цієї статті Біблія в їхньому перекладі була перевидана у Відні (1912 р.) та Берліні (1921 p.).

…Шекспіра…– у перекладацькому доробку П.Куліша особливе місце займають п’єси Шекспіра. Перший том перекладів творів англійського драматурга вийшов коштом автора у Львові 1882 р. під назвою «Шекспирові твори. З мови британської поперекладав Куліш». До неї увійшли «Отелло», «Троїл і Крессида» і «Комедія помилок». П.Куліш і надалі працював над відтворенням спадщини британця українською мовою. Загалом він переклав 13 драм. По його смерті за видання цих перекладів узявся І.Франко. П’єси з його супровідними статтями виходили протягом 1899 – 1902 рр. у Львові: «Гамлет, принц данський» (1899), «Приборкана гоструха», «Макбет», «Коріолан» (1900), «Юлій Цезар», «Ромео та Джульетта», «Багато галасу знічев’я», «Антоній і Клеопатра» (1901), «Міра за міру», «Король Лір» (1902).

…Байрона…– П.Кулішеві належить вагоме місце в історії вітчизняної перекладної байроніани. Він відтворив українською поему «Чайльд Гарольдова мандрівка» (1905), що донині залишається єдиним повним перекладом цього відомого твору українською, переклав три частини роману у віршах «Дон Жуан» (1890 – 1891), а також переспівав близько двадцяти поезій, що ввійшли до збірки «Позичена кобза» (1897) поруч із лірикою Й.Гете, Г.Гейне, Ф.Шіллера.

…славнозвісна «Хроніка 1663 року» «Чорна рада» – у тексті допущена коректорська помилка у назві твору: надруковано «хроніка 1660 року» замість «хроніка 1663 року». Йдеться про перший україномовний історичний роман. Сюжет твору висвітлює боротьбу за гетьманську булаву після смерті Б.Хмельницького, що призвело до скликання Чорної ради в Ніжині 1663 р. Повний текст роману був виданий 1857 р.

Окремі частини його вагомої історичної праці – Історії козаччини… є чудесними, але загалом позиція автора надто упереджена, щоб мати наукову цінність – автор має на увазі такі історичні праці П.Куліша: История воссоединения Руси. – СПб., 1874. – Т. 1 – 2; М., 1877. – Т. 3; Материалы для истории воссоединения Руси (вийшов тільки один том у 1877 р. в Москві); Отпадение Малороссии от Польши (1340-1654). – М., 1888. – Т. 1-2; М., 1889. – Т. 3.

Над проектом оновленої версії під назвою «История воссоединения Руси», в основу якого були покладені названі твори та документи, П.Куліш працював майже до кінця життя. Спершу це друге видання було задумане як дев’ятитомник, але реалізоване у вигляді семи томів, що дійшли до сьогодні у вигляді авторського списку (зберігається в Інституті рукопису НБУВ). Сучасні дослідники розглядають цей проект як найбільшу і найголовнішу історичну студію в його творчій спадщині (Ясь О. Історичне письмо Куліша у світлі його інтелектуальних трансформацій // Хроніка 2000: Пантелеймон Куліш: письменник, філософ, громадянин: До 190-річчя від дня народження П.О.Куліша. – К., 2009. – С. 459 – 528).

За оцінкою М.Грушевського, «История воссоединения Руси» «лишилася надовго найвизначнішою працею по історії початків козаччини. Але його екстраваганції відвернули суспільність від його історичних праць» (Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1995. – Т. VII: Козацькі часи – до року 1625. – С. 567). Нові роботи у цій царині, зокрема «Отпадение Малороссии от Польши», за характеристикою М.Грушевського, були «іще більше суб’єктивні і з наукової точки погляду зовсім малоцінні» (Грушевський М. Розвиток українських досліджень у XIX столітті і вияви у них основних питань українознавства // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2007. – Т. 8. – С. 256). У новітніх студіях тритомники «История воссоединения Руси» та «Отпадение Малороссии от Польши» названі «радше схемою української історії, якою її бачив сам автор, ніж глибоким науковим синтетичним дослідженням» (Федорук Я. Авторський список другого видання «Истории воссоединения Руси» // Молода нація. – К., 2004. – № 1. – С. 93-98).

…починаючи від українського правопису, що названий на честь автора… – йдеться про український фонетичний правопис «кулішівка», застосований П.Кулішем вперше в «Записках о Южной Руси» (СПб., 1856. – Т. 1). Згодом «кулішівка» прислужилася для друку «Кобзаря» 1860 року, журналу «Основа» (1861 – 1862 рр.) та ін. Після Емського указу 1876 р. її заборонили в Російській імперії. У 1890-х рр. у видозміненому вигляді була впроваджена в школах Галичини, а в Наддніпрянській Україні стали вживати «грінченківку» (дещо змінену «кулішівку»).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 52 – 54.