Від редакції

Михайло Грушевський

Заснований з нагоди століття українського літературного відродження (1898), «Літературно-науковий вістник» впродовж двадцяти років свого існування в тяжких умовах старого режиму незмінно ставив свої завдання служити органом ідей і змагань поступових, демократичних кругів нашого громадянства, без різниць партійного орієнтування, і може похвалитись, що збирав на своїх сторінках найкращі белетристичні, публіцистичні й наукові українські сили, не вважаючи на те, що, не розпоряджаючи багатими засобами, ніколи не міг вабити їх матеріальними вигодами.

Завсіди, від самого початку свого наш журнал був дефіцитним і підтримувавсь в перших роках львівським Науковим товариством ім[ені] Шевченка, потім Українсько-руською видавничою спілкою і, нарешті, в останніх роках Товариством підмоги українській літературі, науці й штуці. Але літом минулого року се товариство повідомило нашу редакцію, що далі, як до кінця року, воно не може його підтримувати фінансово, і редакційний комітет після переговорів з різними видавничими товариствами, які не приставали на його умови, рішивсь спробувати власними силами повести видавництво в сім році, покладаючись на спочуття й підмогу громадянства.

В критичний час, який переживає тепер видавнича справа, багато різних органів преси в останніх місяцях апелювало до помочі громадянства. Наш, найстарший з українських журналів, думаємо, має теж несогірше моральне право апелювати до нашого суспільства. Коли кожна бібліотека української інституції – чи буде то кооператив, чи школа, чи якась установа, поспішить передплатити його, тепер же, з початком року, то се не тільки забезпечить існування нашого журналу, але й дасть змогу уложити план видання не занадто скупий: від числа передплатників, особливо тих, які надішлють передплату в найближчих тижнях, буде залежати і великість книжок нашого журналу, і висота накладу (число примірників), а значить, і ціна книжок, і висота гонорару, себто можність для співробітників за свої твори й статті діставати гонорар «голодний» чи відповідний до теперішніх умов життя.

Все се речі не індиферентні для нашого культурного життя, і ми сподіваємось, що широкі демократичні круги нашого громадянства: організоване селянство, робітництво, інтелігенція, кооперативи, школи, самоврядування й усякі публічні інституції підтримають наш старий журнал в його бажанні послужити якнайкраще нашому народові в сей трудний і відповідальний момент.

Київ, 1 січня 1919

Примітки

Вперше опублікована в журналі: ЛНВ. – 1919. – Т. LXXIII. – Кн. І. – С. 3 – 4. Без підпису. В кінці зазначена дата й місце написання: Київ, 1 січня 1919.

Подається за першодруком.

У статті автор закликає українське громадянство в критичний час підтримати відроджений з початком Української революції «Літературно-науковий вістник».

Заснований з нагоди століття українського літературного відродження (1898)… – «Літературно-науковий вістник» заснований з ініціативи М.Грушевського на базі журналів «Зоря» та «Житє і слово» у 1898 р. До складу першої редакції входили М.Грушевський, І.Франко, О.Маковей, О.Борковський. У 1898 – 1905 рр. – видання НТШ, у 1905 – 1914 рр. – Українсько-руської видавничої спілки. Виходив у Львові (1898 – 1906)та Києві (1907 – 1914,1917 – 1919). Мотиви і головну мету перенесення видання до Києва у 1907 p., його всеукраїнський характер М.Грушевський обгрунтував у своїх публіцистичних працях «До наших читачів в Галичині» (Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 282 – 283); «До наших читачів в Росії» та «» (Там само. – Львів, 2005. – Т. 2. – С. 328 – 331; 337 – 346).

Детально див.: Бурлака Г. Співпраця Михайла Грушевського та Осипа Маковея в перші роки видання «Літературно-наукового вістника» (з додатком вибраних листів О.Маковея до М.Грушевського) // Слово і час. – 2004. – № 5. – С. 58 – 74); Корбич Г. Журнал «Літературно-науковий вістник» львівського періоду (1898 – 1906). – К., 1999.

…підтримувавсь в перших роках львівським Науковим товариством ім[ені] Шевченка… – Наукове товариство імені Шевченка було як ініціатором заснування часопису, так і його видавцем від січня 1898 р. до квітня 1905 р.

…потім Українсько-руською видавничою спілкою… – рішення про перехід ЛНВ під опіку Спілки було ухвалене на засіданні Виділу НТШ 12 квітня 1905 р. (див.: Хроніка НТШ. – Львів, 1905. – Ч. 23. – С. 3 – 4). У своїй автобіографії М.Грушевський зазначав, що «фірма Наукового Товариства ім. Шевченка – наукової інституції, підпомаганої субвенціями краю і міністерства, нерідко ставала на заваді в свобіднім вислові своїх гадок» (Грушевський М. Автобіографія. 1926 р. // Великий Українець. Матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського. – К., 1992. – С. 228). Відомий грушевськознавець І.Гирич пов’язує перехід з періодичними конфліктами всередині НТШ поміж старою «фамілією Грушевського» та її опозиціонерами і вбачає за цим кроком бажання М.Грушевського та І.Франка увільнити журнал від внутрішньої цензури (Гирич І.Б. М.Грушевський і І.Франко: до історії взаємин // УІЖ. – 2006. – № 5. – С. 52).

Українсько-руська видавнича спілка – перша українська пайова громадська видавнича організація, заснована у Львові у жовтні 1898 р. за участю М.Грушевського, І.Франка, О.Маковея та ін. для видання і популяризації творів світової літератури, поширення поступових суспільних і наукових поглядів. Статут Спілки був прийнятий 7 лютого 1899 р. Існувала до 1917 p., здійснила понад 300 видань. Про свою участь в організації в «Автобіографії» 1906 р. вчений писав:

«В сій Спілці я з початку займав місце голови надзорчої ради, а пізніше, коли надзорчу раду злучено з дирекцією, – голови дирекції, й брав і досі беру діяльну участь в видавничій і в адміністраційній діяльності» (Грушевський М. Автобіографія. 1906 р. Великий Українець. – С. 205). Детальніше див.: Бурлака Г. До історії створення «Українсько-руської видавничої спілки» // ЗНТШ. – Львів, 2005. – Т. CCL: Праці Філологічної секції. – С. 761 – 769.

Товариством підмоги українській літературі, науці й штуці – поштовхом до заснування 1908 р. у Києві цього товариства стала проблема фінансового забезпечення Інституту українознавства, проект якого розробив М.Грушевський. Фундатори: В.Леонтович, М.Грушевський, М.Лисенко, Є.Чикаленко, І.Шраг та ін. По суті, це товариство надавало юридичний статус відомому «комітету спадкоємців» (у різний час до нього входили В.Антонович, Ф.Рильський, І.Шраг, В.Науменко, М.Лисенко, М.Комаров, Д.Багалій, В.Леонтович, М.Грушевський, Є.Чикаленко та ін.), створеному для розпорядження відсотками з призначеного на українські справи капіталу В.Симиренка. Статут Українського товариства для підмоги науці, літературі і штуці у Києві, підготовлений М.Грушевським, був затверджений 19 березня 1908 р. У 1917 р. товариство видавало газету «Нова рада», у 1917 – 1918 рр. – ЛНВ.

Але літом минулого року се товариство повідомило нашу редакцію, що далі, як до кінця року, воно не може його підтримувати фінансово… – про це свідчить і звернення секретаря та завідувачки конторою ЛНВ Н.Романович-Ткаченко до одного з засновників Українського товариства для підмоги науці, літературі і штуці у Києві В.Леонтовича. У своєму листі від 25 листопада 1918 р. вона писала:

«Те важке становище, в якому зараз перебуває контора «Л.Н.Вістника» змушує редакційний комітет «Вістника» звернутися до Вас з проханням вирішити на зборах Товариства підмоги справу з «Вістником». Дирекція друкарні Товариства підмоги звертається за грошима до контори, але не одержує, бо контора не має грошей; тоді дирекція питає, до кого ж звернутися? Хто господар журналу? Позаяк Товариство підмоги не відмовилося довести до кінця року запомогу журналові, то контора й прохає полагодити справу з боргом в друкарню і дати відповідні розпорядження в друкарню, щоб друк не задержувався через невиплачення боргу» (ІР НБУВ. – Ф. 246. – Од. зб. 207).

…і редакційний комітет… рішивсь спробувати власними силами повести видавництво в сім році… – впродовж липня 1917 р. – грудня 1918 р. до складу комітету входили: О.Олесь (редактор), Н.Романович-Ткаченко (секретар та завідувачка конторою), П.Мокроус (бухгалтер), М.Мочульський (співробітник редакції). У січні – лютому 1919 р. видавцем журналу був О.Жуковський, редактором – О.Олесь; у березні ЛНВ видавав комітет за редакцією О.Олеся; квітні – червні – за редакцією М.Івченка. Остання книжка часопису, датована липнем – вереснем 1919 р. (Т. LXXV. – Кн. 7 – 9), вийшла лише у жовтні 1920 р. (редактор-видавець – комітет співробітників).

З приходом до Києва більшовицької влади у грудні 1919 р. папір був реквізований, друкарня націоналізована (див.: Від Редакції. – 1919. – Т. LXXV. – Кн. VII – IX. – С. 195). Протягом 1919 р. окремі книжки ЛНВ «складалися й друкувалися в надзвичайно скрутних умовах, під час майже загальної руїни нашого культурного життя», виходили об’єднаними, з запізненням через неможливість знайти достатню кількість паперу, за що редколегія вибачалася перед читачами (див.: Від Редакції. – 1919. – Т. LXXIII. – Кн. IV – VI. – С. 96).

Наш, найстарший з українських журналів, думаємо, має теж несогірше моральне право апелювати до нашого суспільства – проект такого звернення розробив М.Грушевський. Від імені редакційного комітету він запропонував такі умови:

«Ви будете нести матеріальну сторону видання; покривати дефіцити його і побирати приходи, поки будете. […] Поки Ви будете видавцями ЛНВ, Комітет буде жадати за порозуміннєм з Вами висоту гонорарів, оплат персоналу, ціну передплати і окремих книжок і величину їх. Літературна сторона зістається в завідуванню Комітету, котрий може свобідно доповнятись через кооптацію» (ІР НБУВ. – Ф. 246. – Од. зб. 36).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 14 – 15.