Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1909 р. / В сорок восьмі роковини Шевченка

В сорок восьмі роковини Шевченка

Михайло Грушевський

Слово на Шевченковому святі у Львові,
дня 17 лютого [1909] ст[арого] ст[илю].

З року на рік зростає слава і велич Шевченка, його культ серед нашого народу і созвучиях груп чужородних. Сотні зростають на тисячі, тисячі – на мільйони гарячих приклонників пам’яті нашого великого поета, найулюбленішого сина України. Все нові й нові покоління прибувають, національно усвідомлені, свідомі великого значення Шевченкової творчості, перейняті глибоким поважанням для голошених ним ідей.

Тріумфальним походом іде його слава з більших культурних центрів в менші, з ліпше розвинених національно і культурно країн в темні, ледве розбуркані простори нашої землі. Вихідці українські, вільні й невільні, несуть Шевченкову славу через безмежні простори Азії, до берегів Тихого океану, і пасерби рідної землі, що йдуть по ліпшу долю за межі Атлантики, побожно несуть з собою як свій національний паладій золоту книгу українського генія в гарячі праліси Бразилії, в холодні степи Канади. Де ступає українська нога, як святий стяг українського життя, підіймається корогва нашого Кобзаря.

Першою іскрою національного життя так часто буває віще Тарасове слово в якійсь занедбаній країні нашої несвоєї землі. А одним з найвірніших зв’язків, що в’яже верхи і низи нашої суспільності, різні групи нашої інтелігенції, різні часті нашої землі при всіх різницях в напрямах, поглядах, культурі і політичних обставинах, – се пієтизм для великого поета, спільний культ його поезії, його віщих ідей.

Він [є] святим прапором нашої національної одності, одним з найвизначніших символів української спільності, одноцільності України й українського життя – одноцільного, невважаючи на державні, церковні і всякі інші межі. Він [є] віщуном ліпших часів, коли, поборовши тяжкі перепони на шляху свого розвою, «встане Україна», вільна і могутня, повна сил і певності себе, і вільні руки подасть недавнім противникам для спільної дружньої праці на добро народів.

В тяжких часах найгіршого поневолення наших народних мас, занепаду нашого культурного і національного життя сей спільник хлопської недолі нашого люду блиснув яскравим промінням перед очима зневіреного суспільства. З-під убогої кріпацької стріхи, з темних передсінків панської челяді виніс він перед здивовані очі світу перли чистої поезії, високі ідеї гуманності, благородний ідеалізм людини.

І се було єдине в своїм роді, найбільше і найсильніше свідоцтво невичерпаних сил народного організму, невмирущої енергії відродження поневолених народних мас, що виключно майже представляли тоді український нарід, зраджений своїми вищими верствами, обрабований з усіх засобів матеріальних і духових. Воно наповнило радістю й надією всіх, хто не мирився з гадками про національну смерть українства, про неминуче виродження і загибель нашого народу.

І цілі десятиліття під’яремного життя, тяжкого поневолення українства постать геніального кріпака зіставалася сливе одиноким благовістям відродження. Як символ сього відродження вона зістанеться на віки дорогоцінним скарбом всенародним, спільним верхам і низам нашого суспільства, спільним всім напрямам його, всім частямнашої вітчини, розділеної, прип’ятої до різних державних організмів, але нероздільної і нерозривної. Ні одне ім’я в нашій довговіковій, повній багатого змісту традиції не панує так абсолютно, так нероздільно і повно над нашими симпатіями, не тішиться такою безмежною любов’ю, свобідною від усяких застережень і обмежень, як се благородне ім’я великого співця великого горя українського люду і його великих надій. Ні одне ім’я не в’яже нас в одну національну цілість, як воно.

Всім нам пам’ятні слова Шевченка, якими звеличав він великого будителя слов’янства Шафарика:

Во тьмі і неволі

Слав’янськії діти

Перелічив до одного, –

І забули у неволі,

Перелічив трупи,

Що вони на світі.

А не слов’ян, і став єси

А на давнім пожарищі

На великих купах, –

Іскра братська тліла –

На розпутті великому

Дотлівала, дожидала

Ієзекіїлем.

Рук твердих та смілих.

І о диво!

Трупи встали

І дождалась.

Прозрів єси

І очі розкрили;

В неволі глибоко

І брат з братом обнялися,

Огонь добрий, смілим серцем,

І проговорили

Смілим орлім оком;

Слово тихої любові

І засвітив, любомудре,

На віки і віки.

Світоч правди, волі;

І потекли в одне море

І слав’ян сім’ю велику

Слав’янськії ріки.

Сей пеан в приложенні до розбитої, пригнобленої, розшматованої України ще з більшою силою може бути звернений до нашого поета. Його поезія розкрила очі приспаному українству і роз’єднані часті України звела в одну національну сім’ю. Парафразуючи Тарасову хвалу Шафарикові, можемо з повним правом кликнути до нього самого:

Слава тобі, наш Тарасе,

Во віки і віки,

Що звів єси в одне море

Вкраїнськії ріки…

Не тільки з’єднав в одне тіло розшматовані часті української землі, українського народу, але й оживив його душею живою. На грибовищах старої державної України вказав ти живу невмирущу силу – український люд, український демос. Навчив бачити в нім носителя українського життя, українських надій на будуще. В своїй особі й своїй творчості розкрив нескінчено багатий, благородний зміст народної душі, народного життя. В розвої і поступі народних мас вказав нехибну дорогу до національного нашого відродження; в їх усвідомленні, в обороні їх прав, правробучих мас – запоруку нашого суспільного і національного подвигнення.

І заразом – з гарячим прив’язанням до свого народу, його традицій, його інтересів, його надій на ліпшу будучність, зв’язавши нерозривно поважання до всіх благородних змагань чоловіка взагалі; з релігією національності зв’язав релігію людства. В твоїх устах оборона людських прав свого народу не переступила ні на волос поважання людських прав чужих, і любов до України в тобі зливалася гармонійно з любов’ю до людини, обіцюючи на грунті здобутих національних прав не оргії національного егоїзму, а сильні підстави любові і братства.

Сі провідні ідеї Шевченкової творчості стали провідними ідеями нашого національного відродження, і Шевченкові свята стали неустанними маніфестаціями народолюбних, демократичних, поступових, гуманних ідей, які одушевляли й одушевляють ліпші часті нашої суспільності. Змістом Шевченкових свят стало не тільки засвідчення нашої вірності культу великого поета, але й вірності провідним ідеям його поезії. Вони являються публічним ісповіданням віри для нашого громадянства і обрахунком сумління його членів.

Перед лицем поета мусимо здати собі справу, чи живий в нас дух його? Чи не держимося ми тільки національної шкарлупи, позбавленої благородного змісту, вложеного в українство великим Кобзарем і іншими ліпшими представниками нашого відродження? Чи свідомі ми своїх обов’язків перед народними масами – сею основою українського життя, підставою нашого розвою і надій? Чи палить нас та свята, повна пожертвування любов до України, якій дав вираз Шевченко в знаних словах:

Свою Україну небогу –

За неї душу погублю…

Бо ж тільки тоді й наше свято буде честю і славою Шевченкові, а не профанацією його імені…

І коли живе в нас жива, нелицемірна любов і честь для нашого генія, пригадаймо собі під нинішню хвилю, що в теперішній момент наша честь і любов для нього повинна знайти в нас, як також у всій суспільності українській, ще інший вираз. Зближається п’ятдесятиліття смерті Тараса: за два роки воно, а за п’ять – століття його уродин. Вони вимагають від нас чогось більшого, чогось нового понад наші звичайні Шевченкові свята – крайній час взятися до здвигнення йому пам’ятника, гідного його і нас, не тільки во славу поета, а і во славу нашої національної ідеї.

Два роки, як піднято справу збудування пам’ятника Шевченкові в Києві, полагоджене всі потрібні формальності і збираються складки на сю ціль. Товариство що носить ім’я великого Кобзаря, взяло на себе се діло для Галичини. Всі часті української землі повинні взяти живу участь у здвигненні першого пам’ятника Шевченкові в серці нашої землі, на тих Дніпрових горах, де яких летів душею він в тяжкі хвилі свого життя і мріяв положити на нихсвоє серце, поточене великим горем українського народу.

Енергічною роботою коло здвигнення його повинні наші краї об’явити свою вдячність безсмертному будителю українського життя, свій пієтизм для його віщої творчості, свою вірність його святим заповітам. І заразом показати, що діло, зроблене ним, дало свій плід. Що Україна, збуджена дзвоном його струн, – живе. Що розділені часті української землі вже зібралися в собор велик. Що вони стають вже одноцільним національним тілом, оживленим одним серцем, одною мислю, одною кров’ю і одним мозком. І розвивається вже в тім відродженім і об’єднанім організмі та сила могутня, яка в хвилях високого піднесення народної енергії вміла дивувати світ. Як каже стара пісня:

Тим то стала страшенна козацькая сила,

Що у нас, панове молодці,

Була воля і дума єдина…

Покажім, що вертається до нас та давня сила.

Об’явім її світу!


Примітки

Вперше опублікована в журналі: ЛНВ. – 1909. – Т. 46. – Кн. 4. – С. 3 – 6. Коректа статті без виправлень автора зберігається в ЦДІАК України (Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 225. – Арк. 1 – 2 зв.). Передрукована в збірці: Грушевський М. Вибрані праці. Видано з нагоди 25-річчя з дня його смерті (1934 – 1959) / Упор. М.Галій. – Нью-Йорк, 1960. – С. 197-201.

Подається за першодруком.

Зміст статті відтворює виступ ученого «на Шевченковому святі у Львові, дня 17 лютого ст. ст.», що зазначено в примітці до заголовку. Зберігся лист товариства «Просвіта» у Львові від 15 (2) березня 1909 р. до М.Грушевського з подякою за промову: «Головний Виділ Товариства «Просвіта» почуваєсь до милого обов’язку подякувати Високоповажному Добродієві за виголошення промови на торжестві в пам’ять Т.Шевченка, тим більше, що по так великих трудах довгої подорожі не відмовили Товариству і Львівській громаді помимо короткого речення сеї важної прислуги, чим причинилися немало до збільшення торжественного настрою» (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 86. – Арк. 13).

Відомості про статтю-промову М.Грушевського подав до бібліографічного огляду в ЗНТШ В.Дорошенко (1910. – Т. 93. – С. 203).

Шевченковим дням М.Грушевський присвятив низку своїх публіцистичних праць: Шевченків день // Рада. – 1907. – 25 лютого); Два ювілеї // ЛНВ. – 1911. – Т.53. – Кн. 3. – С. 449 – 453); Свято єднання // ЛНВ. – 1912. – Т. 57. – Кн. 3. – С. 475 – 478); Шевченкове століття // ЛНВ. – 1914. – Т. 65. – Кн. 2. – С. 212 – 215); Шевченкові роковини // Життя Поділля. – 1919. – 10 березня. – № 68. – С. 1 – 2); В шістдесят четверті Шевченкові роковини // Україна. – 1925. – Кн. 1 – 2 (11). – С. 3 – 5.

У 1915 р. до столітнього ювілею від дня народження Великого Кобзаря М.Грушевський підготував переднє слово до розділу «Матеріали до історії Кирило-методіївського братства: Признання кирило-методіївців», видрукуваного у «Збірнику пам’яті Тараса Шевченка» (1814 – 1914). – К.,1915. Збірник відкривався статтею М.Грушевського «Великі роковини».

…слова Шевченка, якими звеличав він… Шафарика… – йдеться про поему «Єретик», яку Т. Шевченко написав у 1845 р. М.Грушевський цитує фрагмент поезії «Єретик» вірогідно за варіантом, видрукуваним у «Кобзарі», впорядкованому В.Доманицьким (СПб, 1907), де поема повністю була надрукована вперше.

Бо я – так її люблю… За неї душу погублю… – тут М.Грушевський цитує фрагмент вірша Т.Шевченка «Сон» («Гори мої високії»). При цитуванні, вірогідно, використовував варіант, поданий у виданні: Шевченко Т. Кобзарь з додатком споминок про Шевченка писателів Тургенєва і Полонського. – Прага, 1876. – Т. II. – С. 101 (можливо, цитує по пам’яті, так як замінює початок фрази, слово «убога» – на «небога», «мою» – на «свою»).

…збираються складки… – збереглося багато документів про збір пожертв у 1909 р. Зокрема, Українська громада в Парижі прибутки від влаштованого концерту в пам’ять Шевченку призначила у фонд пам’ятника (лютий 1909 p.). На вечорі пам’яті на Кубані зібрано 136 крб. 23 коп. (лютий 1909 p.). Наприкінці серпня 1909 р. комітет Львівських українських товариств зібрав 2550 корон.

Товариство, що носить ім’я великого Кобзаря, взяло на себе се діло для Галичини – про участь НТШ та безпосередньо М.Грушевського в цій справі свідчить автограф ученого, що зберігається в ЦДІАК України (Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 225. – Арк. 29 – 30 зв.; без підпису і дати), зі зверненням до українців Галичини збирати пожертви на спорудження пам’ятника Шевченкові в Києві.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 2, с. 382 – 385.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 605

Модифіковано : 27.02.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.