Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Ще про врожай

Михайло Грушевський

Сього місяця в Петербурзі зачалися засідання осібного «совещания об урожае». Перше засідання було 8 жовтня, про друге ще не було вісті.

Поки зібралися порадитися про врожай, вийшло так, що треба заразом думати і про будучий неврожай, бо озимина пропаща майже скрізь. Та сю справу відложено, поки докладні відомості прийдуть, а поки що думали, що робити з хлібом з сього урожаю. Дві цікаві справи при тім виникли. Одна – що хліб з Росії скуповують дешевою ціною, вивозять за границю, особливо до Німеччини, а потім, як у Росії хліба не стане і ціна підійметься, тоді вони звідти везуть назад і дорогою ціною продають.

Казали, що треба положити мито (пошлину) на хліб, що до Росії везуть: брати з нього гроші, щоб не мінжували ним, не вивозили навмисно, щоб потім дорожчою ціною назад в Росію ж продати. Друга справа – про позички під хліб. Говорено про те, щоб побудувати по залізницях хлібні склади, на ті гроші, що залізниці беруть з хліба на склади (по копійці з п’яти пудів), щоб у тих складах хліб міг лежати й по кілько місяців. А для позичок під хліб щоб завести осібний банк, щоб позичав селянам гроші під хліб, аби селянинові не приходилося за безцінок продавати хліба, потребуючи грошей.

Справді, воно дивно, що в Росії, де найбільше народу живе з хліборобства, нема осібного банку, який би дбав про хлібороба, позичав би йому гроші під хліб і в інших справах йому був помічний. Але й те треба сказати, що про такий банк се не перший раз заводять мову. Головне діло, не можуть найти способів, як би сей банк міг сам з селом, з хліборобами самими діло вести. Має гроші на позички під хліб Державний (Государствений) банк, – кільканадцять мільйонів. Але що ж? Такий банк буває на губернію один, або найбільше два; йому в дрібні справи з селянами входити трудно, і виходить так, що ті гроші позичаються великим панам, а селянам майже ніякої користі з них нема.

п’ять літ тому заведено було «управление по делам мелкого кредита», умисно для позичок селянам. Посередниками мали бути земства – земські каси. За порукою земств отсе «управление» мало позичати гроші і сільським товариствам: позичковим, господарським і крамницям товариським. Так що ж? Показується, що навіть сі гроші, призначені на позички, не розбираються – не розбирають їх земства до своїх кас, не позичають товариствам і селянам. Як чиновницькі «присутствия» і канцелярії не вміють завести діла з селянином, помогти йому, так і нинішні земства, що стали також звичайними собі чиновницькими канцеляріями, після того, як останніми літами з них викурено людей, що хотіли працювати для народу, для його добра.

Ну, а як візьметься до сього діла хто з громадянства – дивись, щоб не обжалувано за сю роботу, ніби людей бунтує, та не вислано куди-небудь на прохолоду. Так відганяють людей, охочих попрацювати для народу, а потім даремно пробують канцелярськими способами, через чиновників наладити діло, яке потребує щирих робітників на місці, на селах – таких, що працювали б з любові до діла, до народу, «для Ісуса, а не для хліба куса», як у нас говорять.


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1909. – 29 жовтня. – № 9. – С. 1-2. Підпис: М.Гр. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 247 – 248.