Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Закон про свободу віри

Михайло Грушевський

Перед самим одкриттям Державної Думи прийшла звістка, що правительство взяло з Думи назад свої проекти законів про свободу віри і шлюби людей різної віри. І так на ніщо пішла голосна боротьба, яку звели з правими поступові і середні члени Думи минувшої весни, щоб обстояти сі закони.

Мало чим добрим могла похвалитися нинішня Дума. Поступових депутатів – таких, що добиваються більшого права і більшої свободи для людей, в сій Думі небагато, нема їх і півтораста на всіх 439 депутатів. А правих, тих, що против свободи, хоч не багато більше, та вони все більше дають собі духу, побачивши, що на їх слова вважає правительство – міністри і всяке начальство. А середні депутати, звані октябристами, бо вони, мовляв, стоять за царський маніфест 17 октября, що дав Росії свободу і конституцію, – вони теж здебільшого не відважалися обороняти свободу, а так робили, як хотілося начальству. Тому небагато доброго вийшло з сеї Думи, і дуже пишалася вона, як закон про свободу віри одстояла.

Закон сей був виготовлений правительством ще давніше; він мав ближче вияснити права свободи віри, що надав маніфест 17 квітня (апреля) 1905 p. Праві і духовенство (Синод) дуже противилися тому законові, але октябристи постояли за ним, разом з поступовими депутатами, і пододавали до міністерського проекту ще різні права. Робили вони се, головно, для старообрядців московських, що тримаються октябристів. І такий закон в Думі зложено, щоб вільно було всякому свою віру проповідувати, поширювати, з православної віри на свою віру інших намовляти, не тільки що самому переходити на яку хоч віру.

Так і повинно б бути, бо не можна нікого до віри силувати. Віра для чоловіка річ – найсвятіша, се діло його совісті і не можна її чіпатися, тим менше – не можна якусь віру накидати живосилом. Багато-багато пролилося сліз гірких і навіть війн кривавих велося за віру, тому що сильніші хотіли слабших до своєї віри силою тягти, а ті не давалися, а як не могли силою відбитися, то потайки своєї віри держалися і всяку обиду за те приймали. Багато брали, арештовували, засилали людей за те, що з православної віри на іншу намовляли й переводили. Після маніфесту 17 квітня 1905 р. не можна вже забороняти сього або за се карати: стало вільно переходити на яку хоч віру і інших до того призводити. Та праві й духовенство православне багато против того виступає, каже, що з того православній вірі буде шкода. А яка користь їй, що силою при ній держатимуть?

Тепер от, як вийшла звістка, що правительство взяло з Думи закони про віру, побоюються, щоб справа з сими законами про свободу віри знову не потяглася надовго. Як почнуть в міністерстві новий закон виробляти, то може се надовго затягнутися, і не знати, який-то новий закон предложить. А тим часом треба, щоб докладно було звісно, що можна в справах віри, що вільно, і чого не можна забороняти нікому. А то й досі, особливо по селах, до людей за се чіпляються по-давньому, так, якби й не проголошено було свободи віри царським маніфестом 17 квітня 1905 р.


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1909. – 22 жовтня. – № 8. – С. 1 – 2. Підпис: М.Гр. Стаття написана 12 жовтня 1909 р. (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 303 зв.).

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 245 – 246.