Століття Фінляндії

Михайло Грушевський

5 вересня (сентября) скінчилося сто літ з того часу, як прилучено до Російської держави Фінляндію, то значить землі за Петербургом, над Балтійським морем, де живе народ фінський. Перед тим сі землі належали до Швеції, а Росії се було дуже не на руку, що так під самий Петербург шведська границя підходила. В 1808 р. зайняла вона Фінляндію.

Щоб прихилити фінів і шведів, що там жили, до Росії, цар Олександр І весною 1809 р. на соймі, то значить – зібранні депутатів фінляндських (так як дума фінляндська), сам пообіцяв словом своїм царським, що Фінляндія буде зоставатися при своїх правах і конституції своїй. З того часу і досі Фінляндія зіставалася при Росії як край осібний, автономний, як се називають – то значить, що сам собі закони постановляє. Намісника, губернаторів, чиновників усяких назначає правительство російське. Але закони постановляє фінляндський сойм і подає на затвердження цареві. І всяке діловодство по судах і урядах (присутствиях) і наука по школах іде на місцевій мові – по-шведськи й фінськи.

Останніми часами в Фінляндії велика тривога, що їх все більше підтягають під різні російські порядки. Тому й століття се не святковано як день радісний. Бо фінляндці дорожать своїми правами, своїми порядками, якими добилися ліпшої долі.

Фінляндія – сторона дуже бідна. Половина землі і тепер ще під лісом, а родючого грунту дуже мало: холодно там і мороз часто побиває збіжжя. Проте люди живуть заможніше і ліпше, ніж у нас, дарма, що край у нас багатіший і дозвільніший. Се тому, що фінські люди живуть дуже роботящо, тверезо, а найважніше – що просвічені. Майже кождий вміє читати; на сто душ знайдеться ледве 2 таких, що не вміють читати, та й то десь, може, в глухім кутку.

Поки Фінляндія була при Швеції, за кількасот літ всі пани, поміщики, чиновники, міщани стали з шведів: або з родовитих шведів, або з фінів, що говорили і писали по-шведськи. Бо шведська мова вважалася мовою панською, просвіченою, а фінська – тільки для темного мужика. Вчили по школах тільки по-шведськи і думали, що фінська мова до того не придатна, так як декотрі у нас на Україні кажуть про українську мову, що вона не здатна на людську мову, а тільки на мужицьку.

Та з того часу, як Фінляндія одійшла до Росії, почали різні тямущі і учені фіни на ту гадку приходити, що далеко ліпше фінським дітям вчитися по-фінськи і фінському селянству на своїй мові просвічатися; тому треба для них фінські книжки та газети видавати і по школах по-фінськи вчити. Спочатку з них сміялися, потім їм противилися, а далі побачили, що воно таки справді так: для фінського народу таки його рідна фінська мова спосібніша.

Почали вчити по-фінськи в школах по селах, де більше живе фінів, а по містах, де більше привикли до шведчини – як не по-фінськи, то бодай фінської мови вчать і письменства. Почали писати й видавати на фінській мові книжки й газети. І дуже се справді поширило просвіту між фінським народом і помогло йому до теперішнього добробуту. Та згодом і пани, купці, міщани й інтелігенція почали приймати назад фінську мову. Бо просвічене, свідоме селянство та робітники – велика сила, тягне за собою й панів, і інтелігенцію.

Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1909. – 10 вересня. – № 2. – С. 3. Підпис: М.Грушевський. Стаття написана між 4 і 5 вересня 1909 р. (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 рр. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 297).

Подається за першодруком.

Детально див.: Игельстром А. Финляндия // Формы национального движения в современных государствах Австро-Венгрия. Россия. Германия / Под ред. А.И.Кастелянского. – Спб., 1910. – С. 625 – 653.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 237 – 238.