Соціальний елемент у національній боротьбі

Михайло Грушевський

Внаслідок такої соціальної та економічної структури України, питання національного й політичного визволення тісно пов’язане з економічними та соціальними проблемами.

Вже в XVII ст. масові народні рухи, які призвели до відокремлення України від Польщі і формування Української республіки (яка потім приєдналася до Московії), мали як соціально-економічне, так і національно-політичне підгрунтя. Національне та політичне визволення України було водночас і звільненням українських селян з-під влади польських поміщиків, землі яких переходили в державну власність або до рук селян, які переважно займали їх навіть без дозволу обробляти. Недавні бунти проти російського й польського режимів стали водночас бунтами проти влади іноземців та усталеного економічного ладу; це була так звана боротьба «за землю і свободу трудового люду».

В уявленнях народу політична свобода була неможливою без переходу земель до рук дрібних землеробів, і той, хто хотів підбурювати його до боротьби проти пануючого режиму, мусив обов’язково вносити до своєї програми пункт про скасування приватної власності на землю. Від 1870 р. саме під таким гаслом пропагували ідеї революції та соціально-політичного визволення. Під час Першої російської революції у 1904 – 1905 рр. політичні партії революційного спрямування, особливо соціалісти, поширюючи ці ідеї серед «Селянських спілок», значною мірою вплинули на формування їхньої політичної та соціальної свідомості.

Селянський революційний рух, який поширився по Україні, та насильна експропріація великих маєтків і їх розподіл між селянами як її результат, репресії під час реакції в 1906 – 1907 рр., які торкнулися всіх, хто був причетний до заколотів, тільки посилили переконання прихильників національно-політичного визволення і трудового люду.

Найсвідоміші із селян розуміли неможливість покращання соціально-економічного становища без радикальної реформи політичного режиму. Без гарантій на свободу не могло бути землі. З іншого боку ті, які прагнули національно-політичного визволення, переконалися, що лише економічна, а в такій аграрній країні, як Україна, – аграрна реформа, могла посприяти об’єднанню інтелігенції та робітничого класу і залученню останніх до боротьби за національну і політичну свободу.

Оскільки не лише російський уряд, але й ліберальна буржуазія та соціалістичні російські партії фактично не поділяли національних прагнень українців, українська інтелігенція розуміла, що тільки створення відповідної соціальної бази допоможе їм досягнути відчутного успіху в своїй національній політиці.

У найближчому майбутньому лише селяни могли стати цією базою, адже робітничий пролетаріат у більшій своїй частині був денаціоналізований і перебував під впливом російських соціал-демократів, які завжди ставилися вороже до національних українських рухів. А селян можна було схилити на свій бік лише за допомогою аграрної реформи, проведеної на користь бідних селян, дрібних землевласників і пролетаріату.

Захищаючи ідею такої реформи, прогресивна українська інтелігенція проголошувала війну буржуазії і передусім – великим землевласникам. Це не могло зупинити розвиток проукраїнських настроїв, адже антиукраїнська за народженням, вихованням і самоідентифікацією буржуазія ставилася вороже до будь-яких претензій українців щодо національного самовизначення. Невеликою втратою було принести її в жертву, позаяк її роль на політичній арені та в культурному житті була незначною і для національної ідеї вона становила радше загрозу, ніж підтримку.

Звільнити Україну з-під влади великих землевласників і ліквідувати всі їхні маєтки означало для трудового люду не лише позитивне вирішення економічного питання, а й усунення перешкод для національного руху, адже саме великі землевласники були надійною опорою антиукраїнського режиму та підтримували консерватизм і реакцію [Щоб краще розуміти масштаби економічної та політичної впливовості великих землевласників під час революції, достатньо ознайомитися з такими даними: в 9 українських губерніях селяни володіли приблизно 23 млн десятин землі (1 десятина = 1.09 га); близько 13 млн перебували в руках великих землевласників, 3 млн були фіскальними, церковними землями тощо. Для детальнішої інформації див.: Аграрне питання в Україні та земельний закон Центральної Ради.].

З огляду на такі політичні та національні передумови українська інтелігенція була змушена стати на захист інтересів бідного селянства.

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 210 – 211.