Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Соціальна структура України

Михайло Грушевський

Певні історичні події вплинули на соціальну структуру українського народу. Внаслідок цих подій провідні верстви населення неодноразово піддавалися денаціоналізації. Вперше – під час окупації західноукраїнських земель Польщею в XIV – XV ст. Тоді польська шляхта витіснила клас землевласників – боярів. Пізніше те саме з невеликими видозмінами сталося в Центральній Україні. Врешті, після об’єднання із Московією, відбулося глибоке змосковщення шляхти в Східній Україні, яка втратила будь-який зв’язок із народом. Процес вилучення і надання земель урядом, як і особливості національної й економічної політики країни, залежали від московської та сильно змосковщеної корінної аристократії.

Схожий процес денаціоналізації, хоч і в різних проявах, відбувався в середовищі української буржуазії, ремісників, промисловців, капіталістів: їх або витісняли іноземці, або ж вони самі асимілювалися під впливом поляків і росіян. Внаслідок єврейської еміграції з Німеччини до Польщі в XV – XVI ст., в Україні, що була на той час польською територією, опинилася велика кількість євреїв – ремісників, торговців і фермерів з різними державними прибутками та поміщицьким майном.

Такою була соціальна структура України під час революції.

Все сільське господарство, за невеликим винятком, перебувало в руках іноземців, особливо росіян і поляків: росіян і поляків не так за походженням, як за вихованням та антиукраїнськими настроями.

Велику промисловість монополізували іноземні або місцеві капіталісти – росіяни, поляки, євреї та ін., однак, аж ніяк не українцями. Технічний персонал і майстрів також не набирали з місцевого населення.

Такою ж російською або денаціоналізованою була влада; російським було і вище духовенство, а нижче – під тиском антиукраїнської політики уряду віддалилося від народу.

Серед інтелігенції переважали іммігранти неукраїнці або денаціоналізовані внаслідок заборонної політики центральної влади щодо виховання, освіти, мови тощо.

Внаслідок історичних умов, описаних вище, дрібна буржуазія здебільшого також була представлена чужинцями – росіянами або євреями.

Серед міського пролетаріату й робітників містечок теж було багато іноземців через денаціоналізацію та імміграцію робітників з інших регіонів Росії.

Тільки консервативні й пасивні селяни, що перебували в несприятливих для власного розвитку й освіти умовах, зберегли національні форми в їхньому первісному стані. Саме тому тепер селяни становлять 85% українського населення країни. А враховуючи той факт, що більшість територій України є, власне, сільськогосподарськими, стає очевидною чисельна перевага українців перед іноземцями. Таким чином, станом на сьогодні українське населення налічує 75% всього населення країни. Це селяни, в основному – незаможні, адже лише десята частина населення є власниками понад 10 га землі на господарство, українці ж становлять невелику частку з них порівняно з іноземцями; і понад 50% селян мають менше ніж 5 га землі.


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 208 – 209.