Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Красне письменство / Прозові твори / По світу (1 ред.) / Храм неба

По світу (1 ред.)

Храм неба

Михайло Грушевський

Коли наскучить дивитися на каліцтво пам’яток античної старовини – на сі фрагменти мурів, бази колон, позабирані з місця й попереношувані бозна-куди стовпи, фризи, статуї – всі сі недогризки часу, які оглядаємо з цікавістю й жалем, як слабкі натяки на те, що воно було колись, – і захочеться подивитися на щось хоч трохи ціле, не до кінця покалічене, нема іншої ради, як піти подивитися на Пантеон. Се найкраще захована й найкраща пам’ятка античного будівництва, яка нам лишилася в Римі та, мабуть, і на цілім світі.

М. С. Грушевський описав цей храм у своєму циклі «По світу».

Вже зверху досить добре захований портал, величаві мури й склепіння потішають око, призвичаєне до різних фрагментів, недорічно притулених до якихось новіших будівель. «Марк Агріппа консул утретє», що поставив сей будинок тому 2036 років і надписав своє ім’я над сим величавим порталом, мав щастя. Ні блискавиця, що розбила будинок за Траяна, ні пізніші перебудови, ні папські спустошення не знищили його діла і не стерли з нього його імені. Цісар Гадріан, відбудувавши наново самий храм (крім порталу) по знищенні його від блискавиці, мабуть, додав тільки краси старій будівлі, бо трудно собі представити, щоб давніша будова була гарніша від теперішньої. Цісар Констанс здер з старої бані й забрав до Царгорода золочену бронзову покрівлю її – портал став єдиною декорацією будівлі назверх. Він витримав навіть спустошення і капризи новіших просвіщенних часів, коли папа Урбан VIII Барберіні забрав бронзові балки порталу на олтар собору св. Петра і на гармати для замку Ангела, а за те нагородив його двома дзвіницями, що дістали були характеристичну назву «ослячих вух Барберіні», їх автора. Сі ослячі вуха розібрано тепер, утрату бронзового в’язання портал переболів, а за папою зісталося прислів’я (гра слів): quod non fecerunt barbari, fecerunt Barberini (чого не зробили варвари, вчинили Барберіні).

Варвари варварами, але що папство часів упадку імперії, яке з невблаганністю тупого фанатика і безцеремонністю спадкоємця-парвеню не минало не то що пам’ятника, а й просто паркану, кажучи словами городничого, щоб не зробити на нім знаку своєї побіди, заставити служити новому богу, новому культу, – що се фанатичне і некультурне папство помилувало Пантеон, – се було особливе щастя Агріппи. Спасла його та обставина, що папи рано дістали сей храм у власність і дарунок і, зробивши церкву Марії з поганського храму та заступивши статуї богів олтарями, а підземельні склепіння наповнивши кістьми мучеників з катакомб (кажуть, що двадцять вісім возів костей з катакомб туди було привезено), вони сю церкву «Марії мучеників», або в просторіччі S. Maria Rotonda, берегли як одну з головних окрас і приналежностей свого римського володіння. Сенатори римські середніх віків мусили складати папам присягу, що між іншим будуть пильнувати й боронити також «св. Марії Ротонди».

І Ротонда, невважаючи на всі переміни й перебудови, донесла до наших часів свою красу в виді настільки незміненім і ненарушенім, що вона викликає ентузіазм не антикварський, а артистичний, не мальовничістю руїни, не жалісним виглядом недогризених фрагментів, а своєю цілістю і її гармонійною красою. Се чудовий в своїй простоті, викінченості і гармонійності гімн небу.

Кругла ротонда вінчається простою зовсім округлою банею, що в проекції робить враження півкулі (в дійсності її високість рівняється її діаметру, 43 на 43 метри). П’ять рядів різьблених чотирикутників (касет) виповнюють її внутрішню поверхню й служать єдиною, дуже гарною в своїй простоті й величавості декорацією. Всередині її простий круглий отвір (9 м в промірі) служить одиноким освітленням будови. Під банею в рівних відступах чотирнадцять ніш для статуй і бюстів, далі сім великих ніш, з двома гарними, добре захованими колонами кожда, для статуй богів-планет, по тодішньому рахунку (Аполлон – сонце, Діана – місяць, Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн). Їм був присвячений сей Pantheum, храм неба (а не храм усіх богів, як звичайно його толкують).

Розуміється, статуй нема. Їх місце заступило кілька олтарів досить вульгарного типу та кілька надгробників. Новіша Італія додала до сих старших декорацій гроби своїх королів; досить неартистичний, чорний саркофаг Віктора Емануїла відкритий, місце для саркофага Гумберта ще задраповане чорним і завішане вінками. І той, і сей також мало достроюються до вигляду старої святині, як і ті рококові папські олтарі. Нові правителі Італії хочуть, очевидно, доказати, що вони такі ж слабкі спадкоємці старого Рима, як і середньовічні папи.

Ах, коли б ся старина нарешті опинилася в досить інтелігентних руках, які б подбали про те, щоб бодай тому, що лишилося нам, надати гідний і відповідний вид, який би не вражав недорічним мішанням sacra profanis! Якби поздіймано сі хрести з старих єгипетських обелісків і фігури святих з римських імператорських колон, перенесено на інше місце сі олтарі й каплиці, що роблять таке прикре й непобожне враження в обстанові поганської старини, повідкидали різні отакі середньовічні й ренесансові ослячі вуха, що вінчають і досі ще різну античну старину!

Середньовічне (та й новіше) папство не розуміло, яке непохвальне свідоцтво таким побожним усвяченням пам’яток поганства дає воно своїй церкві, яку хотіло прославити сими знаками тріумфу над старим культом. Сі церквочки, притулені до старих храмових порталів, сі олтарі й каплиці в поганських святинях, сі античні ванни, крісла, вази в ролі різних церковних атрибутів, кінець кінцем, зістаються пам’ятками нерозумності, тупості, фанатизму – того, про що каже прислів’я «застав дурня богу молитись, він собі лоба розіб’є». І ті, що по змозі усували б останки дурної побожності старих і новіших часів, робили б не тільки прислугу античній спадщині, відкриваючи її по можності в чистім, не деформованім виді, а й самій католицькій церкві, усуваючи сліди її гріхів, її фанатизму і неінтелігентності.

Коли б так із Пантеону перенести на інше місце сі олтарі і сі королівські могили, зняти сі надгробні плити, а в нішах поставити античні статуї й бюсти, нагромаджені в музеях? Яке б то враження зробила стара ротонда, що і в нинішнім виді переймає захватом, одушевленням, незважаючи на всі ті непотрібні додатки.

Людство має право сього жадати від нинішніх спадкоємців і державців сеї й інших подібних пам’яток.

Щоб поздіймати християнські додатки з античних пам’яток, треба, щоб папа помирився з італійським правительством відкрито й щиро, а не так, як тепер, – стоячи в порозумінні очевиднім, але удаючи ображеного і непримиреного. Сього я й бажаю – в інтересах сеї античної спадщини. Щоб забрати своїх королів з Пантеону на інше місце, на се вистало б кількох розумних голів в парламенті, які б замість тих Вавилонів, що будуються і не добудуються ніяк на честь першого короля З’єдиненої Італії, могли б нарешті надумати поставити гробовець для своїх нових королів, аби не класти їх в комірнім в старій будові цісарства. Щоб позбирати недоречно приткнені тут олтарі, треба згоди папства, його капітуляції перед духом і поступом часу.

Але поки се наступить, таки підем іще раз глянути на сей величавий храм неба, вислухати сей чудовий гімн, виспіваний античною творчістю на честь старого культу світла і сонця…


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 532 – 534.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 821

Модифіковано : 12.04.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.