Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Середньовіччя

Михайло Грушевський

Найстарші римські церкви – ті, з якими зв’язані найдавніші традиції, що вони були побудовані як церкви публічні, явні, лежать на кінцях міста в сусідстві мурів, геть від центрів його. В сім є певний реальний підклад. Християнство було релігією переважно нижчих верств, і по тім, як було проголошено йому свободу і безпечність, і воно могло мати свої церкви явні, воно все ж тулилося по передмістях, тимчасом як аристократія і багата буржуазія, що займала центральні часті, по старим традиціям далі держалася поганства, весь IV вік, не вважаючи навіть на ворожі йому заходи правительства, і тільки поволі приставала до нової чужоземної демократичної релігії.

З виїмком тільки одної Maria Maggiore, котрої будову сама традиція кладе на трохи пізніші часи, всі інші найважніші римські церкви (так звані «патріарші», котрих парохом і по сей день уважається сам папа) – св. Івана в Латерані, св. Петра, св. Павла, св. Лоренцо, Єрусалимського Хреста і св. Себастьяна (з «Марією Великою», Maria Maggiore, їх всіх сім) – всі вони лежать на передмістях старого Рима, коло мурів або за старими мурами. І так само інші церкви, найбільш старинні, найбільш звеличені традицією.

Приватні доми міські, що служили в перші віки місцями зібрань християн і їх богослужения, дали основну схему сій старій церкві, з певними відмінами задержану і пізнішим церковним будівництвом. Хоч ті старі й найбільш поважані церкви Рима мають традиційну назву «базиліки», але з базилікою властивою – будинками судовими, «присутственними місцями» цісарських часів не мають вони нічого спільного.

Християнська базиліка перших віків по свому типу – се приватний римський дім з колонадою з подвір’я, з внутрішнім подвір’ячком (atrium), обведеним колонадою і властивою церквою в глибині двора, що відповідає заднім, мешкальним покоям римського дому. Вона розділена двома рядами колон на три поміщення: середня (ширша) відповідає старому перістілю (середній корабель), олтар і пресвітеріум займають глибину (старий οικοζ перетворюється в олтарну абсиду), а бічні покої (старий трикліній), розширюючися, з часом витворюють поперечні рамена «корабля», і так витворюється внутрішній «візантійський» хрест церковної будови.

Найстарші римські церкви: Марії in Cosmedin і особливо св. Климента, де під новішою, XII віку, знайдено в 1860-х роках старшу церкву, з IV в. (зруйновану в 1084 p., і через те не перебудовану, як перебудовувалися інші), – дають нам досить живе поняття про ту стару «базиліку» християнську. В Римі можемо бути свідками народження і перших стадій розвою церковної архітектурної форми, що мала таке величезне значення в розвої всеї пізнішої артистичної творчості.

З пізніших століть, VI–X, знаходимо тут і там розкидані по різних церквах, також інтересні пам’ятки тодішньої творчості – мозаїки, різьби, фрески, архітектурні форми. Але вони вже не мають такого виїмкового значення. Артистична творчість тих віків входить в стадію т. зв. візантійську. Римські пам’ятки служать відгомоном, відблиском розвою творчості, яка з далеко більшою енергією й розмахом ішла деінде, в нових центрах державного і культурного життя.

Рим переживав свої кепські часи, і вони все гіршали тільки. З перенесенням столиці до Царгорода за Константина і з упадком західного цісарства в V в. Рим все більше переходив на становище провінціального, другорядного міста, тратив своє політичне і культурне значення. Се зробило папу хазяїном міста, репрезентантом і властителем старих традицій. В сім порожнім і покиненім місті, на багатих руїнах старого життя і його традицій мав папа спромогу розпростерти і зміцнити свої крила, з скромного єпископа вирости на грізного владику західного світу.

Але в міру того, як росло папство, падав город. Бо папство росло на його упадку, на його нещастях. Кождий тяжчий натиск долі на сю розвінчану столицю, забуту його номінальними володарями, цісарями Нового Рима, змушував римлян з новою силою шукати помочі у одинокого свого опікуна і протектора – папи. Кожда біда, яка спадала на Рим, підносила серед римлян престиж папи. Кожда з тих варварських хмар, що облягала Рим, здобувала і грабувала його, або пробувала се зробити, вплітала нову галузку в вінець папського престижу, папської легенди.

Але зріст сього престижу не відвертав нещасть римських – папа був занадто слабкий на те; його слава і повага використовували для себе сі нещастя, але Рима не могли охоронити. Треба було часу, аби папство, зрісши на руїнах слави і традицій Рима, потім перерісши їх, змоглося настільки, щоб уже сею своєю силою, славою і засобами подвигнута з звалищ і руїн старий Рим, що вигодував його.

Поки се наступило, папа зріс на володаря і божище Рима, але Рим за той час став гіркою руїною колишнього блиску і слави. Під кінець Середньовіччя в XIV в. в Римі було всього 20 тис. мешканців! І се була в тих часах купа звалищ серед порожньої здичілої пустині Кампаньї. Всяке культурне, артистичне життя в другім півтисячолітті нашої ери упало в нім зовсім. Розкішна артистична спадщина розхапувалася й нищилася безжалісно, але на її руїнах не повставало нічого замітного. І римська суспільність, і римське папство були і занадто бідні, і занадто малокультурні для вищих, артистичних інтересів.

Рим переживав дику грубість Середньовіччя в її цілій суворості. На останках античних святинь і палат виростали вежі і замки войовничих рицарів кулака, римських баронів, що розпаношилися тут з упадком державного життя і зробили середньовічний Рим правдивим вертепом розбійників Середньовіччя, ареною своїх безконечних свар і війн, уличних бійок і битв. Оповідають, що в середині XIII в., забравшися до нищення сих розбійничих гнізд, знищено в Римі 140 замків!

Деякі заховані пам’ятки сього середньовічного будівництва, – як напр., т. зв. Casa di Rienzi, побудована нібито родом Кресценціїв «не з марної амбіції, а на те, щоб відновити стару славу Рима сим піднебесним домом», як віщає напись на нім, – дають поняття про тодішній упадок культурного і артистичного життя. Грубі цегляні мури сеї Casa недорічно натикані фрагментами античних мармурів – се проречиста ілюстрація того римського Середньовіччя. Але таке ж недорічне декорування награбленими останками античного будівництва – майже в кождій церкві тих часів.

Замки й вежі переважно позникали – тільки середньовічні мури з вежами навколо міста стоять досі. Церкви стоять, хоч переважно підновлені, перебудовані. На старохристиянські мотиви перших віків і пізніші візантійські, що полишили свої сліди головно в мозаїці, налягають впливи тосканського будівництва і малярства XIII–XIV в. Не рідкість стрінути в Римі з сього часу церковні фасади в чистім тосканськім стилі. Перша артистична сила сучасної Флоренції Джотто при кінці XIII в. приймає на себе ряд замовлень в Римі. Під тосканськими впливами сформовується тип римської кампаніли – найбільш інтересного, що лишилося від римського будівництва з кінця Середньовіччя, – стрункі, легкі, рівні, як вежі, вони живо пригадують славну флорентійську вежу Джотто.

Римське майстерство серед чужих впливів починає оживлятися теж – в будівництві, в фресковім малярстві, в мозаїці декораційній і іконній, XII–XIII в. Монументальні останки римської старини і багаті традиції, зв’язані з різними місцями Рима, оживаючи з відновленням інтересів до античного життя, могутньо впливали на розвій нових ідей, зв’язаних з початками т. зв. гуманізму. Але тяжкі обставини римського життя ще не давали їм розвинутися добре на римськім грунті. Перше ніж вийти з середньовічного упадку, Риму судилося пережити ще гірку хвилю занепаду, коли в 1308 р. папи, стративши в пожежі свою латеранську резиденцію, приймають зрадливі запросини французького короля і з Рима переїжджають до Авіньйона.

Сімдесят літ «авіньйонської неволі» пап були часом найгіршого убожества і занепаду Рима, що стратив свого єдиного протектора і опікуна. Боротьба політичних систем і партій та домашніх баронів-бандитів паралізувала всякий рух, всякий поступ. Убожество і небезпечності підтинали нові культурні парості. Симпатичний рух, викликаний Рієнці (1347 p.), що під впливом нового заінтересування античною минувшістю Рима – перших сходів гуманізму, попробував вирвати Рим з рук баронів і відновити в нім республіку, був не більше, як скороминулою ясною плямкою на сірім тлі сих останніх недогарків Середньовіччя.


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 543 – 545.