Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Красне письменство / Прозові твори / По світу (1 ред.) / Romani

По світу (1 ред.)

Romani

Михайло Грушевський

Після півторагодинних нікому не потрібних короводів і сновигань перебули ми границю і я в новім поїзді – в другім отечестві. Чим чим, а вже отечествами Господь Бог українців не обділив. Скінчиш отечество російське, переїдеш границю – друге отечество, польське, чи то пак австрійське. Переїдеш ще одну границю – ще одно отечество, угорське. Наскучить по землі їздити, сідай на корабель, їдь в отечества заморські – хоч в Сполучені держави, хоч в Бразилію, хоч в Канаду. Скрізь над тобою попечительна власть, і не знати навіть котра «превосходнійша», – бо не превосходно! між ними таки й зовсім нема.

Нова публіка навколо мене. Всяка, розуміється, тільки української не видко. Як звичайно – їдь по українській землі скільки хочеш, побачиш кого хоч – тільки українця звичайно не здиблеш. В моїй переділці сидить якась фамілія екзотичного виду. Стара, як пристоїть орієнтальній дамі старших літ, виглядає, як відьма, що сховала лише під лавку помело; ніс яструбиний і під ним показні чорні вуса. Зате молода – в повнім розцвіті молодості й краси. Прислухаюся – є, се земляки «некоторым образом», румуни з Бессарабії. Тож то на мене чимсь таким «рідним» потягнуло від сеї гарної голови, тяжкої і лінивої, але повної чару краси, від сеї смуглявої шкіри і сильних, як слонова кість, зубів; се римська кров, до котрої не може бути індиферентним чоловік, що випив повну чашу «класичної освіти» старих добрих часів.

Набираю охоти вступити в розмову з старою відьмою; пригадую деякі румунські слова, але се й не потрібно, бо можемо порозумітись на «общегосударственнім язику». Стара говорить ним кепсько: вона з Ізмаїльських сторін і перейшла під владичество Росії з-під Румунії уже в літах; але молода дістала «приличное воспитание». Говоримо про всячину. Се дрібні дідичі чи орендатори – мусимо, отже, говорити про теперішні «тяжкі часи». Зачепилося й за весняні аграрні розрухи в Румунії. Стара оживляється.

– О, там не то, що у нас; там не дають їм свободи – зараз війська прийшли, брали їх, били, сильно багато, відразу порядок постав, не то, що у нас, – тягнеться, і нема тому кінця, нема тому кінця.

Молода підтримує сю розмову, хоч не з таким заінтересуванням.

– З сим народом не можна інакше; у нас не можна жити тепер.

Я не сперечаюсь. Але відразу зникає весь чар. І стара відьма, і молода римлянка стають мені однаково далекими й чужими. Панська володарська мораль, панський світогляд, панська психологія, хоч би розміняна на дрібну, економську монету, – все се зрозуміле, дуже елементарне навіть, але все се лежить по той бік мого світу, де нема місця панському надчоловіку.

Римлянки, що в розкішних ложах лежали, дивлячись на смертну боротьбу невільників, і рухом пальця казали побідникам добити переможеного раба, могли бути ще кращі, ще чарівніші від сеї їх далекої правнучки з дакійських країв. Але се краса така далека і чужа, як краса гадючої шкіри, коли вона в’ється й грається против сонця. Світ володарів і світ владомих – се дві породи, дві раси, які можуть одна другу дуже добре розуміти, але порозуміння й симпатія між ними – се сфера романтичних надзвичайностей, як роман римської патриціанки з утікачем невільником.


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 487 – 488.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 668

Модифіковано : 10.04.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.