Неробочий Грицько Кривий
Михайло Грушевський
Волинський образок з початку XVIII віку
[Неробочий – тогочасний правний термін для неосілого селянина, persona vagabunda. Фабула оповідання взята з декрету, видрукуваного в Архіві Юго-Западной России, ч. VI, т. II, № 15; побутові подробиці оперті на документальнім матеріалі. М. Г.]
Примітки
Перша публікація: ЛНВ. – 1898. – Т. 2. – С. 1 – 24.
Джерела тексту:
1) чорновий автограф під назвою «Неробочий Іван Кривий» – Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). – Ф. 1235, оп. 1, спр. 261, арк. 12 – 25 зв., датований 19. X. – 3. XI. 1888;
2) чистовий автограф, за яким готували публікацію у ЛНВ, – ЦДІАК України. – Ф. 1235, оп. 1, спр. 261, арк. 26 – 44 зв. На першому арк. нотатка автора: «Вп. Маковей. Правопись Вістника, замісь єго – його». У назві «Неробочий Іван Кривий» виправлено на «Грицько». У примітці автора на першій сторінці дописано ще одне речення: «Писалось воно тому яких десять літ; аж пізніше довідавсь я, що ту ж фабулу обробив пок. Йос. Ролле в своїй «Хамській долі». Ролле Антоній Юзеф (1830–1894) – польський історик, письменник. В історичних оповіданнях (Opowiadania historyczne, 1875–1893, т. 1–21) висвітлював історію Поділля XVI–XVIII ст. Деякі з цих оповідань публікувались у перекладі російською мовою в «Киевской старине».
Останні 8 арк. цього автографа зберігаються у ЦДІАЛ України. – Ф. 401, спр. 49, арк. 84–92. Наприкінці тексту – фраза від імені оповідача, перекреслена автором: «Се, мої панове, зветься – уривком з історії української колонізації. Тільки.»;
3) публікація у виданні: Грушевський М. Під зорями: Оповідання, начерки, замітки, історичні образи. – К: Рух, [1928]. – С. 59-89.
Подається за останнім вказаним джерелом. В нашому е-перевиданні розділам дано назви. У Грушевського вони мали тільки римську нумерацію.
Згідно з авторськими нотатками, оповідання було написане в період з 19 жовтня до 3 листопада 1888 р. у Києві. Незначні правки М. Грушевський зробив під час підготовки тексту до друку, – ймовірно, на початку 1898 р. У передмові до збірки «Під зорями» автор зазначив, що це оповідання – з писань моїх університетських років», і воно є «белетристичним обробленням одного судового рішення» (с. 17).
Тема пошуків українськими селянами кращої долі, вільних і родючих земель без жорстокої панщини, заселення Поділля у першій пол. XVIII ст., після Карловицького конгресу (1698–1699), як видно, глибоко хвилювала М. Грушевського-студента. Тоді ж, у 1888 p., він ще раз звернувся до цієї теми в художній творчості, спробувавши написати великий епічний твір, але не закінчив його (маємо на увазі початок повісті без назви «Діялося року Божого тисяча сімсот першого…»).
У чорновому автографі (джерело 1, арк. 20–20 зв.) – суттєве різночитання з остаточним текстом: розлогий авторський відступ, який в остаточному варіанті у значно скороченому вигляді є закінченням другого розділу. Публікуємо його далі:
Грицько не був лінивий, не був ледащо; тут тільки, в сільських тісних обставинах виявлялося те, що виявляється і на широкім полі історії; в тяжких обставинах, під натиском чужої сили вирізняються дві різні людські натури: одні коряться і гнуться, щоб зберегти що-небудь, (і далі та далі залазять у свій куток), поступаються всім, аби виробити який-небудь modus vivendi, другі ніяк не можуть помиритися, ніяк не можуть улізти з головою в свій тісний куток, або вони все шукають кращого, шукають вільготи і колотяться весь вік на шкоду собі ж таки, що міняють тільки шило на швайку, на глум і зневагу і тим, хто пригнічує, і тим, котрі вміли так обтерпітися. Вони бідують найбільше, і кінець їх невеселий.
Те ж було з Грицьком; він ніяк не міг здатися на те, що[б] оддавать свою силу, свою працю панові; або все, або нічого, або робити на себе тільки, або ж ні, бо й охоти до роботи не ставало.
Волинський образок з початку XVIII віку – у XVI–XVIII ст. Волинь входила до складу Волинського воєводства Речі Посполитої – об’єднаної Польсько-Литовської держави, яка існувала у 1569-1795 рр.
Фабула оповідання взята з декрету, видрукуваного в Архіві Юго-Западной России, ч. VI, т. II, № 15… – цю позицію докладно прокоментував Є.К. Нахлік у збірнику «Українська новелістика кінця XIX – початку XX ст.: Оповідання, новели, фрагментарні форми (ескізи, етюди, нариси, образки, поезії в прозі)». – К: Наукова думка, 1989. – С. 643–645, публікуючи оповідання М. Грушевського «Неробочий Грицько Кривий». Вивіривши цитату, відтворюємо вичерпний коментар Є. Нахліка у наступній коментованій позиції.
«Архив Юго-Западной России» – видання (у восьми частинах, 35 томах, 1859–1914) історичних документів і літературних пам’яток Правобережної і Західної України XIV–XVIII ст. До частини шостої (два томи, з додатком окремого тому) увійшли документи про економічне й правове становище селян в Україні в 1498–1795 рр. Джерелом сюжету оповідання «Неробочий Грицько Кривий» стали такі матеріали (текст польською мовою подаємо у перекладі українською):
«№ 15. Допросы, отобранные въ Дубенскомъ магистратѣ отъ бѣглаго крестьянина Апанаса Говина по поводу обвиненія его въ убійствѣ жены. – Приговоръ, постановленный тѣмъ же магистратомъ, осуждающій подсудимого на смертную казнь. Описаніе самой казни. 1719. Апрѣля 18–21.
У році 1719, дня 18 квітня.
Приведений на допит в’язень убивця неробочий Опанас Говин з Литви, з міста Пружаної, з володінь ясновельможного можновладця Сапєги, гетьмана великого, переді мною, Ізидором Антонієм Стрешковським, війтом дубнівським, і при асесори (судовій комісії – Є. Н.) всього магістрату Дубнівської Магдебурга, зізнався добровільно в нижченаписаному: що я п’ять років тому втік з Литви в ці краї Волинські, де, прийшовши до Поребиля, служив там два роки, звідти перебрався до Дідкевич, де, побувши якийсь час, оженився.
Оженившись, заробляв кусок хліба між людьми протягом року; звідти вирушив разом із своєю жінкою до села Горостав і там служив за парубка два роки; звідти за тиждень до м’ясниці руської, взявши з собою жінку і дитину, якій було вже півтора року, прийшов до корчми Віздецької, маючи хвору на кір дитину; купивши їй горілки за гріш і бубликів за другий, вирушив у дорогу надвечір до Ляхівців; а була завірюха дуже велика і мороз великий.
Відійшовши від корчми півмилі і через прикрий холод не витримуючи далі, зійшли ми трохи з дороги і там розклали вогонь, щоб нагрітися, а жінка, погодувавши дитину груддю, поклала її під кущем, а сама пішла зі мною збирати дрова. Розвівши вогонь, бере дитину до розігрівання, яку застала вже неживою, бо та вмерла. Побачивши те, почала голосити і на мене нарікати, і ганьбити мене за те, що я рушив з корчми; на що я, розгніваний, ударив її києм тим, з яким ішов у дорозі, два рази у скроню, а вона зараз упала на землю і зуби стиснула.
А відтак я, бачачи її неживою, вигріб ямку там, на тім же місці, куди, дитину поклавши, жінку на дитину поклав і закинув ломаччям те, що вночі відбулося. Ніч просидів я там, при тілах, аж до світанку; вибравшись звідти, пішов до Корсова і пристав на службу до солтиса. Після цього добровільного зізнання в’язня було одіслано до в’язниці. Того ж дня, 18 квітня, anno praesentis, перед заходом сонця до магістрату міста Дубна було повторно припроваджено згаданого Панаса, котрий як перший, так і другий раз сказав те саме, слово в слово, нічого не змінюючи, не пропускаючи ані додаючи. Дня 19 квітня, anno praesentis, його допитували втретє, і він те ж сказав, слово в слово, що й при першому зізнанні.
Декрет, виданий магістратом міста Дубна на прикликаного до відповідальності вбивцю, нижчеописаного. Року 1719, дня 20 квітня.
Перед судом і актами міста Дубна і переді мною, Ізидором Антонієм Стрешковським, війтом дубнівським, при асесорії всього магістрату тієї ж Магдебурга […] розглядалася справа на вимогу обвинувача славетного Стефана Трушевича, міщанина дубнівського, про вбивство жінки, вагітної від мужа її власного, тобто неробочого Опанаса Говина […]. Суд, зважаючи на такий вчинок – скоєне вбивство, і маючи на оці заповідь Божу: «Не будеш убивати», а надто беручи до уваги, що три душі через цього вбивцю зійшли зі світу, бо жінка його вагітна була, визнає його винним у смерті і так засуджує: щоб цей вищезгаданий убивця Опанас мечем був стятий, а потім тіло його на чверті розтяте і при шляхах у чотирьох місцях на палях повбивано було. Ця страта має відбутись у п’ятницю, дня 21 квітня цього року 1719 […].
А коли настав день страти, тоді, згідно з загальним правом, зійшлися всі цехи із зброєю перед будинком судовим, а по прочитанні декрету відданий був цей вищезгаданий убивця до рук ката, і його на місце, призначене для страти, проваджено, і там поставлений був на час до знесення голови майстром; добувши меча, кат рубав у шию, і чи то з волі найвищого Творця, чи то через свою невправність, чи його, обвинуваченого щастя, але сталося так, що тільки поранив його в шию мечем, немовби третини шиї не надтявши; згідно з правовими статтями, капелани не допустили дотинати, і його, недотятого, було віддано до цирульника на лікування. Однак по страті дня 19 помер добровільно.
Книга Дубенскаго магистрата, годъ 1677–1720, № 1368. Листь 68–69» (Архив Юго-Западной России. Часть шестая. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в XVIII веке (1700–1799). – К., 1870. – Т. 2. – С. 35-38).
Галина Бурлака
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 22 – 38.