Меценатство церкви
Михайло Грушевський
Папи початку XVI в. мають все-таки перед Богом і людьми ту заслугу чи оправдання, що гроші, які з таким згіршенням вірних витягали з святої католицької церкви, обертали принаймні не на розширення в’язниць і помноження скорострільних гармат, а на меценатство для артистичної творчості. Католицька церква за се меценатство понесла незчисленні втрати в вірних душах через протестантські рухи, викликані папськими надужиттями. Людство дістало вічні пам’ятки краси, що в побожнім подиві єднають вірних католиків і «невірних масонів».
На динари св. Петра і золоті дукати папських індульгенцій найняло папство сучасні генії, таланти і здібності на службу церкві, щоб блиском артизму, краси, талантів піднести захитаний престиж церкви.
Найняло в роботу невільничу.
Коли розглядаєш сі високі витвори артизму, дивуєшся тому, що зроблено було їх творцями не завдяки, а не вважаючи на сю церковну протекцію, на се папське меценатство.
Папські покої, розписані кімнатним малярем його святості Рафаелем Санті з Урбіно, викликають глибоке здивування, як багато краси й інтелігенції міг умістити сей геніальний майстер в розписях на задані йому неартистичні або й противартистичні теми церковних тріумфів, теологічних і політичних. В сих теологічних чи батальних темах, противних його поетичній природі, вмів він вишукати певні точки приложення для свого незрівнянного почуття краси й ніжної поезії. Та все-таки і в сих парадних статуях, і в ватиканських коврах, і в розкішній лоджії, де його зведено до ролі простого декоратора й ілюстратора Біблії, чується наємнича робота, прикрі зусилля генія в тісних путах дати щось гарне, можливо свобідне. Може, тому мені приємніше було дивитися на далеко менше цінні з чисто артистичного становища Рафаелеві образки з Апулеєвої поеми в Фарнезіні, де він міг вибирати теми і творити далеко свобідніше.
Титанічний дух Мікельанджело на стінах Сикстинської каплиці записав різкий крик протесту против сих пут церковних тем, наложених на нього. Його безконечні фрески сикстинської стелі з їх нечуваною надприродною силою експресії, нелюдською силою руху – се скульптурні групи, прибиті до стелі, се крик гніву геніального різьбяра, якому вирвали з рук його виношену, вимріяну роботу і встромили в руки пензель, щоб зробити з нього другого кімнатного маляра його святості.
Його Страшний Суд на олтарній стіні тої ж капели, на жаль, неможливо почорнілий від диму, до повної утрати всіх кольорів, – се вічний документ конфлікту свобідної творчості з церковною цензурою, яка в особі папи Павла IV Караффи наказала позміняти найбільш «неприличні» групи, понамальовувати одежу на різних голих тілах, і коли сам майстер не згодився піднести руку на своє діло, ся сумна робота велася довгі роки іншими майстрами.
Подібна доля спіткала ще інший твір Мікельанджело. Його статуя воскресшего Христа поставлена в церкві Maria Sopra Minerva. Воскресший Христос представлений тут, згідно з євангельським оповіданням, зовсім голий. Се було неприлично і йому зроблене бронзове опоясання, яке попсувало зовсім вигляд статуї (ноги виглядають зовсім короткі в порівнянні з тілом). На праву ногу, крім того, зроблено бронзовий черевик, бо побожні люди, цілуючи ногу, грозили її знищити так, як зцілували ногу св. Петру.
Конфлікт творчості Відродження з католицькою побожністю був неминучий. Се нагадує маленька святинька в сусідстві сього ренесансового Христа в тій церкві. Се різьблена і розмальована група Божої Матері з дитинкою і св. Йосифом, дуже популярна і побожно шанована у сучасної римської людності. Вся ніша обвішана густо і тяжко різними дарунками ex voto нещасливців, що благали у святої сім’ї потіхи в своїх тяжких хвилях. Всі члени сім’ї прибрані як можна багатше і декоровані розкішно. Бідний тесля св. Йосиф має атласовий кафтан і поверх нього оксамитну фіолетову кирею. Вона зап’ята у нього на грудях дорогою дамською брошкою, а з боку причіплений йому орден. Марія теж в атласових шатах, з дорогими брансолєтами на руці, з перлами і коралами на шиї. У маленького Ісуса годинник з ланцюжком на шиї, і багато ще іншої біжутерії повішано на них.
Побожні католики і старий Буонаротті, очевидно, різними способами шанували свого Бога.
В церкві св. Петра in Vincoli, де знайшла своє приміщення «трагедія життя» Буонаротті, – нагробник папи Юлія, стільки разів замовлюваний йому, стільки разів відкладаний і змінюваний через різні перешкоди, – можна також бачити подібний контрастець. Тут титанічна фігура Мойсея на тлі обкроєного і покаліченого скороченнями і упрощеннями гробівця – ідеальний образ непогамованої сили людського духу і енергії, в благородній і величавій простоті. І кілька кроків – статуя Марії з мечами, вбитими в серце, в шовковій одежі, в довгім білім вуалю, пов’язанім на голові, в свіжих рукавичках фарби paille на руках.
Всякому своє…
Примітки
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 549 – 551.