Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Красне письменство / Прозові твори / По світу (1 ред.) / Colosseum

По світу (1 ред.)

Colosseum

Михайло Грушевський

М. С. Грушевський описав цей цирк у своєму циклі «По світу».

Флавіїв амфітеатр, чи так званий Колізей, найбільший з театрів старинності і взагалі один з найбільше колосальних будинків, які мав світ, зістався і в своїй руїні найбільшою античною пам’яткою в теперішнім Римі. Збудований в 80 році Титом, він відсвяткований був цирковими забавами, що тривали сто днів і коштували життя 5000 звірів, а скільком людям – того сказати не можу. На початку III в. ударила в нього блискавка, і від того огню погоріли верхи театру, але він був потім підновлений. Циркові представлення тривали в нім ще за християнських часів, тільки вже людських поєдинків не роблено. Сильні землетруси XIII в. надруйнували його, і він служив якийсь час римському роду Франджіпані за кріпость. Заразом розбирали його й забирали що могли на будову, і видзьобали все залізо з мурів, від гори до долини, навертівши обридливих дір, що страшенно поганять його вигляд зблизька.

Папа Бенедикт в XVIII в. нарешті посвятив його як святощ, на пам’ять пролитої тут крові мучеників, і тим охоронив від дальшого нищення й профанації останки старого театру, а Пій IX, як свідчить його хвалькувата напись, будовою контрафорсів запобіг дальшій його руїні. Дві мармуряні таблиці, вложені в мури при вході, з інкрустованими хрестами, голосять, що кождий, хто поцілує сей хрест, дістає розгрішення (індульгенцію) на дванадцять днів. Людям, що дешевим коштом хотіли б дістатися до раю, не треба, отже, нічого більше, як раз на дванадцять день ходити й цілувати сі хрести, тим більше що вступ до Колізею безплатний. Непобожна публіка, одначе, позаписувала сі таблиці й хрести своїми грішними йменнями, так що цілуючи хрест, дуже легко замість того поцілувати якого-небудь заїжджого Цвібельдуфта, як не в його персону, то в його ім’я.

Хоч частина театру обвалилась була зовсім, а значна частина до половини, але все-таки значний кусник його заховався майже в цілості, аж до зубчатої корони, що вінчала колись мури театру. Висота його доходить майже 50 м, довжина будинку – 188 м, широкість – 156 м; в нім, як рахують, могло міститися до 50 тис. глядачів. Надвірні мури збудовані з міцного тесаного каменю, сіро-зеленавого травертину. Три ряди (поверхи) досить широких аркад, розділених пілястрами дорійського, над ними іонійського, над сим коринтійського стилю (степенування елеганції й розкоші) оббігали наоколо всього театру.

На них спочивав масивний горішній поверх, з гладкою, злегка модельованою стіною, з зрідка пущеними вікнами, що вінчалася колись зубчатим вінцем. Аркади середніх поверхів (другого і третього – чи першого і другого по-галицькому) були прикрашені вставленими в них статуями (се видно з сучасних образків театру на монетах).

Гордо і пишно мусив він тоді оглядати. Тепер се тільки каліка. Крім того, що дві третини його розвалено зовсім, навіть і найліпше заховані його часті потерпіли сильно, і безжалісно споганені тими немилосердними, варварськими дірами, що, як криваві рани, чорніють по всьому фасаду і вражають незвичайно прикро.

Не ліпше і всередині. Склепіння коридорів, що йшли рядами попід місцями для сидження, переважно зруйновані, і тільки підпори сходів, як ребра скелета, висуваються між ними. Обнесено, забрано, розхоплено все, що, можна було знищити, винести, що мало якусь артистичну чи матеріальну вартість, і сумно виглядають обдерті цегляні і камінні мури. З-під поверхні колишньої сцени роззявляють свою пащу темні ями і півзруйновані стіни підсценних приміщень для нещасливих учасників колишніх представлень і різних театральних прирядів і машин. Грандіозність будови і – грандіозність знищення…

Та… колишню красу пишності, блиску, крикливу розкіш володарів світу заступила інша краса, краса руїни, тиші, спокою і – помирення. Сі піврозвалені мури, сі скалічені сидження, сі провалля сцени не будять того страху, того прикрого чуття, яке б будили розкішні мармури і бронзи сього позорища людської ганьби і людського упокорення. Коли сими коридорами і сходами виходиш на горішню терасу і серед тиші руїни й спустошення, простершися під ласкавим теплом сонця, зливаєшся душею з сим образом упадку й забуття, – се страшне місце людського божевілля не викликає нічого, крім почуття спокою і тиші.

На сих склепіннях і збічах хвилювалися в обридливих конвульсіях кровожерних інстинктів тисячоголові товпи, пильно слідячи за страшними зусиллями людей і звірів, за передсмертними муками, за агонією безоружного бранця чи запроданця-гладіатора. Сі мури трусилися від звірячого реву ошалілої юрби збожеволілих божевіллям своєї величі «володарів світу». Ся сцена вкривалася плямами крові людей і звірят, роздавлених звірячою п’ястю сих побідників світу.

Але сі образи не тривожать мене. Мох і травиця проростає тихомирно на сих страшних отворах підземних виходів сцени, на сих сидженнях глядачів, що рухом пальця засуджували на смерть вільних і невільних акторів сих представлень. Тиша і забуття віють над сими мурами і склепіннями. Колишня кров людська висхла і випарилася, не лишивши сліду в сім ароматі весняного дня. І здається, що час приносить не тільки забуття, а й помирення… Що він мирить нещасливі жертви й безтямних мучителів їх і покровом помирення криє сі муки й провини.

Принаймні в наших почуттях.


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 530 – 531.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 689

Модифіковано : 12.04.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.