Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Красне письменство / Прозові твори / По світу (1 ред.) / Партикулярні гадки

По світу (1 ред.)

Партикулярні гадки

Михайло Грушевський

Весняна ніч скоро біліє. Бліде, сіре світло заглядає до мене серед завіс спального вагона. Не спиться, і не силую себе до сну: адже я не працюватиму, а відпочиватиму. Так мило летіти в світ, віддаючися свобідним, «порожнім гадкам», які звичайно мусиш гнати від себе, аби не перебивали роботи, аби не перешкоджали видусити з стомленої голови решту того, що вона ще може дати. Ах, в сих «партикулярних», неофіціальних гадках половина утіхи від спочинку й дороги!

Поїзд наш уже вирвався з «півазійських» країв і врізується все глибше в «справжню Європу». Чується близькість Відня. Замість сіл серед краєвидів поля і лісу майже без перерви йдуть міста, містечка, фабрики, склади, депо, як одно промислове передмістя столиці. І коли поїзд наш приспішеним ходом, не спиняючися на станціях і тільки гримлячи колесами на стрілках, летить серед них, посвистуючи коротко і зчаста, йому вторують свистки й гудки побратимів: локомобілів і різних парових машин, що з своїх тісних і закурених казематів, де заперто на роботу їх силу, вітають свого щасливішого, вільнішого товариша.

З нашої мовчазної країни, з сумних, омертвілих лук і ріль, чується, в’їхали ми в край напруженої, шумливої праці, краї великих капіталів і робітничих організацій, великої експлуатації й великої наживи, що висисає сік нашої землі, наших гір і лісів, і платить нам продуктами своєї монопольної промисловості, різним браком, Auschusswaare nach Galizien bestimmt.

Так, се наша Європа. Се край, що милосердно взяв на себе тяжку працю «головою» для наших бідних «задвірків», некультурних і темних, що не можуть нічого більше витворити, окрім «сирового продукту». Се край, що наділяє нас взамін за сей сировий продукт, від дерева до цісарського рекрута включно, всяким культурним добром, – правда, звичайно останньої сорти, і так зріднився з сею саможертвенною, філантропійною ролею, що навіть і не допускає, аби ми завертали собі голову такими тяжкими і складними річами, як промисел, фабрикація, індустрія взагалі. «Бог з вами, де вам до того, продукуйте собі сировий продукт, коли вас уже Господь обидив, і лишіть нам клопотатися наділенням вас всяким культурним добром. Се не ваша річ, і не про вас писана». І щоб стримати нас від таких нерозважних експериментів, зручною рукою картелів і синдикатів розсипає він без труду всякої проби індустрії в наших «задвірках», як картяні домки дитини.

На бічних шинах (рельсах) – ряди товарових вагонів з сим суровим продуктом наших країв. Се дань, яку посилає Європі наша сторона; платить чим може – бере Європа все, до «борзих щенят» включно.

В відчиняні двері вагонів, перегороджені дошками, виглядають мовчазні меланхолійні голови волів і корів, тим часом як свині, уміщені в два поверхи, один над одним, від часу до часу підіймають неможливий вереск. Галицькі телятка й пацятка, вирощені як члени селянської родини і спродані під тяжку хвилю «на податок», їдуть на захід, виповняючи рубрику «галицького вивозу».

Їдуть у світ, в Європу, в культурну сторону, по культуру. Дивно, що се благородне слово може бути омонімом такого неприємного слова, як ніж. [Cultus – культура, culter – ніж по-латині, від того самого пня colo – бо culter також і леміш.] Немов натякає на культуру ножа і – багнета (штика). Для подорожніх сих тягарових вагонів ся двозначність повна значення. Так само і для тих, для кого призначається популярна напись: «40 человек, 8 лошадей».

Плод пізнання добра і зла, котрим розпочинає людську культуру старосвіцька традиція, неустанно, з кождим поступом нашим наперед, в напрямі упорядкування наших відносин до людей і до світу, розкривав нам все ширші й ширші перспективи аномалій нашого життя, разячих і сильно болючих не раз.

Примітивний чоловік, що не мав інших мотивів поступовання, окрім реальних домагань свого жолудка, і різав та їв однаково звіря і чоловіка, не виключаючи членів свого роду, своєї сім’ї (безсилих і слабих) – був істотою суцільною й нероздвоєною, гармонійною, як природа, яка неустанно творить і пожирає свою творчість, не знаючи ніяких рефлексій, ніяких жалів і каяття, ніяких вагань і обмежень в веденні своїх натуральних процесів.

Але сучасний чоловік, що шукає гармонії, добра і краси, жадібно впиває красу природи і відвертається від їх бездушної суворості та ставить метою свого життя і діяльності щастя не тільки особисто своє, а по можності щастя всього того, що окружає його, і змагає до того, щоб зменшити всяке страждання, а тим часом фізичною стороною своєї природи змушений чинити далі безконечне знищення наоколо себе, руїну і страждання – він виставлений на вічні почуття аномалії й дисгармонії. Його етична культура вводить його в безконечний ланцюг суперечностей з його фізичним існуванням, які не приводять нас до розпуки тільки завдяки інстинкту фізичного самозаховання, що потішає нас оправданнями неминучості і надією, що розум і успіхи його колись виведуть людину з сих аномалій.

Те, що робиться досі в ім’я моралі, гуманності, культурності, так безконечно мале в порівнянні з безграничною сферою сих аномалій. Сучасний чоловік тільки не їсть «своїх ближніх», але ріже їх в числі далеко більшім, ніж примітивний чоловік. І жадання, щоб убиттю людей був зроблений кінець, здається утопією багатьом, дуже багатьом. Але припустім, що буде проголошений «вічний мир» чоловіку, – що буде з звірятами? Чи сучасне господарство: виховування звірят на заріз і різання та поїдання їх – холодне, немилосердне, не становить страшенної аномалії в нашім житті, страшнішої в міру того, як сучасна біологія і психологія затирає все більше ту неперехідну пропасть, яка в очах давнішого чоловіка ділила його від звіря? А за звірем прийде час подумати над безжалісним нищенням світу рослинного. А там далі й кристал з своїм «життям» також пригадає, що він хотів би жити, творити свої гармонійні форми без огляду на потребу чоловіка…

Розуміється, поки не проголошений «мир чоловіку», нема що ставати на голову з-за сих дальших аномалій. Наш перший обов’язок – перед нашим ближнім, і треба дбати насамперед про те, щоб певні принципи красоти й гармонії, чи гуманності й моральності були глибоко заложені в відносини чоловіка до чоловіка. Проповідувати з моральних мотивів «безубойное питание» і обертатися спиною до питань сучасної соціальної політики, значить підмінювати солодкавим сентименталізмом здоровий і правдивий поступ.

Таким проповідникам приходиться сказати по-євангельськи: «Що ти бачиш занозу в оці брата твого, а колоди в своїм власнім не чуєш»…

Мені пригадується один скромний прихильник вегетаріанства. Він прочув, що під Берліном є вегетаріанська колонія, і поїхав до неї придивитись. І потім з великим замішанням оповідав про своє розчарування. Дійсно, там були вегетаріани; але при тім вони такі ж грубошкурі шовіністи німці, як і інші. І діти їх горлають патріотичні, шовіністичні пісні.

Се, розуміється, було наївне сподівання, що від самого «безубойного питания», без відповідної культури духу, люди скинуться своїх людоїдських прикмет. Але розчарування було вповні натуральне. Справді, яку вартість має виречення з м’яса вола при захованні канібальських інстинктів сучасного імперіалізму і шовінізму? Приходиться пригадати популярне оповідання про старо-християнського отця, який лютому лихвареві докорив, що він у піст стримується від м’яса худоби, але ріже людей, п’є їх кров і їсть їх м’ясо.

Але все-таки чей же в будучності культура наша перестане бути культом ножа, і людина, розвиваючи в собі інстинкти гармонії, краси, щастя, не буде змушена бути для того світу, що її окружає, немилосердним руїнником, убійником, нищителем. Колись знята буде з чоловіка ся роля, вложена на нього його натуральними потребами. Адже вся людська культура кінець кінцем зістається одною неустанною боротьбою з «натуральним» звірем, який сидить у чоловіку. Стара рецепта «жити відповідно до природи», так часто повторювана і в наших часах, належить до найбільше безмисльних, неможливих і небезпечних рецепт, – до тих незчисленних недорічностей, які з такою поважною міною висловляються і по нинішній день як найвища мудрість життя.


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 491 – 494.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 796

Модифіковано : 10.04.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.