Forum Romanum

Михайло Грушевський

Глибоко, як розрита могила, лежить під ногами гробовище старого, республіканського Риму – Forum Romanum. Грунт сучасного Рима піднявся над старим його рівнем взагалі дуже значно, а тут особливо, може, тому, що се була низина, окружена горбами: старий рівень форуму республіканського лежить на кільканадцять (до 13) метрів нижче сучасного, а будови ще старші – як славна «могила Ромула» й інші пам’ятки під «чорним каменем» лежать ще на півтора метри нижче пізнішого рівня форуму.

Сусідні горби – Капітолій, Палатин, Есквілін, що обступили форум з трьох боків, побільшають се враження глибокої ями, відкритого гробовища старого римського життя. Хаос розвалин – бази колон, сходи зруйнованих храмів, серед яких, як сироти, висуваються кілька ціліших колон, одиноких, або цілих груп – достроюються до сього враження старого цвинтарища. Недогризки старого життя, яким припадком судилося втекти від немилосердних зубів часу.

За часів цісарства форум був предметом особливої уважливості. Почавши від Цезаря, що енергічно взявся до перебудови й прикрашення його, протягом всього періоду цісарів форум неустанно відновлявся, забудовувався все новими, розкішними будинками, що заступали місце старих і разом нібито з прикрашенням, окруженням новим блиском старої республіканської старини, властиво, заслонювали її новими традиціями, новим блиском і величчю цісарства. Остання монументальна пам’ятка, яка заціліла на форумі до наших часів, походить аж з початку VII в. по Хр[исті] – се колона Фоки з 608 р. Але вже перед тим, з другої половини VI в. побідне християнство почало нищити се гніздо старого поганства й його пам’ятки. Старі поганські храми й публічні будинки були перемінені або перебудовані в церкви. Стара «курія», осідок державного життя найстарших республіканських часів, перетворена в церкву муч[еника] Адріана; храм Ромула – в церкву Косьми й Дам’яна; храм Антоніна і Фавстини – в церкву св. Лоренцо і т. д.

Се не вирятувало, одначе, тих будинків: сі церкви перебудовувались і змінялась, а з ними нищилися й останки старих храмів, так що від них, кінець кінцем, лишилися тільки нужденні фрагменти, або й зовсім нічого. Те, що не пішло на церкви, нищилося ще більше немилосердно. Старі будівлі, з своїми дорогими привозними мармурами, базальтами, гранітами, стали каменоломами для середньовічного Рима. Забирали матеріал, ще більше нищили сліпо, марно, по-дурному. Дорогоцінні колони валились і розбивались, аби з них дістати кавалки бронзи, що в’язали часті колони. Виколупувалися діри в старих мурах, аби вирвати кусники заліза, що служили за зв’язки. Старі мармури палено на вапно…

За розхапуванням старих будівель і нищенням і разом із ним ішло засипування старого форуму їх румовищем. На місцях, усвячених класичними традиціями, піднялися замки середньовічних римських баронів. Потім зникли й вони, й старий форум став простим пастівнем, і в такій ролі, під назвою «Коров’ячого поля», Campo vaccino, дожив до XIX віку. Пастівень на місці римського форуму і корови пізніших римлян, що, махаючи хвостами, ходять на осередку старого римського життя, гордого володаря світу! От уже справді «коловращение времен».

З гадками відкриття старого форуму носилися, щоправда, вже в часах Відродження. Сам Рафаель піддавав проект його реставрації. В середині XVII в. робилися тут розкопки, відкопано деякі останки античного будівництва, але розкопки сі мали характер грабівничий – все цінніше забиралося звідси далі. Тільки в XIX в. почалися розкопки більше консерваційного характеру, і тільки від 1870-х років поведено їх і науково, і енергічно, і вони розширяють щодалі все більше старий форум не тільки вшир, відкриваючи все більшу площу, а і вглибину – глибину грунту і часу, відслонюючи з-під пізнішого цісарського і пізньореспубліканського форуму останки старшого, давнішого життя. Так відкрито в 1899 р. під чорним каменем останки з «царських часів» і між ними найдавнішу напись, яку досі маємо, – все се привалене «чорним каменем» і засипане при перебудові форуму за цісарських часів. Коло храму Фавстини відкрито некрополь з перших часів існування города і т. ін.

Все се дуже інтересне й цінне з археологічного чи історичного погляду, але все-таки форуму республіки, з яким зв’язуються для нас ті найблискучіші традиції римського життя, ми вже таки не будемо мати. Капітолій пропав безслідно, покритий будовою новішого римського сенату, з XVI в. З старого Comitium, місця народних зібрань, – ледве слід. Від різних пам’яток на форумі – тільки ймення. Від старої «ростри» – трибуни, звідки гриміли колись промови республіканських ораторів – тільки ім’я, бо й та нужденна цегляна стіна, що носить тепер се ім’я, – се пізніша ростра Августова, збудована на місці давнішої, а тої й місця докладно вказати не можна. Фундаменти храму Згоди (Concordia), збудуваного на пам’ятку згоди патриціїв з плебеями, – се, властиво, фундаменти пізнішої Тіберієвої перебудови. Останки храму Сатурна тільки носять ім’я сеї старої святині, поставленої на поч. V віку – те, що бачимо, се пізня реставрація, з останніх часів цісарства…

Позаховувалися тільки деякі пам’ятки з часів цісарства – принаймні в значніших фрагментах. Тріумфальна арка Септимія Севера панує над одним кінцем форуму, арка Тита і брама Константина – над другим. Від півночі піднімаються грандіозні аркади базиліки Константина. Від полудня нависли над форумом одні над одними нагромаджені руїни цісарських палат Палатина. Незабудований пізніше, він зістався одним великим руйновищем цісарства, але і в сім зруйнованім виді гордо підіймається над старим форумом, як символ побіди цісарського Рима над старим республіканським.

Кінець кінцем, найліпше захованими пережитками старого республіканського і навіть передреспубліканського Рима (по традиції) зісталася Via Sacra, вимощена вічними, що називається, глибами каменю, які зісталися місцями в повній цілості, і стара Cloaca Maxima, побудована по традиції ще царем Тарквінієм Старшим, для відпливу води з багнистої долини форуму. Підправлена Августом і Агріппою, вона й досі сповняє своє призначення, і ходячи по форуму, можна й тепер ще чути сморід з неї.

Сі прозаїчні річі щоденного ужитку показали себе більш тривкими, ніж пишні будови, розкішні пам’ятки і вікопомні статуї.

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 528 – 530.