Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / 1895 р. / Галицьке боярство ХІІ-ХІІІ в. / 3. Боярські володіння

Галицьке боярство ХІІ-ХІІІ в.

3. Боярські володіння

Михайло Грушевський

«Держання» було ніби боярською спеціальністю; князь «годує» (кормить) бояр, а синонімом корму є держання: «Прия землю Галичьскую и розда городы бояромъ и воеводамъ, и биаше корма у нихъ много» [Іпат., с. 514; тут, одначе, може бути й антитеза з дальшим: «королевичь же и Дьянишь и Судиславъ изнемогаху гладомъ в градѣ».]. Поділу урядових функцій в провінціальній адміністрації в давній Русі ми не знаходимо (як і взагалі на тім ступні громадського життя вона не існує), тому такий «держитель» (тогочасний термін) [Іпат., с. 524 (Дрогичин).] сполучав в руках своїх різні урядові функції – військові, судові, поліційні, адміністративні, а се все давало можливість майже необмеженого господарювання в краї.

Що з такого господарювання бояри користали для егоїстичної користі, для збагачення свого, показують згадки літописі (правда – неприхильної до бояр) про «грабування» земель: «Бысть мятежь великъ в землѣ и грабежь оть нихъ (бояр)», – Данило докоряє їм, що вони його не слухають і грабують (землю грабите, вар[іант] губите) і посилає на слідство свого печатника – «исписати грабительства нечестивыхъ бояръ» (с. 525 – 526). Податки і натуральні обов’язки людності в ті часи були вже, видко, досить значні і різнорідні, і на сьому грунті легко могла розвиватися боярська «грабежь», а разом з тим – і будування боярського багатства.

Я висловив вже гадку, що боярство, як верства служебна, злилося в Галичині з земською заможною верствою. Бояри виступають як люди маючі, і особливо – як земельні власники; відомий текст – промова Володислава до бояр перемиських: «Братье, почто смущаетеся? Не сии ли избиша отци ваши и братью вашю, а инѣ и имѣние ваше разграбиша, и дщери ваша даша за раби ваша, а отьчьствии вашими владѣша инии пришелци» [Іпат., с. 485; що говориться се до бояр, видко з того, що згадується за побитих родичів, а якраз перед тим сказано за масове побивання бояр Ігоревичами.], – тут бояри виступають з володінням не тільки рухомого майна, але невільної челяді і нерухомих маєтностей, до того – дідичних (отечествія); подібне ж виходить з оповідання про «парубка Добрыниного, его же лживый Жирославъ укралъ бѣ, и обличену ему бывшю про него же, погуби отчину свою»: тут также виступає челядь невільна і дідична маєтність – отчина (с. 493).

Наведена вище аналогія Київщини показує, що такі звістки не повинні будити в нас жадного скептицизму, явище се цілком природне. А виходячи з сих звісток, можемо ми подібним способом розуміти й інші звістки літописі: так знаходимо відомість, що Данило відібрав Пліснисько у Арбузовичів збройною силою і забрав там силу невільників («великъ плѣнъ прия»); далі – знаходимо бояр з прозвищами місцевими – як Семен Коднинський, Борис Межибожський, може, й – Климята з Голих гір: дуже можливо, що маємо тут назви їх володінь, маєтностей [Іпат., с. 491, 510, 513, 515.]. А як взагалі не маємо жадного сліду роздавання таких земельних маєтностей на власність, або в яке-небудь дідичне держання князями, то мусимо признати, що боярство було не тільки бюрократичною, а заразом – господарською, властительською верствою.

Як заможне було видатніше боярство, показує оповідання літописі про двір Судислава, коло Галича: «Данилъ же взя дворъ Судиславль, якоже вино, и овоща, и корма, и коний, и стрѣлъ, пристраньно видѣти», – так що військо Данилове збагатилося здобиччю (с. 506).

В сім оповіданні цікава подробиця про той запас зброї – списів і стріл, потребу такого арсеналу не можна собі об’яснити інакше, як тільки припустити існування у бояр своїх збройних ватаг, своєї дружини. Такі факти відомі нам з інших країв, знаємо, напр., що видатніші бояри київські, переяславські мали свої дружини – дружині такого Свинельда завидувала навіть дружина самого київського князя, у такого Ратибора (потім тисяцького київського) бачимо також «дружину Ратиборову чадь», що на іншому місці зветься «отроками» [Іпат., с. 34 (порівн.: Воскр., І, с. 277) і 158-159.]. В Галичині стрічаємо передовсім «людей» того чи іншого боярина, напр., людей Судислава (с. 506); поруч з тим можна поставити «гордих слуг» перемиського владики, в пишних убраннях, в вовчих і борсукових шапках (с. 528). Можна уважати за певне, що ми маємо тут не якусь домову челядь, а збройні купи, маленькі, а часом – може, й значні дружини.

Але на таких особистих, надвірних слугах не обмежувалось. Коли ми пригадаємо, що бояри були, щоб так сказати, прирожденими урядниками, були начальниками більших округів, мали в своїх руках екзекутивну власть, то мусимо припустити доконче існування у видатніших бояр більших дружин, що вони удержували з доходів підвласного краю, а ті дружини знову були найближче зв’язані з особою такого свого боярина, від нього безпосередньо залежали, мабуть, переходили з своїм боярином з уряду на уряд, і були його вірною опорою. «Полки» галицьких бояр – «мужів галичких» дійсно стрічаємо в оповіданні про повстання проти Володимира (с. 445) і сі полки, розуміється, грали і в пізніших справах важну ролю.

Коли літописець, оповідаючи про похід, називає бояр, що ішли разом з князем, – очевидячки, йде йому не про те, аби занотувати їх присутність; вся вага в тім, що боярин приводив з собою військо. Особливо виразно натякає про се літопись, оповідаючи про один з ранніх походів Данила: «Бѣ вой Даниловъ болши и крѣплѣйши, бяху бояре велиции отца его вси у него ; сам Данило володів тоді незначною волостю – Кам’янцем, але туди за ним попереходили бояри: «Бояре не изневѣришася, но идоша вси со княземъ Василкомъ въ Каменецъ» [Іпат., с. 487 – 488; в першій лінії ся звістка належить до волинських бояр, але се, певно, можна приложити і до галицьких.]. Очевидно, ті бояри мали свої дружини, і ними так Данила скріпили, що міг заімпонувати Лешкові.


Примітки

дружині такого Свинельда завидувала навіть дружина самого київського князя… – йдеться про події, датовані літописом 945 p., коли дружинники Ігоря докоряли своєму князеві, що дружина воєводи Свинельда значно багатша (Повесть временных лет. – СПб, 1999. – С. 26-27).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 441 – 443.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 504

Модифіковано : 13.11.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.