Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / 1895 р. / Галицьке боярство ХІІ-ХІІІ в. / 1. Значення боярства в Давній Русі

Галицьке боярство ХІІ-ХІІІ в.

1. Значення боярства в Давній Русі

Михайло Грушевський

Слово боярин неясне щодо свого початку, в усякім разі дуже старе і спільне з іншими (полудневими) слов’янськими мовами. Очевидно, воно в основі своїй означає взагалі найвищу громадську верству, аристократію; тим самим усувається питання, чи спочатку воно прикладалося до земської аристократії, чи до старшої княжої дружини [Див. про се: Історія Київської землі [Очерк истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия], с. 351.]: очевидячки, коли перша старша, то і до неї назва ся скорше прикладалась, а доперва пізніше до дружини; в усякім разі дуже рано воно прикладається до «старішої» дружини княжої, так що не всюди можна собі здати справу, про яку аристократію – княжу чи земську йде річ. Тут відбивається зв’язок, обмін, поспільний перехід тих двох суспільних груп.

Дружина княжа складалась з двох елементів: чужинців-вояків, що приводив князь з собою, і заступників громади; хіба тільки в самі початкові часи по підбитих землях земська громада і княжа дружина були відгороджені виразною, глибокою межею. І спеціально – аристократія земська, тубільна в значній мірі входила в княжу дружину так, що ті дві верстви часами ніби зливалися, одна одну покривали; з того вийшла й така невиразність боярського імення. Явище се легко собі об’яснити. З одного боку, князю дуже було корисно притягнути до себе в свою дружину «ліпших людей» громади: вони мали великі засоби, значні двори служби, вплив у громаді, отже їх підпора значно зміцняла становище князя в громаді. З другого боку – мати в князі заручку було не послідньою річчю для тих ліпших людей, земельних власників, капіталістів.

Взагалі княжий устрій у нас солідаризував з економічною аристократією, що не тішилася симпатіями ширшої людності і рада була мати собі деінде підпору. А до того в княжій службі можна було побільшити своє майно і впливу придбати. Княжа служба не була невигідна, се була справжня годівля (корм, кормлення [Кілька років тому в російській літературі велась жвава полеміка про значення слова кормлення: деякі хотіли виводити його з керми, кермувати = правити, але текст Іпат[ської] літ[описі]: Іпат, с. 21 («како ны будеть отець твой кормилъ и любилъ») рішучо вимовляє за звичайним розумінням того слова.]).

І знову навпаки – прихожі чужинці, доробившися маєтку в тій службі, ставали властителями і переходили в верству земської аристократії.

Навіть в Київщині, на сім великім шляху, де, як ніде, невпинний рух стояв серед дружинної верстви через переміну князів з різних княжих домів, що, приходячи з своїх волостей на київський стіл, приводили з собою й свою дружину, – й тут ми можемо спостерегти присутність в дружині місцевого земського боярства, осілого і більш тривкого. Ми знаходимо й тут дружину, що має маєтності в землі, провадить господарство [Літописні тексти вказані в: Історія Київ[ської] землі [Очерк истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия], с. 348.], хто б не були вони щодо свого початку – чи бояри земські, що вступали до дружини, чи дружинники, що здобули собі маєтності, а проте з дружини не виступили – то є фактом, що вони прив’язані до землі, трималися різних князів, які лише на київський стіл приходять, і тільки з великої біди уступались з Київщини.

В Галичині то мусило бути ще в більшій мірі. Тут князі не мінялись так, як в Київщині, цілих сто літ одна династія князювала без перерви; тут, очевидячки, більш як де, княжа дружина могла осістися, закоренитися, більш як де, земське боярство могло злитися з княжим, чи краще – стати разом і княжим, а одночасно – збитися в тривку і компактну групу, що міцно трималася сього становища в урядовій ієрархії.

І в Київщині ми можем помітити, як певні роди з діда-батька служать в княжій дружині, ба, навіть більше – ми бачимо певні уряди ніби в дідичному держанні: по батькові на той самий уряд приходить син, а часом і внук (розуміється – з перервами в часі). То раз у раз бачимо з найвищим урядом землі – київською тисячею [Історія Київ[ської] землі [Очерк истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия], с. 349. Гадка про дідичність урядів на ширшу міру була висловлена і навіть побільшена у: Погодин, Исследования, VII, с. 92 і далі.]. Очевидно, певна родина, здобувши собі видатне урядове становище, затримувала його й передавала по змозі далі своїм потомкам, і то навіть входило в практику. Можна припустити, що т. зв. местничество московське, що мало своїм принципом право дітей на те ієрархічне становище, яке здобув собі батько, ба, взагалі предки, хоч розвинулось і сформувалось остаточно на московськім грунті, в основі своїй йшло з давнішої, русько-державної організації.

Таке явище давнього нашого життя трудно собі витолкувати інакше, як знов таки тільки тим, що, хоч дружина княжа безпосередньо була зв’язана з князем, від нього мала свій «корм», свої уряди, але при тім старша дружина не була цілковито віддана на ласку й неласку князя: боярин здебільшого мав собі становище в громаді й поза дружиною; князь приходив і виходив, а боярство – київське возьмім, стояло собі та водило перед в громаді; і князь, коли хотів собі його позискати, покористати з його громадського впливу, з його засобів, мусив давати йому відповідні місця в своїй дружинній ієрархії.

В Галичині, правда, князі, сидячи з покоління в покоління без перешкод, могли би й не потребувати так запомоги дружини, могли би ввійти в безпосередні зносини з громадами, поминувши боярську верству, але сього не зуміли зробити. Боярство й тут стояло між князем та громадою й усю урядову сферу зробило своїм монополем. І то так, що нарешті галицьке боярство поставило було собі метою – правити землею без князя, а в часах боротьби за княжий стіл, коли брали перевагу різні, часом і неприхильні боярству кандидати, боярство в своїх руках держало ціле урядування, і князі неволею мусили з тим миритися.

Я позволю собі ще навести одну пізнішу аналогію з устрою земель давнього руського державного права. В деяких землях В[еликого] кн[язівства] Литовського місцеві бояри мали монополь «держати волості» своєї землі; в «такому держанні сполучалась експлуатація державних маєтностей з виконуванням деяких державних функцій. Давніші сі волості роздавав не в[еликий] князь, а самі собі бояри укладали між собою ті держави; по року держав кождий, і так ішли вони чергою; сліди такого порядку заховалися і в Київщині, на початку XVI в.

[В грамоті Київській землі 1507 р.: «Волости кіевскіе Кіяномь держати, а иному никому, а городки кіевскіе въ нашой воли: Кіяномь будемъ давати, кому ся будеть годити»; в грамоті 1529 p.: «А городки и волости кіевскіе Кіяномь держати, а никому иному: будемъ ихь давати, кому ся будеть годити» (Акты Зап[адной] России, II, 34, 209). Таким чином, давніше волості (себто неміські округи) не залежали від волі в[еликого] князя. Знаємо, що бояри київські держали їх по року – див. витяги з XV – XVI в. у: Любавский, Областное деление В[еликого] кн[яжества] Литовского [Областное деление и местное самоуправление Литовско-Русского государства ко времени издания Первого Литовского статута], с. 242, 246 і XLIII; з їх видко, що в к[інці] XV в. вже в[еликий] князь мішавсь в те роздавання волостей; грамота 1507 p., очевидячки, підтверджує звичай давніший. Порівн.: Акты Зап[адной] [России], II, с. 199: «Што бояре полоцкіи держать волостку Дрисецкую, по годомь судять и радять». Про се див.: В[ладимирский]-Буданов, Хрестоматия по ист[ории] рус[ского] права, ІІ, с. 57 (вид. 3); Ясинский, Уставные грамоты [Литовско-Русского государства], с. 116; Любавский, Op. c[it.], с. 293; останній каже, що бояри «держали «колеею», але в його ексцерптах про се нема, хоч так мусило бути – виходить з скомбінування.]

Сей порядок, дуже можливо, що є відгомоном князівсько-дружинного періоду [В[ладимирський]-Буданов і за ним Ясинський (l[ocum] c[it].) бачуть тут слід «давнішої власті» старшого міста над його землею, і бояр звуть земськими боярами старшого міста. Такий лад відомий з давніх часів тільки в Новгороді, а в нас скрізь держали міста і волості не земські, а княжі бояри.]; у всякім разі може він нам об’яснити, яким чином боярство галицьке могло часом незалежно від князя навіть держати в своїх руках уряди, а также – в які виразні, часом правні форми могла укладатися монополь такого боярського урядування.

По сих загальних увагах переходжу до більш детального розсліду галицького боярства.


Примітки

Слово боярин неясне щодо свого початку… – етимологія цього слова залишається дискусійною; більшість дослідників схильні виводити його від давньотюркського Ьаі – «знатний, багатий» (Етимологічний словник української мови. – К., 1982. – Т. І. – С. 241).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 435 – 438.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 532

Модифіковано : 13.11.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.