Вступ
Михайло Грушевський
Серед різнорідними пам’ятками нашої старини розмірно мало звертали на себе увагу нашої науки старі співаники й збірники віршів. Такі збірники не дуже рідкі, від часу до часу про них з’являються звістки в літературі (напр., П.Житецький використав кілька таких збірників для своєї праці про думи – гл. II і III, д. Нейман описав один співаник з кінця XVIII в. в «Киевской старине», 1884, V і т[аке] і[нше]), але не заходилися коло ближчого студіювання тих збірників і публікування принаймні більш цікавого матеріалу з них in extenso [у повному обсязі] (не кажу про поодинокі уривки).
А се шкода. Такі збірники передовсім подають часто дуже цікаві вказівки про літературні інтереси сучасні, часом дають собою цілий образ таких культурних інтересів, літературного й естетичного смаку тогочасного чоловіка. Далі, сі збірники часто дають нам можливість познайомитись з тою, колись досить широкою літературою недрукованою, що, – яка б не була її стійність літературна в наших очах, – все була об’явом духовного життя, мала своїх приклонників і читачів, часом дуже численних, проходила в сфери народні і зливалась з літературою усною, і своєю дорогою, з нього черпала чимало. Наші відомості про місцеву літературу XVII – XVIII в., власне, могли б бути значно розширені дорогою студій над такими збірниками, і можна б лише пожадати, щоб вони розпочалися якнайскорше.
Один з найцікавіших з досі звісних збірників того роду наміривсь я тепер опублікувати, потішаючи себе надією, що се б могло звернути пильнішу увагу на публікацію їх. Збірник сей був мені пересланий на початку сього року о[тцем] Петром Білинським, тоді парохом в Должанці під Тернополем (тепер в Зарваниці, пов[іт] Теребовельський); належав він давніше д. І.Березі в Тернопільщині, що дістав його від свого батька-дяка; тепер становить він власність о. Білинського. Збірник сей має формат маленької подовгастої чвертки аркуша (може, стала така маленька задля кількаразового обтинання при оправі), є тепер 82 цілих і фрагменти двох карток; оправлений він в лакеровану шкіру, оправа ся, одначе, мусить бути значно пізніша: в рукописі при оправі перемішано картки і перебито між собою частини двох осібних збірників, що розрізняються між собою й змістом, і письмом.
Перший збірник – се співаник дуже різнорідного змісту, як побачимо. Він виглядає далеко старшим і більш зачитаним.
Від першого листка його зісталась лише половина, тут з гарними орнаментами виписано титул сього збірничка: навколо в рамці з рівнобіжних ліній: Изволениемъ отца и споспѣшенїєм Сна и сошествием Стаго дха. Спи… (далі урвано, мабуть, було – «Списани», або щось подібне); в середині, в другій рамці, серед орнаменту з квіток і листків, в першім рядку: пѣснѣ набожнїє (далі урвано), в другім рядку: Рок? Бжї? (урвано); слова першого рядка писані всередині своїх перших букв. Ще нижче починається перша пісня: Помагай Богь, Василино (написано всередині великої букви П, штучно написаної, далі урвано), ся ж пісня йде на другій стороні листка і закінчується на л[исті] 2; з другого листка починається стара нумерація слов’янська, що подекуди лише заціліла на обтріпаних і занадто пообтинаних сторонах рукописі.
Після вісімнадцятого листка початкової нумерації [Сі перші 18 листків означимо буквою А І.] (листки 14 і 18 були оправлені не на своїм місці) вплетено чотири листки другого збірника [Означимо їх буквою С.], по чому іде знову перший збірник аж до листка 59 (нумерація хибна: по 20 наступає 31) [Сі листки: 19 – 59 означимо буквою А ІІ.], по тім наступає знову 8 листків другого збірника [Означимо їх буквою d.], і знову по тім, аж до кінця, йде перший збірник [Означимо сі листки від 61 до кінця буквою В.]; можна сконстатувати брак трьох листків всередині (61, 74 і 79) і принаймні одного листка в кінці (від нього зістався край); нумерація слов’янська в другій половині книжки майже скрізь зникла, бо занадто обтято листки вгорі, так що лише значною працею удалось зреставрувати нумерацію і порядок листків, перекиданих при оправі і потім.
Заціліли в рукописі маленькі куснички ще одної обкладкової картки: орнаменти, вгорі слова, мабуть, з якоїсь духовної вірші, скраю між рівнобіжними лініями стовпцем слов’янські букви И З М Г (?)… Б, з другого боку була якась вірша про Страсті Христові; письмо те ж, що й взагалі в сім збірнику; може, се картка 74, бо на с. 73 уривається псальма великопісна, а на л[исті] 75 починається новий розділ – пісні різдвяні, з осібним титулом, але сього сказати напевне не можна.
Хоч в титулі збірничка на першому місці значаться «пісні побожні», і споряджається збірничок з звичайною побожною фразою про поміч Св. Трійці, одначе, з початку його побожний елемент цілковито усувається на другий план перед елементом світським, гумористичним, романтичним і фривольним: збірничок розпочинається народною піснею, по ній наступають інші пісні світськії, доперва як № 8 і 9 виступають «Пісня на усікновеніє» і вірша про побитих Іродом дітей, потім знову виступають «пісні світські» (№ 10, 12 – 14,18 – 24, 26), перемішані з побожними віршами (№ 11,15 – 17, 25, 27); доперва з л[иста] 39 наступає довша серія побожних віршів: серія пісень Богородиці (л[исти] 39 – 42) і потім різні інші співи, що аж на л[исті] 54 перериваються, і починаються знову світські, і се закінчується таблицею рахунків: Liczba łacinska tudziesz z polska (л[исти] 58 – 59), де виписані в кліточках цифри арабські, а нагорі й збоку латинські назви: unum, duio, trya, kwator, quinc і т. д.
По сій таблиці розпочинається друга частина збірничка (В): вона містить в собі пісні побожні, уложені в кілька серій, – пісні Богородиці (л[исти] 62 – 66, перед тим кілька поодиноких віршів, почавши від л[иста] 60), пісні великопісні (66 – 72) і пісні різдвяні, що займають кінець збірничка. Відділена таблицею від решти збірника (А І і А II) і цілісна змістом, ся друга половина (В) становить якби осібну частину, але письмо цілком однакове з першою половиною, і орнамент подекуди трапляється такий самий, нумерація обох збірників спільна і виглядає як сучасна письму; з сього всього мусимо вивести, що ся друга половина не становить осібного збірника, що найбільше – представляє з себе осібний зшиток, писаний тією ж особою, що й перша половина, і нею ж сполучений докупи. За осібністю могла б промовляти ще та обставина, що по таблиці арифметичній стоїть нижченаведена приписка Леонтія з Ягольниці, і ся сторінка помазана, але се можна об’яснити легко тим, що тут було трохи порожнього місця, а різних приписок, проб пера і ін. багато є й на інших сторінках збірника.
Рік написання першого збірничка, як ми бачили, урваний на титуловій картці, але час можна вивести приблизно з тих написей передовсім, які знаходимо в нім: так на л[исті] 14 приписано з низу: Roku 1718 8-bris 29 w szko… На л[исті] 59, під згаданою таблицею рахунковою написано: Сїє псалми Раба Божого Млдца Лєонтого Родича Яголницъкого: Року Бжия: аψдї Мця Марта Дня а. Таким чином, співаничок мусив бути списаним перед 1718 р. З другого боку, заведені до нього польські вірші (л[ист] 20, Пудзь Полска) про боротьбу саксонської партії з сторонництвом Лещинського не позволяють датувати написання XVII віком. Сі всі ознаки належать до першої частини співаника (А І – А II).
Щодо особи укладчика, то він був русином з Галичини, і то східного її краю, на се вказують і деякі вірші, написані на честь галицьких місцевих святощів, як Божої Матері Настасівської (п[овіт] Тернопіль), Віцинської (п[овіт] Золочів), деякі діалектичні ознаки, нарешті, і написі в книжці – одна, дуже рання, як ми вже бачили, вказує на Ягольницю; можна додати ще одну (по письму теж не пізніше 1-ї полов[ини] XVIII в.): Cała Kapella Szkoły Olesko CSX (л[ист] 50).
Укладчиком була особа духовна чи близька до церкви – на се вказує великий запас духовних віршів і написі про мотиви: подобен: «Радуйся, Царице», або подобен: «О преблаженное древо» (такі «подобні» на побожні співи стрічаємо і при співах зовсім непобожних, напр., л[ист] 32 при фривольних віршах «Рвала Кася вѣшніе» вказано: подобен на «Радуйся, Царице»). Ледве чи був укладчиком священик, скорше хіба дяк-бакаляр; тим би можна легше витолкувати присутність значного числа фривольних п’єс, тим би можна об’яснити й те, що всі наведені написі вказують на школу, школярську сферу. В сих бакалярсько-школярських кругах співаник, мабуть, і потім обертався; принаймні «подобні» приписані пізнішою рукою подекуди; деякі проби почерку дуже непевного (для прикладу подаємо сі «проби пера» з перших карток) і знов деякі цинічні написі на книжці найскорше б могли на школярські круги вказувати (напр., л[ист]46, 60 v.).
Щодо другого збірничка (c – d), то, може, нам удасться ближче означити його початок: на однім з листів його збоку читаємо: Anno Domini 1727 miesiąca Iunia dnia 22 Pawieł Hryniewicz В: О: SN: Письмо сих слів дуже подібне, я б сказав, ідентичне з тим, яким писані дві останні вірші сього збірничка, сі – з письмом титулів попередніх віршів, що знов дуже зближене до письма самих текстів, і правдоподібно – всі вони писані сим Гриневичем. Титули, зроблені другою рукою в першім збірничку (А І), подекуди цілком подібні до його письма (а те на л[истах] 11, 16, 17). Занотую ще, що в сім збірничку знаходимо «подобні» на п’єси першого збірничка (№ 81, пор. № 21). У всякім разі – обидві частини сієї рукописі належать до більш-менш близького часу, хоч перший збірник, певне, трохи старший.
Сей другий збірничок (c – d) містить самі побожні псальми; письмо не таке однакове, як в першім збірнику, є певні відміни, одначе, я думаю, се все рука одна, лише в одній часті вона пише ніби уставним письмом, подоблячись до друкованих літер, в іншій – звичайним, в одній частині – свобідніше, в другій – якось менш свобідно і вправно. І тут знаходимо певний місцевий характер – пісню Богородиці Паньковецькій (п[овіт] Броди).
З складових частей збірника перша (л[ист] 1 – 59, А – В), власне, має особливий інтерес для своєї різнорідності. Ся мішанина побожних співів і фривольних, часом дуже вільних, віршиків, народних пісень і книжних композицій, віршів руських і польських, відгомону сучасної політичної літератури (18, 21) і веселих безпретензійних жартів дає нам як рідко повний і цікавий образок інтересів духовних і літературних тогочасного письменного чоловіка.
Він ще раз пригадує нам, що поза побожною і сухою, багатою риторством і бідною свіжими гадками друкованою літературою сучасною письменний чоловік звертався і до народної словесності; правда, він часто шукав тут лише матеріалу до глуму над «простим обичаєм» простого чоловіка, відділеного цілою безоднею від мудрості якогось спудея або бакаляра, але не завсігди – те доводить і сей збірник, де заведено кілька народних пісень, очевидно, – задля їх романтичного змісту, що подобався, а не викликав посміх.
З другого боку, численні польські вірші, заведені сюди, здебільшого гумористичні або фривольні, значить, попали сюди в збірку не як плоди вищої культури, а з причин аналогічних, що й деякі руські вірші подібного змісту: бо відповідали вдачі збирача; цікаво, що політичний памфлет польський (№ 18) виступає тут як «песня веселая» лише. Як смі-хотворна пародія заблукала сюди «пѣсня московская» (л[ист] 50). Матеріал не пустотливий, поважний мають представляти з себе різні вірші релігійно-морального змісту, в переважній більшості – руські.
Окрім такого інтересу, чимало цікавого мають деякі поодинокі п’єси сього збірничка самі по собі. Ми маємо тут деякі п’єси, незвісні звідки інде: напр., пісню про війну жидівську, досі незвісну, хоч була вона, очевидно, розповсюджена в громаді; така, напр., ще згадана вже пародія на московську пісню і інші (про побожні пісні тут не кажу). Знову деякі п’єси, хоч звісні з інших варіантів, представляють інтерес своєю давниною: вони ж тут записані за півтораста майже літ до видання свого в різних збірниках етнографічних; цікаво видіти якусь, напр., жартівливу пісню про смерть комара, записану на початку XVIII в. (як не скоріше).
Дуже важне значення мають проби літературного оброблення народних пісень; напр., п’єса XLIV, на наш погляд, має виразні сліди такого оброблення. П’єса X представляє з себе теж штучну композицію елементів руських і польських.
Інші частини збірника (В і c – d) не мають того інтересу різнорідності, інтерес їх полягає на тій вазі, яку мають взагалі побожні вірші сього збірника: вони важні як причинок до літературної історії наших віршів взагалі й спеціально – їх головного зводу – «Богогласника». Українська побожна вірша ще дуже мало студійована, а вона цікава (більше уваги звернули на неї: д-р Франко – про коляди, д[октор] Житецький в книжці про думи і Драгоманов в «Житю і Слові», 1895).
В сей широко розгалужений рід книжної творчості вложено було – попри риторичні віршоплетіння – немало й щирого почуття й поезії, а при тім, я сказав, цікаві зв’язки існували між ним і народною словесністю. Дотепер давніші стадії в розвою його закриті зводом, довершеним в кінці XVIII в. – «Богогласником», куди збирачі-василіяни, як вони самі кажуть в передмові до першого видання 1791 p., завели лише частину віршів, що оберталися в громаді, відкинувши «худо й неискусно составленный» і ті, що не мали мелодії, – значить не могли служити до співання, а знов взяті до «Богогласника» багато поправляли задля їх непоправностей, що закралися при списуванні і передачі: укладчикам, як вони самі заявляють, приходилося «достигати намѣренія мыслей, елико мощно исправляти, слоги стихомъ изобрѣтати, многа нова ветхимъ прилагати», так що вони самі уважають се «аки снѣдь иными смаками утворенная и на ново приуготовланная», одне слово – переробкою давніших текстів.
При такім характері редакції «Богогласника» повстають дві потреби: одна – се вистудіювати саму сю редакційну роботу укладчиків «Богогласника», як вони користали з того літературного матеріалу, що мали в руках, в якім напрямі зміняли. «Богогласник», як найбільш популярна, безперечно, книжка з цілої нашої старої друкованої літератури, варта такої студії. З другого боку – треба вистежити історію літератури віршевої до зведення її в «Богогласник» і поза ним. В обох разах мусимо ми звертатися до старих співаників, і співаник, що тепер подаємо, з сього погляду має немале значення. Досить сказати, що ми маємо тут вірші, записані майже на ціле століття перед виданням «Богогласника».
Я, власне, звернув особливу увагу на заведені в нього побожні вірші і результати своїх спостережень над ними уложив в примітках в кінці тексту, тут обмежуся кількома загальними увагами.
І так передовсім маємо тут найліпшу ілюстрацію, яка розмірно мала частина віршевої літератури увійшла в «Богогласник»: з 58 руських псальм, що маємо в співанику, лише четверта частина (я нарахував таких 15, хоч, може, що й переочив) увійшла в старий «Богогласник», хоч співаник сей уложений в місцевості дуже близькій до Почаєва, значить користав – щодо території – з того самого репертуару. Деякі п’єси з незаведених в старий «Богогласник», одначе, жили далі і доховалися до нашого часу: декотрі знайшов я, напр., в зовсім новім співанику з Яворова (див. «Записки [НТШ]», т. XIV) (Непостижимий чоловіческим умом, Ангел пастирем мовив, «пісня Бития» (№ 81); інші – як звісна вірша: «Ой, хто, хто Миколая любить» – заховалися в устах народу і увійшли до нових редакцій « Богогласника».
Всі псальми увійшли до «Богогласника» в більше чи менше відмінній формі; дещо з сих перемін можна об’яснити відмінами в самій традиції: впорядчикам «Богогласника» вони вже прийшли в редакціях, відмінних від нашого співаника; далі – дещо належить до емендації покаліченого тексту, доповнення до ритму і т. ін., але, знову, деякі відміни вже мають характер цілком довільної переробки; щоб дати можливість кождому бачити відносини текстів співаника до «Богогласника», я подав в примітках варіанти з вид[ання] 1791 р. [Примірник «Богогласника» з 1791 р. ласкаво уділив мені зі своєї бібліотеки д-р І.Франко.] Ближче дослідження сієї редакційної роботи улегшиться, коли збереться більший запас матеріалу, і я се полишаю дальшим дослідникам.
Всі сі псальми, заведені до «Богогласника», належать до категорії анонімних: вони не мають означення ані імен авторів, ані місцевостей; се зовсім зрозуміло: більшість того роду вказівок бралося з акростихів, а при всяких перемінах протягом довгого часу сі вказівки акростихові затратились, де й були, а традиція імен авторів звичайно не заховувала.
Далі, перегляд віршів співаника показує, що деякі з них увійшли сюди вже значно покаліченими; се ж можна об’яснити лише тим, що вірші сі вже досить довго блукали по світу, доки прийшли сюди, а се, знову, примушує час їх написання посунути значно назад, принаймні на кількадесят літ перед XVIII в. Щодо вказівок місцевих, то, окрім титулів кількох псальм, що уложені на честь певних чудовних ікон, можна зазначити ще вказівки в псальмі «Тройце Святая» (л[ист] 36 v.): молитва за «русску корону», за «пана гетмана» і «все рицерство», се показує виразно, що вона зладжена десь між козаччиною, на Подніпрянщині; се теж може бути доказом, що псальма ся зладжена значно давніше, бо треба було часу, аби вона замандрувала до Галичини. Те ж можна сказати і за № 21.
Значна давність збірника в порівнянні з іншими і його цікавий для науки зміст понудили мене видати його in extenso [Перед роками мав я аналогічну збірку віршів з того ж більш-менш часу з Полтавщини (належала на поч[атку] XVIII в. священику Богушкової слободи коло Золотоноші); постараюся знову її відшукати.]; при виданні я держався тих правил: друкувати слово в слово і буква в букву, помилки поправляти хіба в нотках, букви, написані над лінією, вносити в слово без всяких означень; титла і скорочення розв’язувати, але сі букви ставити в круглі () скобки, де є знак титла або скорочення, і в ламані [ ], де знака не було; в ламані ж взято букви додані, яких не було в оригіналі, а в () букви видерті, коли їх можна доповнити з контексту. На маргінесі означено нумерації збірника, без скобок, де ся нумерація заховалась, і в (), де її викомбінувано; що за л[истом] 73 нумерації не можна викомбінувати напевно, тож звідти її залишено. Щодо порядку друку, то подано насамперед перший збірник в обох його частинах (А і В), потім вставні листки (с і d).
У Львові, 11 (23)/ХI, 1896
Примітки
… П.Житецький використав кілька таких збірників для своєї праці про думи… – йдеться про розвідку: Житецкий П. Мысли об украинских народных думах. – Киев, 1893.
… д.Нейман описав один співаник з кінця ХVІІІ в. в «Киевской старине» – згадуваний М.Грушсвським співаник опублікував український фольклорист та історик, співробітник журналу «Киевская старина» Нейман Цеслав (Чеслав) Гермогенович у розвідці: Малорусский песенник XVIII века (Из собрания рукописей Т.В.Кибальчича) // Киевская старина. – К., 1884. – № 5 (Май). – С. 153-158.
… тепер становить він власність о.Білинського – згодом цей співаник (рукопис Леонтія Ягольницького) його власник о.Петро Білинський, збирач українського фольклору, передав о.Антонові Петрушевичу. Зберігався збірник у «Музеї Петрушевича» в бібліотеці Народного Дому у Львові (ч. 135), сьогодні – у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім.Василя Стефаника НАН України.
… боротьбу саксонської партії з сторонництвом Лещинського – Лещинський Станіслав (1677 – 1766) – воєвода познанський. У 1704 – 1711 pp. зробив невдалу спробу захопити престол. У 1733 р. після смерті польського короля Августа II, спираючись на Францію та вплив князів Потоцьких, проголосив себе королем. Зазнавши поразки у політичній боротьбі, втік у Францію.
… більше уваги звернули на неї: д-р Франко – про коляди, д[октор] Житецький в книжці про думи і Драгоманов в «Житю і Слові», 1895 – йдеться про праці: Франко І. . – Львів, 1890; Житецкий П. Мысли об украинских народных думах. – К., 1893; Драгоманов М. Матеріали для історії українських віршів. І. Вірші про речі церковні // Житє і слово. – Львів, 1894. – Т. 1. – С. 36-45; 436-451).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 175 – 181.