XIV. Пѣсня свѣцкая

Михайло Грушевський

[Вище дописано іншою рукою: Psałma Swiatova; нижче – іншим чорнилом: спробовати.]

Поставълю ж я сторожейку [Сі слова написані всередині початкового великого П.] о малеикой хвилѣ,

Жеби мое(й) слѣчно(й) дамы ін(ь)ше не любили. (2)

О(й) ти орле орличейку, цо високо ляташ,

Повѣдзже мѣ всю правдо(й)ку, есьлѣ ти там биваш?

Повѣмь я цѣ новѣнейке сментне ніе весоло, (17v.)

Же юж твое слѣчне даме до шлюбу ведзіоно.

Ніехай віодо 2 ніех іо и провадзо,

А пошліе я служке свego, еслѣ за мніе дадзо?

Осядлавшы конѣченка, сам пояде за ніо

І бенде сіе пршипатривал, ци піенкніе ей пано.

Она сіедзѣ за столѣкіем міендзи паніенкамѣ,

Свѣцѣ мѣ сіе яко міесюнцъ міендзи гвяздечкамѣ;

На ніей юна злотоглава и ружовій віеніець.

Віечор добрій, слічна панно! Ям пѣршій млодзіенец.

Ци помнѣш ты, моя кохана, кіедис была панно, –

Отвѣралас оконечко и патралас за мно? (2)

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 194.

Лист на сайт