V. Пѣсня О woini zydowszkoyi
Михайло Грушевський
Na mosci rosci trawa murawa,
spotkali zołnirze, połskyie rycyrze,
bryckego rawa. (2)
Jiedzien słuzalec cioł rawa w palec,
czorna hodyna, niedobra nowyna,
wzioł kozu balec. (2)
W misti Beresti Zydom kazanno,
a naszym iunakom naprzeciw Polakow (2)
na kun wsiadali. (2)
Weczerney fyli radu wczynili,
iakoiu bronoiu wybrancow do boiu
wysyłac mieli. (2)
Starszemu rawu dali buławu
takuiu wełykuiu, iak wołowu hołowu, –
hrstem na sławu, perpik na sławu (2)
Wzieli szkołnika za połkownika,
a swego hazana za połnego hetmana,
Łeybe za straznika, (2)
Zyda Maiera za fureiara, (7 v.)
a Ycka w panceri, со w syw[i]m kowneri,
za kawalira. (2)
Arędarz złodziey był tam chorądzy,
Łewitan kapitan, a Ycyk poruczyk,
Yrsz kapłarz hozy; (2)
Ynszy Zydowie własnie męzowie,
bachurzy, penchurzy, pobrawszy kosturzy,
iako Mazurowie. (2)
Wyszli v pole, stanieli wdole
w kowpakach, germakach, w kompletach, męketach
własnie iak w szkole, iako Zydowie. (2)
Tam zobaczyli о pulcwerc mili –
az iedzie słuzalec у polsky szubrawiec, goły iako palec, (2)
mocno podpiły. (2)
О wey kapara, łychaia fara!
stanełi do szychu, narobili krzyku
Szmun do bandolaty, Srul do pystolaty,
a rabin za karabin,
Hyrsz do muszketa. (2)
Siw raw na klaczu, narobył placzu:
oh moi bachury, od iednego ciury
zgynie na pliacu! (2)
Posław raw poczte w nocy do zony,
by woysko zbyrała, do nich wysyłała
g więszey pomocy. (2)
Rawowa zona zle uczyniła:
listy odebrala, woyska nie zbyrała, у doma siedziała,
iak zwyczay temu. (2)
Owyi słuzalec, golyi iak palec,
dobywszy pałasza, wciął bez łeb Anasza
Morduchu po bruchu,
a Ycku po łycku,
a Leybe przez gembe,
tak ich rubaw: (2)
Hołowy na połowy, a ruky na sztuky,
pałce na kawałce, a zemby brzez gemby
poodcinał! (2)
A starszy raw sztany podraw –
czornaia hodyna, smutnaia nowyna! –
tak vtykaw! (2)
A Oszur stary był przy tey sprawi,
bo widział zdaleka, iako raw ucieka –
sztanuw nie miał. (2)
Wszyscy Zydowie po nim płakali,
ledwo w reznika szkury dostali,
wszyli szarawary у iemu posłali,
bo go dziętego. (2)
Zusio у [z] zęciem patrali wszędzie,
na strazy stoiali, woyska piłnowali, ledwo powciekali
na ynsze miesce. (2)
Lachman у [z] zono wciekali dwodem,
zbroie poruciwszy, germak uchwaciwszy,
do miasta Ozowa, by dali doktora,
iak rawu swem(u).
Z miasta Ozowa dali doktora,
iako rawu swemu, wełykuiu, iak wołowu hołowu –
со nosił bułau takuiu
[Очевидно, треба читати: rawu swemu, со nosił bulau takuiu wełykuiu etc.]
yrste na sławu, perpik na sławu! (2)
Łachman z doktorem iechali borem, (9 v.)
staneli przy wodzie, muwiono przygodzie,
со to się, trafiło, со naszych pobiło?
oh łyhy hod Zydom na zkod! (2)
A Olfow syn vsich prosyw,
zeb sie dobrze byli, serca nie tracili
do słuzałego. (2)
Gdy przyjechali do swego obozu,
barzo narekali, со pobite zostali
od iednego ciury, со łapaie kury.
Oh łyhy hod Zydom na zhod! (2)
W misti Beresti słuzalec skacze,
a zona rawowa barzo zmęczona
po męzu płacze: (2)
Nie daway, Boze, Lacham fortuny,
со mego milego rawa mołodego
zagnał do trumy! (2)
Wracaio Zydzie nazad z obozu
spodziewali się wiełkiego mrozu (2)
Bawili sie wiele w subote, w niedziele
nazad wracalo, (2)
Przysli do miasta, seym yczynili,
poczte posyłali, zeb na zgode przystali
połske zołnirze. (2)
Połske zołnirze na to przystali,
zeby v Zyduw piniędzy brali
na tydzię nie wiele: po styry talerzy
brali do skarbu. (2)
Sypali wiele woruw szeliąguw,
zeby nie brali do swych zaciąguw,
by doma siedzieli, nie sie nie boiali,
woyska zadnego. (2)
[Внизу іншим чорнилом і рукою: і се, і се, і се, і інші проби пера.]
Y tak zwolili seym uczynili (10v.)
Nie iechac na woynie у dawac pogłowne
polskym zołnirzem. (2)
Примітки М. С. Грушевського
Ся цікава сатира на жидів представляє мішанину мови руської і польської і багато помилок; се вказує, безперечно, що вона оберталася в усній традиції і звідси вже була, безпосередньо чи скорше, може, – посередньо, до співаника заведена. В теперішній своїй формі вона виглядає як польська вірша, притерта від довгого обертання в руських кругах. Варіантів її в друку нам не відомо, але я в дитинні часи чув від свого батька Сергія Грушевського руську пісню, дуже близьку до сієї вірші, а де в чім буквально тотожну. На жаль, в пам’яті мого батька тепер зацілили лише уривки її, які він і був ласкав списати і прислати. От сі уривки:
Початок:
Не свидно, не видно і не слихано,
Як військо жидівське та збунтовано!
Теле-лей-лей-лей, беле-лей-лей-лей,
Бом, бом, бим.
Далі:
Вийшли на гору та взяли костур –
З костурами, з булавами,
В черевичках, в панчишках,
В камзельках, ярмілках
Красні як шкіл (мабуть: як кир)!
Теле-лей-лей-лей, беле-лей-лей-лей,
Пах, пах, пих.
Як Турок їх нагнав, то так їх рубав,
Що Абрумких по ярмулких,
А Йосим по носим,
А Лейбим по тельбим,
Теле-лей-лей, беле-лей-лей,
Пах-пах-пих.
А найстарший раб и штани подрав (або: ус-в);
Не дивуйтесь, панове, не дивуйтесь, Жидове:
Дуже втікав!
Теле-лей-лей, беле-лей-лей,
Ох-ах-ух.
До сього батько мій додає:
«Пам’ятаю, що покійний батько (а мій дід, Федор Г[рушевськ]ий, священик в Чигринськім, потім в Київськім повіті в першій половині сього віку) сю пісню зачисляв до категорії так званих бакалярських (дяківських), гумористичних; чи вона відома в народі, не знаю; київські школярі (бурсаки і семінаристи) моїх часів її не знали, і я перший вніс її в репертуар школярських пісень, як і деякі інші» (батько скінчив бурсу в 1849 p.).
Сей варіант має тему вже відмінну: жиди воюють з турками, за тим всім не може бути ніякої непевності, що обидва варіанти мають спільний початок; одначе, на разі, годі сказати, яка версія – руська чи польська старша; були б пожадані нові варіанти.
Про сатири на жидівське воювання взагалі див. статтю д-ра [Івана] Франка «», Wisła, 1892, II, де оглянено деякі сатири на жидів з кінця XVIII в.; особливий інтерес для порівняння мають вірші Гладєвича.
Примітки
… Сергія Грушевського… – Грушевський Сергій Федорович (1830 – 1901) – батько М.Грушевського, педагог, славіст. Закінчив Київську духовну академію, викладав у Переяславській семінарії, Холмській гімназії, був інспектором народних шкіл на Кавказі, автор статей з української етнографії та шкільних підручників («Первая учебная книга церковнославянского языка» та ін.).
… Федор Г[рушевськ]ий… – Федір Васильович Грушевський (1791 – 1851) – дід М.Грушевського, священик. Народився у с.Худоліївка. 1810 року висвячений у дячки і служив у с.Кожарка Чигиринського повіту в Михайлівській церкві. 30 серпня 1821 р. рукоположений на диякона в Хрестовоздвиженській церкві в Чигирині. З 1823 р. мешкав із родиною – з дружиною і сімома дітьми (батько М.Грушевського Сергій був четвертою дитиною в родині) в с.Забуяння, згодом у с.Ліси, де і помер.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 186 – 188.